З нею часто радяться
Йде вулицею жінка. До неї привітно вітаються сільчани. Ось вона на мить зупинилася на майдані, глянула на людей з валізами на автобусній зупинці.
– Добре, що сьогодні немає дощу, – подумала Людмила Сергіївна. І ще раз переконалася у правильності свого наміру.
Людмила Волошина – вчителька Концебівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, вже друге скликання депутат районної ради. Тож, йдучи на роботу, постійно звертає увагу на нагальні проблеми своїх односельців. Відсутність в центрі села обладнаної автобусної зупинки давно непокоїть депутата. І вона впевнена, що вирішить це питання позитивно, хоча коштів на це потрібно чимало. Є ще одна мрія в Людмили Сергіївни – спорудити новий місточок через річку. Він там був споконвіку, та вже «підтоптався». А місточок в Концебі конче потрібний, бо поєднує дві частини села.
Звичайно, не тільки проблеми власного села турбують жінку. Людмила Волошина – член постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, культури, спорту і в справах молоді. Поле діяльності дуже широке. Тому до депутата звертаються з різних питань.
– Найчастіше останнім часом люди клопочуться земельними проблемами, – говорить Людмила Сергіївна, – багато хто просить проконсультувати, розповісти, як вирішити те чи інше питання. Тож доводиться самій постійно поновлювати знання в галузі законодавства.
Враховуючи, що Людмила Сергіївна викладає в школі історію та правознавство, це їй досить близьке. Хоча односельці можуть йти до депутата і зі своїми сімейними проблемами. І вона намагається кожному зарадити.
Є в депутата й конкретні завдання. Як член постійної комісії, вона займається питаннями організації харчування дітей, їх літнього відпочинку. Дуже непокоять жінку проблеми малокомплектних шкіл. Нині вона переймається долею Байбузівської ЗОШ І-ІІ ступенів. Дуже вже хочеться їй, щоб збереглася вся загальноосвітня мережа району. Не обходить депутат і питань охорони здоров’я. Її хвилює те, щоб люди отримували належне медичне обслуговування і в сільських лікарняних амбулаторіях, і в фельдшерсько-акушерських пунктах.
Будучи матір’ю двох дітей, вона по-материнському пильнує за розподілом коштів для малозабезпечених та багатодітних сімей. Їй не байдуже і те, як живуть, який моральний клімат у тих родинах, де виховуються діти. До всього, що відбувається в селі, жінка виявляє свою громадянську позицію.
Коли підходиш до двору Людмили Волошиної, то мимоволі починаєш милуватися. Захоплюєшся тим порядком, чистотою, квітами, які цвітуть з ранньої весни до пізньої осені. І дивуєшся, коли ця жінка знаходить для всього цього час. Здається, що в її добі не 24 години, а значно більше.
Звичайно, слід віддати належне чоловікові Людмили Сергіївни. Михайло Сергійович теж учитель. Тож дуже добре розуміє її зайнятість на роботі, і з повагою ставиться до її громадських обов’язків. Тому в усьому допомагає дружині. Разом господарство ведуть, разом по дому пораються, разом дітей ростили. Нині донька Неля, яка свого часу закінчила школу із золотою медаллю, по закінченні Уманського аграрного університету працює бухгалтером в ТОВ «Савранський завод продтоварів». Син Ігор – студент Одеського політехнічного університету.
І хоча діти виросли, батьки і далі переймаються їхніми проблемами. Причому турбуються вони не тільки про своїх кровних діток. Їх хвилюють і долі учнів. Якщо хтось із них досягає успіхів, радіють, як за рідних. Коли ж у когось трапляються якісь негаразди, дуже засмучуються і по можливості намагаються допомогти.
Взагалі бажання допомагати іншим – це одна з головних рис Людмили Сергіївни. Саме тому, коли вона йде селом, її часто зупиняють, щось запитують, радяться, або просто чемно вітаються.
А ще вона дуже скромна. Дізнавшись, що я хочу про неї написати, спочатку зашарілася, а потім дуже довго відмовлялася. Причому це було дуже щиро.
Лариса Півторак,власкор «Одеських вістей», Савранський район
Чому йому люди довіряють
Не пам’ятаю сесії Арцизької міської ради, на якій би депутат Микола Іванович Петров відмовчувався. Тим більше, якщо обговорюється питання спірне. Обов’язково виступить. Іноді – емоційно, полум’яно. Але, як він сам говорить, «обстоювання істини легким не буває».
