Із шістдесяти прожитих літ сорок віддано службі в органах внутрішніх справ.
Пройдено шлях від міліціонера-мотоцикліста оперативного полку до генерала: нині – начальника Управління МВС України на Одеській залізниці.
А почалося все з дитячої мрії стати слідчим, навіяної улюбленими героями Агати Крісті, Жоржа Сіменона, Артура Конан-Дойля. Хоча найбільше, напевне, образом незабутнього народного слідчого Аніскіна. Він був особливо близьким і зрозумілим своєю людяністю школяреві з далекого сибірського міста Нижнеудинська, що в Іркутській області, Володі Дягілеву.
Коли, після закінчення десятирічки, настав час проходити термінову військову службу у лавах тодішньої Радянської Армії, доля вистелила шлях фізично загартованому юнакові гренадерського зросту до елітної дивізії повітряно-десантних військ, котра базувалася на той час у Благовещенську Амурської області. Невдовзі вітри холодної, а подекуди й гарячих локальних воєн, перенесли уславлене з’єднання до затишного містечка Болград на Одещині.
Небо, насичене запахами кедрової хвої і багульника, завжди синьо-глибоке і високе, змінилося жовто-помаранчевими кольорами південного сонця, просоченими не менш п’янкими нектарами винограду, яблук, айви, полину. Стрибки, марш-кидки, підйоми з ранніми росами, відбої з сутінковими освіжаючими подихами Ялпуга, караули, дозори, десантування.
Служба наближалася до завершення і обвітрений нею сержант Дягілев все частіше задумувався щодо реалізації своєї блакитної мрії – стати слідчим. А тут і нагода трапилася. Кількох хлопців, що звільнялися в запас (зокрема і Володимира Дягілева), запросили до оперативного полку міліції, що саме створювався в Одесі. Там і направлення дали до єдиної на теренах не існуючого вже СРСР Волгоградської вищої школи слідчих.
Не їхав – летів мов на крилах до омріяної мети, що знаходилася у легендарному, як і Одеса, місті-герої. Був впевнений у власних силах, знаннях, можливостях. І яким же гірким було розчарування, коли почув невмолимий вердикт медичної комісії: гланди – до вступних іспитів не допускати! Ніякі доводи, що стрибав з парашутом у п’ятдесятиградусний мороз та сорокаградусну спеку, що бігом-кроком за день долав до шістдесяти кілометрів, що годинами міг знаходитися у крижаній воді, при всьому цьому не відчуваючи ніяких гландів, нічого не допомогло. Гланди таки видалив, та час було згаяно.
Повернувся у полк. Службові обов’язки виконував сумлінно і невдовзі вже був призначений на посаду командира відділення.
А що стосується мети, то він її дещо пізніше також досяг, оскільки працюючи вчився: у життя, у старших за віком і досвідом колег, ставши студентом юридичного факультету (між іншим, одного з найавторитетніших та той час у країні) Одеського державного університету імені І.І. Мечникова (тепер – національного). Згодом закінчив ще й міліцейську академію. Так що теорію і слідчої, й інших видів оперативної роботи мав можливість тут же перевіряти на практиці, почергово обіймаючи наступні посади: старшого інспектора по кадрах Жовтневого райвідділу міліції міста Одеси, заступника начальника Ленінського райвідділу, начальника відділу охорони громадського порядку обласного управління внутрішніх справ, заступника і першого заступника начальника управління внутрішніх справ в Одеській області. Двічі його, професіонала, який знав кожен вид і різновид міліцейської служби «від альфи до омеги», звільняли на пенсію і двічі повертали в стрій. Бо, будь ти за політичним розфарбуванням чи-то червоним, чи помаранчевим, чи біло-синім, чи взагалі хамелеонистим (таких, певне, найбільше), а без хорошого, справжнього кухаря, шевця, «на дуді греця», тобто – висококваліфікованого майстра своєї справи (зокрема і правоохоронця), не обійдеться жодна влада, переконаний генерал-майор міліції Володимир Дягілев.
– Ну я, скажімо, повернувся; і раз, і вдруге, – говорить він. – А скільки вищих офіцерів, талановитих керівників, оперативників, слідчих і так далі, прибраних впродовж останніх років зі своїх посад на догоду політичній кон’юнктурі, не повернулися?! Хіба це пішло на користь справі? Навпаки. Сьогодні моральні засади, принципи, з якими молода людина йде в міліцію, часто просто відсутні. Йдуть, бачачи і думаючи тільки про себе в міліції, а не навпаки, найперше – дбаючи, зокрема, про те, як «відбити» кошти, витрачені на отримання освіти у спеціалізованому навчальному закладі. Цей, гнилий по своїй суті прагматизм, характерний, на превеликий жаль, для багатьох представників нашого сьогоднішнього суспільства. Побільше і одразу – ось гасло цілого ряду молодих людей нинішнього покоління. І ніщо інше, як моральний аспект, у найширшому розумінні цього поняття, лежить в основі сьогоднішньої фінансово-економічної кризи. Світ погруз у брехні: обігові кредитів віртуальних грошей. Позичив – перепозичив іншому під ще вигідніший відсоток – отримав відсоток – знову позичив його під ще вигідніший відсоток, не поспішаючи при цьому повертати борг з відсоткам своєму першому кредитору… Але ж, рано чи пізно усе слід сплачувати по векселях. Реальними грішми, а не віртуальними…
Як відзначив Володимир Дмитрович далі, усе це дуже тонко відчуває сучасний злочинний світ. І відповідно діє, застосовуючи один зі своїх основних принципів про те, що непідкупних немає, є лише ціна підкупу. Генерал навів конкретний приклад. Не так давно у районі крупної вузлової станції Знам’янка, що знаходиться у зоні дії Управління МВС України на Одеській залізниці, було затримано керівника злочинного угрупування, котре спеціалізувалося на розкраданні і подальшому збуті великих партій металів. Як це робилося? Маючи детальну інформацію щодо руху поїздів, типу вагонів і характеру вантажів (де її брали щоденно: джерела встановлюватиме слідство), злочинці визначали переїзди, в зоні котрих состави стишують хід. Завчасно у вагони, скажімо, з листовим залізом, проникали по чотири чоловіки. Причому, ще на території Південно-Західної або Придніпровської залізниць, чиї шляхи виходять на Одеську магістраль саме у Знам’янці. Поки потяг рухався до визначеного переїзду, вони розпаковували пачки і переміщували листи до дверей вагона, спрямованих не в бік зустрічного руху, а в поле. За командою по сотовому телефону двері у зазначеному місці розчинялися і 30-40 листів заліза викидалися під укіс. Група, що вже там чекала, хутко завантажувала листи у критий автомобіль і розчинялася в просторі, як кажуть. Окрім головного фігуранта цього «конвеєра», заарештовано і решту членів злочинного угрупування.
Володимир Дмитрович наводив ще ряд прикладів, котрі свідчили про те, що організовані правопорушники йдуть «на справу» маючи у своєму розпорядженні максимальну інформацію про все, що стосується цієї самої «справи».
…Час зустрічі з генералом Дягілевим сплинув непомітно. Коли настав момент прощатися, запитав у нього:
– З позиції сорока «міліцейських» років – що для Вас головне?
– Головне, чітко, раз і назавжди визначитися: чому ти прийшов у міліцію…
