Не так давно існувало у Роздільнянському районі дослідне господарство «Кучурганське», на папері й нині воно є. Там, крім рослинництва, виноградарства, займалися вирощуванням фруктів та овочів. Продукцію господарства знали далеко за межами району. На полях застосовувалася зрошувальна система. Працювала потужна насосна станція, подаючи воду на більш ніж півтори тисячі гектарів зрошуваної землі, а також населенню. Із 70-сантиметрових у діаметрі труб вода надходила до водосховища. Усе було передбачено, грамотно побудовано. Але лише до певного часу. Із настанням 2007 року за одну ніч, з чийогось дозволу на насосній станції були вирізані усі робочі насоси і здані на металобрухт. Розкрадено зі станції усе, що можна було. Залишилися лише рештки стін, як нагадування про станцію. Але вода по трубах усе так само далі надходила до водосховища, наповнюючи його. У 2007-2008 роки рівень води досяг критичної позначки. Терміново потрібно було розчищати канал, замінювати насоси у Кучурганах та в Лиманському. Уся ця робота була проведена лише завдяки небайдужому ставленню до людей, до своїх обов’язків, тодішнього депутата облради А.М. Мирошнікова. Начебто напруження було зняте, насоси замінили. Щоправда, на них тут майже моляться. Якщо вони вийдуть із ладу, підтопленими будуть не лише поля, сади, виноградники, але й підвали у населення. Під підтоплення у Кучурганах потрапляють уся центральна вулиця Леніна, понад триста будинків, прилеглі села.

Не витримала великого напору води одна з труб, які подають воду до водосховища. З діри в 12 сантиметрів, що має властивість збільшуватися, б’є фонтан цілодобово. Намагалися діру закрити, але нічого не виходить. Залишається тільки засипати берег, труби, що лежать на дні лиману, обрізати і заварити. Таким чином, перекрити надходження води до водосховища. У сільраді складено проектну документацію на 489 тисяч гривень. Звичайно, сума чимала. Але якщо трапиться, що труби рвонуть, насоси не впораються із відкачуванням води, буде НП не лише районного чи обласного масштабу, а на рівні країни.

А поки що триває перекачування води, як кажуть, із порожнього в порожнє. З лиману до каналу, з каналу до лиману. І з усього видно, що питання це, крім сільського голови Анатолія Левицького, не хвилює більше нікого. Листи осідають у кабінетах, чиновники відмахуються від них. Хоча, як бачимо, усе дуже серйозно.