Колеги Олени Іванівни Балабан вважають: пропрацювати 30 років у вечірній школі – уже подвиг. А якщо до того ж директорувати у ній 18 років, такій людині за життя пам’ятник треба ставити. Мені деякою мірою така думка цілком зрозуміла. Свого часу, коли чоловік служив у Забайкаллі, у далекій Даурії, я викладала у вечірній школі російську мову і літературу. Але мені було простіше: учнями були, переважно, солдати. І питання про невідвідуваність гостро не стояло. А от для Арцизької вечірньої (змінної) загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів воно, відвідування, – проблема проблем. Як, втім, і для навчальних закладів такого типу в інших районах. Олена Іванівна пояснює це тим, що більшість учнів – з категорії, так би мовити, проблемних. Тому так безмежно раді учителі кожній появі учня на уроках, і кожну хвилину намагаються використати з максимальною корисністю.
Я поцікавилася в одного з учнів (хлопець працює епізодично вантажником), чи справляється він самостійно з домашніми завданнями. Здивувався: «Ви що! На роботі так натягаєшся, що тільки б до ліжка дістатися». Отож домашні завдання виконуються теж у школі. Звичайно ж, з допомогою вчителя. «По суті, це ті ж учні, що і у денній школі навчаються, – говорить Олена Іванівна. – Тільки уваги і співчутливості потребують удвічі більше. І даремно батьки лякають своїх дітей вечірньою школою. От, мовляв, переведемо тебе туди, – дізнаєшся, по чому фунт лиха Вчителі вважають це несправедливим і образливим. Насамперед щодо них. Справді, переважно це ветерани педагогічної праці, шановані у місті і у своїх селах люди – Дора Георгіївна Бойченко, Марія Михайлівна Чердакоглова, Петро Петрович Боз, Акулина Георгіївна Барон, Віра Георгіївна Чердакоглова, Олена Василівна Коваль, Наталя Степанівна Шумлянська, Світлана Миколаївна Петряєва… Взагалі, Олена Іванівна під час нашої розмови не хотіла когось особливо виділяти.
«Особисто мені вечірня школа багато у чому допомогла, і я їй вдячний» – сказав мені колишній учень Іван Ізратов. Сьогодні він студент водного інституту. Після закінчення вечірньої школи навчається у медучилищі Людмила Вичева. Багато випускників стали учнями Арцизького і Тарутинського аграрних професійних ліцеїв. Часто заходять до своєї рідної «вечірки». Кожен їхній візит для учителів – бальзам на душу. А всього у минулому році закінчили школу 107 дітей. З них середню освіту здобули понад 90.
«Мені у школі було набагато краще, ніж вдома, – зізнався юнак, який не побажав назватися, щоб не образити своїх батьків. – Вдома я жив сам по собі. Пішов – прийшов. Де був, що їв, і чи їв взагалі? Ні маму, ні батька це не цікавило. А тут до нас поставилися настільки дбайливо, що я іноді навіть думав: а за що така увага? Ніколи не забуду розмови про цінності життя, про патріотизм. Ми ж забули про це поняття. Розмови з учителями нас очищали. Дехто навіть зізнавався, що нізащо свою Батьківщину не залишать, яким би тяжким не було тут життя…»
Коли про це розповіла Олені Іванівні, вона не здивувалася. Всі учителі провадять виховну роботу, незалежно від того, який предмет викладають. А Світлана Олексіївна Степанюк, заступник директора з навчально– виховної роботи, всю душу вкладає у неї. Сценарії з проведення кожного свята – це її насамперед творчість.Чи це осінній бал, чи День святого Валентина, Новий рік, День учителя. А ще дуже коректно тут прищеплюють дітям відчуття ліктя і співпереживання. Навчають розуміти чужий біль. При тому, що свого у дітей – задосить…
Колись у цій школі дуже успішно директорувала Антоніна Петрівна Насонова. Часу з тих пір минуло багато. Але і зараз тут пам’ятають цю гарну, з гордовитою поставою, розумну жінку і чудового педагога. Вона залишила добрий слід у районі. Сьогодні Антоніна Петрівна завідує навчальним відділом обласного інституту удосконалення вчителів. Тут, у вечірній шолі, вона для багатьох стала мудрим наставником. А організація праці у неї завжди була на найвищому рівні. «Антоніна Петрівна навчала нас все робити вчасно, не відкладаючи на завтра, – з вдячністю згадує колегу Олена Миколаївна. – Мені як керівникові це дуже допомагає».
Ми розмовляли з Оленою Іванівною у її невеликому затишному кабінеті. Школа після ремонту взагалі виглядає ошатно. І дах перекрили і тепло є. Тут по-домашньому спокійно. Тому і почуваються тут діти, що дорослішають, краще, ніж вдома.