Втім, він таким був завжди. Прямолінійним, із загостреним почуттям справедливості. І в армії, якій віддано понад 20 років, і – у інженерній службі ливарно-механічного заводу, і в Агробуді. А також у школі, де понад 10 років пропрацював завгоспом.
Обирали його своїм депутатом земляки уже третє скликання тому, що цінують в ньому саме ці якості. Мажоритарна система виборів їх цілком при цьому влаштовувала. Миколу Івановича – також. Зовсім не сприймає він вибори за партійними списками до міськсільрад.
– Скільки разів бувало, – говорить, – через якісь обставини місце депутата, який вибув, посідає наступний за списком, який, проте, не користується повагою у більшості виборців. Звідси – розчарування, втрата віри у справедливість.
А Петрова в Арцизі – місті, де він прожив вже 60 років, знають у лице чи не всі. Навіть на найвіддаленіших вулицях. Тим більше, що у перше своє скликання багато з таких громадян потрапили до списків його дільниці. А це – до 2 тисяч виборців. Він обійшов всі будинки, з усіма познайомився, дізнався про потреби і проблеми людей. Шляхи їх розв’язання він і вніс до свого першого робочого плану депутата. Пізніше Петров навчав депутатів-початківців особистої дисципліни і постійному спілкуванню зі своїми виборцями. За багато років депутатської роботи переконався: так, складно, але людину завжди можна захистити, допомогти їй. Якщо домагатися цього наполегливо, а не епізодично. Не випадково жителі тих вулиць ще й сьогодні звертаються до Петрова зі своїми проблемами.
– Адже у більшості своїй, – скаржиться городянка Марія Коростенко, – люди зараз мало кого знають із депутатів у лице. Тепер ми не маємо про них жодної інформації. Все з ніг на голову поставлено цими партійними списками.
Микола Іванович вважає, що і в цій ситуації депутат зобов’язаний працювати ще з більшою відповідальністю. Він охоче називає лише небагатьох із тих, хто цій мірці відповідає, – Хомяка Олега Захаровича, Дундєва Віктора Семеновича, Труш Катерину Петрівну, Міткова Сергія Кириловича…
А зустріла я Миколу Івановича у бібліотеці. У читальній залі. Там і поговорили.
Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей», м. Арциз
Один депутат сто дітей нагодував
Якнайактивнішу участь у реалізації проекту «Зігрій дитину любов'ю» бере депутат Одеської облради Геннадій Бобков.
Програма створювалася як відгук на доручення Президента України об'єднати для допомоги людям можливості влади і бізнесу. З'ясувалося, що необхідності у підтримці потребують і жителі маленького Теплодара. Тут є сім’ї, у яких по десять і більше дітей. Багатодітні мами належать до найбільш незахищених верств населення. Їм явно недостатньо більш ніж скромної державної допомоги, щоб прогодувати малят, взути, одягти. Замість символічних гривень їм потрібні реальні продукти першорядної важливості. Купити їх стає проблематично, якщо немає достатніх дотацій, відчутних пільг, а часом і просто зарплати.
Геннадій Миколайович Бобков є директором автотранспортного підприємства, яке обслуговує маршрутну лінію Одеса – Теплодар. Тому знає людей, які живуть у місті, не з чуток. Часто спілкується з ними. Його автобуси забезпечують перевезення громадян, значну частину яких становить пільговий контингент. Як відомо, держава визначає пільгові категорії пасажирів, але компенсацію за їхнє обслуговування затримує і дає не повністю. Г.М. Бобков відшкодовує недоїмку, але графік руху зберігає безперебійним.
А ще депутат небайдужий до дітей. Він знаходить можливість з прибутків свого підприємства щомісяця перераховувати кошти для підтримки 10 багатодітних сімей. Гроші від нього надходять на рахунок Теплодарської міськради, а звідти – у магазин. І люди на зазначену суму можуть там купувати крупи, цукор, масло. Багато з них виживають саме завдяки цій допомозі. Депутат буквально взяв шефство над 100 теплодарськими дітьми.
