Історія літератури завжди, в усі часи, була сповнена несподіванок і парадоксів. Свого часу, працюючи над циклом романів про отамана Сірка («На вістрі меча», «Французький похід», «Багаття Фламандії» і «Шлях воїна»), я взяв за основу маловідомий, але дуже цікавий факт: під час Тридцятирічної війни (1614 – 1644) сталося так, що кілька сот українських козаків на чолі з отаманом Сірком боролися під стінами зайнятого іспанцями Дюнкерка поруч із королівськими мушкетерами д’Артаньяна. Так-так, того самого, реального д’Артаньяна (до речі, повне ім’я його дуже легко запам’ятовується: Шарль дю Бас де Фезензак сьєр де Кастельмор граф д’Артаньян!), який послужив прототипом літературного д’Артаньяна у відомій усьому світу інтерпретації О. Дюма.
Отож, пам’ятаю, що, після виходу у 1994 році цього циклу романів, читачі, особливо деякі допитливі вчителі й допитливі бібліотекарі, буквально розтерзали мене запитаннями і сумнівами: невже таке насправді було?! Невже таке в принципі можливо – щоб разом воювали д’Артаньян і... український отаман Сірко?! Передбачаю, що подібні запитання виникнуть і після цієї моєї публікації.
Щоправда, одразу ж хочу попередити: на жаль, прототип Робінзона Крузо, відомий вам шотландський матрос, в Україні помічений не був. Достеменно відомо також, що і Мазепа на острові разом з Робінзоном дні свої не марнував, але... Кожен, хто знайомився з біографією творця «Робінзона», англійського письменника Даніеля Дефо (це псевдонім, справжнє ім’я – Даніель Фо, приставку «де» письменник сам собі скандально приписав, щоб здобути славу аристократа), знає, що, крім цього роману, він написав ще чимало книжок, наприклад: «Нариси проектів», роман «Історія полковника Джека», есе «Політична історія Диявола», сатиричну поему «Справжній англієць»...
Добре, скажете ви, а яким чином його творчість стосується життя гетьмана Мазепи? Найбезпосереднішим. Ну-мо, давайте прочитаємо разом:“ It should have been observed here, that the Rebel Mazeppa, finding the Czar pressed hard upon the Cossacks, and terrifyd them from following him, so that he could not bring that Number whit him to his new Confederate the King of Sweden, as he had promised...». А?! То-то ж!
Ні-ні, я не збираюся змушувати вас хапатися за англо-російсько-українські словники. Просто хочу нагадати, що Д. Дефо є автором ще одного твору – мало кому відомого в сучасній Україні нарису «An impartial history of the Life and Actions of Peter Alexowitz, the present Czar of Muscovy. Written by a British Officer in the Service of the Czar», назва якого у вільному – підкреслюю, у вільному – перекладі прочитується, як «Неупереджена історія життя і діяльності Петра Олексійовича, нинішнього царя Московії. Написана зі слів британського офіцера, який перебував на царській службі».
Вперше цей нарис був опублікований у Лондоні в 1723 році і, як ви вже зрозуміли, присвячений був опису діянь царя Московії. До речі, зверніть увагу, що Дефо правильно назвав країну, якою правив Петро, – «Московією», оскільки назва «Росія» ні в Європі, ні в самій Московії, офіційно до Петра не вживалася, і зберігся документ, яким цар пропонував своїм послам давати хабара іноземним журналістам і чиновниками, щоб ті йменували його імперію не інакше як «Росією», «Руссю». Але це до слова. Нас же цікавить той факт, що в нарисі є нарисова новела, присвячена українському гетьманові Мазепі та його відносинам із царем Московії.
І от якими побачив події 1709 року в Україні цей англійський письменник:
«...Тут потрібно зауважити, що заколотник Мазепа викликав значний тиск царя на козаків. Вони злякалися його переслідувань, і Мазепа не міг привести із собою, як обіцяв, до свого нового союзника короля Швеції, ту кількість людей, за допомогою якої партіями й набігами міг би перервати все постачання продовольством армії царя на московській стороні і спустошити далеку й ближню місцевість відповідно до розпорядження шведського короля.
Для покарання за таке зрадництво, князь Меншиков пішов на східну сторону України з 24000 піхоти і 6000 кавалерії, щоб змусити більшу частину козаків тієї сторони повернутися до присяги, і став наближатися до Батурина, резиденції Мазепи, яку той зміцнив, наскільки дозволяло місце і час. Мазепа ж, заради виконання свого задуму, розмістив там 6000 козаків, сміливих, твердих і рішучих людей, які, крім усього іншого, були дуже добре постачені всім необхідними для його оборони.
Князь, незважаючи ні на що, одразу підступив до замка і сходу одразу атакував його у шведській манері. Він не міг втрачати часу, щоб дотримувати всіх необхідних правил тривалої облоги. Спорудивши за допомогою великої кількості людей за два дні три батареї, він відкрив такий жорстокий вогонь, що за одну ніч і день пробив достатній пролом. Його не можна було назвати справжнім в повному інженерному розумінні, але він дозволяв почати штурм.
Гарнізон захищав себе з великою завзятістю і перебив у рові безліч московітів. Але росіяни все напирали і, натхненні присутністю своїх командирів, так розлютилися, та до того ж були у такій кількості, що вдерлися до замку з мечами у руках і порубали всіх, як сказано вище, 6000 козаків-зрадників, на шматки, не давши нікому з них пощади. Це було почасти справедливим покаранням не лише до тих, хто пішов на зрадництво і заколот, але і як залякування для інших, хто показав якесь співчуття заколотникам. Це ж призвело і до розграбування замка солдатами.
На цьому наслідки екзекуції не завершилися, вона дуже злякала інших козаків, готових бунтувати на користь шведського короля, що було наміром всіх їхніх націй. Крім того, вона зменшила армію шведського короля на 6000, а ці 6000 були частиною тих 10000, що приєдналися з їхнім гетьманом до шведів.
Після узяття цього замку, яке сталося на виду всієї шведської армії, що перебувала поруч, за р. Десною, через яку, однак, у шведів не було мосту, після цього, я повторюю, російський генерал повністю покінчив з невдоволенням козаків. Оголосивши зраду Мазепи і наказавши повісити його манекен, він велів зібрати весь козацький корпус і вибрати іншого начальника або гетьмана, що й було зроблено при гучному схваленні народу».
Я не буду зараз аналізувати цей нарис Даніеля Дефо, а тим більше – полемізувати з ним щодо якихось окремих позицій і положень. Як ви зрозуміли, для мене цікавий сам факт – що свого часу цей відомий англійський письменник, автор знаменитого «Робінзона Крузо», торкнувся й історії далекої й невідомої йому України.