Але ще важливіше матерям усвідомлення того, що про них пам'ятають і про них постійно турбуються. Якщо матеріальна підтримка висока, то моральна – неоціненна.
– Він належить до тих людей, які не відмовляють у проханні, – говорить начальник відділу у справах сім’ї та молоді Анжела Кисельова. – Ми всі дякуємо цій добрій людині. Його увага особливо цінна у цей важкий час.
Владислав КІТІК,«Одеські вісті»
Не заради слави
Якби у Сергіївці Білгород-Дністровського району наважилися провести рейтинг популярності, безперечна першість з величезним відривом дісталася б головлікареві реабілітаційного центру «Вікторія», депутатові Сергіївської селищної ради Семену Никифоровичу Лутенку – людині рідкісної душі, відзначеному званнями і нагородами двох держав, як і визнанням широкої громадськості.
Він, найпочесніший із сергіївських депутатів, при Радянському Союзі відпрацював чотири скликання, а у незалежній Україні став беззмінним депутатом селищної ради. На виборчій дільниці № 11, де живуть сотні виборців Семена Никифоровича, ніхто на виборах навіть не ризикує виставляти свою кандидатуру.
Дві дружні сусідні республіки – Україна та Молдова відзначили професіоналізм Семена Никифоровича високими званнями і нагородами. Він – кавалер урядової нагороди «Cloria Muncii» Республіки Молдови. Раніше Лутенку присвоєно звання «Заслужений працівник охорони здоров'я Молдови», а в листопаді нинішнього року – почесне звання «Заслужений працівник соціальної сфери України».
Коли під час проведення у Сергіївці нарад різного, зокрема, державного рівня потрібен огляд об'єктів оздоровлення, гостей неодмінно везуть до РЦ «Вікторія». Бездоганний армійський порядок на його території панує у всі пори року і у будь-який час доби.
Хірург за освітою, Семен Никифорович Лутенко працює у селищі 35 років, а на посаді головлікаря «Вікторії» уже 30. Для багатьох здравниць Сергіївки кризові середина і кінець дев'яностих стали остаточним вироком. Дехто, працюючи по два-три повних місяці за сезон, підводяться з колін лише сьогодні. Весь великий колектив «Вікторії» віддає належне головлікареві, який зумів зберегти санаторій, утримати і налагодити безперервний хід господарського та лікувального механізму, який практично не дає цілорічних збоїв навіть у найскладніші часи. Завдяки феноменальному професіоналізму Лутенка «Вікторія» досі залишається єдиним спеціалізованим лікувально-профілактичним закладом санаторного типу, який претендує на своєрідну унікальність.
Підопічних «Вікторії» оздоровлюють за рідкісними методиками. Завдяки енергії Семена Никифоровича тут розроблено єдиний в області лікувально-профілактичний комплекс «Галокамера» – кабінет штучного мікроклімату, де відтворений аналог соляних шахт української республіканської алергійної лікарні с. Солотвиного. Деякі медичні прилади, за допомогою яких лікують тут, є рідкісними, які є лише у київських інститутах Шалімова та материнства і дитинства, а також у Харківському інституті травматології і ортопедії. За трудові роки Семена Никифоровича за допомогою професійної і уміло керованої команди медичних фахівців у «Вікторії» оздоровилися понад 120 тисяч інвалідів, ветеранів війни та праці, переважно, з Республіки Молдови, а також і з країн СНД, включаючи ліквідаторів ЧАЕС.
Незаперечні професійні заслуги цієї надзвичайної людини підкреслює його громадське навантаження: безперервна депутатська діяльність, адже Семен Никифорович обирається удев'яте! За цей час, латаючи бюджетні дірки, йому довелося неодноразово надавати благодійну допомогу бюджетним закладам селища. Не порахувати, скільки разів доброю справою і цілющим словом авторитетному депутатові довелося торкнутися не тільки долі кожного виборця, але й багатьох інших, що зустрілися на життєвому шляху, людей! «Бог послав його на землю для допомоги» – запевняють у Сергіївці. Їх підтримують всі ті, кому випадково пощастило познайомитися з цією надзвичайною людиною з усміхненими очима, душевним теплом і незмінною потребою творити добро.
Тетяна ГУРІЧЕВА,власкор «Одеських вістей» смт Сергіївка, Білгород-Дністровський район
