В її імені – весна
Хворіти, гадаю ніхто не любить і не хоче, але коли вже захворів хтось з рідних, то потрібно йти до аптеки.
Аптек у районному центрі аж п’ять. До якої не зайдеш – у кожній чистота і лад, тиша, привітні фармацевти. Кожна з жінок уважно вислухає, прочитає рецепт, що написаний латиною. Якщо відсутній якийсь препарат, то запропонують його замінник або порадять, до якої аптеки звернутися. Одна з таких уважних, обізнаних фармацевтів – Майя Олексіївна Верстова, колишня медична сестра Фрунзівської ЦРЛ.
«Майєчка» – так ласкаво звертається до неї багато людей. Вона народилася та навчалася у Фрунзівці. Була зразковою ученицею, перспективною спортсменкою, що стало причиною конфлікту між нею та дирекцією школи. Педколектив, батьки та однокласники були впевнені: Майя далі навчатиметься у загальноосвітній школі. Але дівчина впевнено сказала: «Піду до медичного училища...»
Умовляли вчителі, батько, друзі, але вона обстоювала власну думку. Без будь-якої допомоги вступила до Котовського медичного училища, старанно навчалася та отримала диплом медичної сестри. Приїхала на роботу до рідної Фрунзівської центральної районної лікарні. Ніби один день, промайнув час. І ось вже майже десять років Майя Олексіївна Верстова працює в аптеці приватного підприємця.
Подружжя Верстових – приклад для багатьох сімей. Дружно, з посмішкою та гумором розв’язують будь-які сімейні проблеми. Побудували за проектом глави родини Володимира будинок, виростили сад, стали зразковими господарями, виховали двох синів, тішаться онучком та зберегли своє кохання.
Народилася Майя Олексіївна весною – у травні, тому, мабуть, вона у спілкуванні з людьми, як подих весни: з теплою усмішкою, легким поглядом, мудрою порадою.
Алла ТЕЛЕУЦА,смт Фрунзівка
Живі будемо – не помремо...
У Сергія Матвійовича Власенка професія давня і до сьогоднішнього дня популярна. Він – швець. У документах про закінчення одеського ПТУ записано: «Майстер з індпошиття та ремонту взуття і заготівельник-модельєр». Причому найвищого класу – п'ятого.
Займається Власенко улюбленою справою з 17 років. А стаж роботи у цій сфері уже становить 42 роки. Перший час шив взуття на замовлення в Одесі. Найчастіше – жіночі чоботи. Доводилося шити взуття і для «велетнів». Розмір ноги в деяких «зашкалював» за 50-й. Сергій пам'ятає такого з Котовська. Показує:
– Руки – отакі! Ножища – отакі! І голос – як грім.
Усі замовники були вдячні своєму майстрові. Власенко ж із теплотою відгукується про своїх перших учителів-наставників, майстрів виробничого навчання Валерія Степановича Бахчевана, Ісаака Пилиповича (прізвище забув). Це вони виховали у ньому відданість професії. Втім, Сергій Матвійович із задоволенням називає імена багатьох гідних своїх колег, зокрема Василя Бянова із Задунаївки, Степана Чефарлічева з Виноградівки. І сьогодні у майстерні працюють його учні – Олег Мартін і Василь Чеботар.
До Сергія Власенка – похвальні відгуки швидко поширюються – приїздять постійні уже клієнти не тільки з Арцизького, але й з прилеглих сіл Саратського, Тарутинського районів. Тому що роботу свою він виконує на совість.
Сьогодні Сергій Матвійович відкрив своє невелике ПП «Власенко». Шити взуття уже не шиє, а от у ремонті його багато. Мені навіть не просто було з ним розмовляти – раз по раз приходили люди. Хоча сам він відзначає, що замовлень стало менше. Чи то обережніше носять взуття, чи то доношують до того, що і ремонтувати вже нічого.
– Дуже вже подорожчало життя, – нарікає. – Ще торік шевський клей коштував літр 10 – 12 гривень. Нині – 45.
Потім вигукує:
– Та кілограм цвяхів колись три рублі коштував. А тепер викладай усі 40 гривень. І так – що не візьми...
І одразу ж жартує:
– Нічого, живі будемо – не помремо.
Двері знову відчинилися. Увійшла жінка і сказала:
– Іду повз майстерню, вирішила зайти. Спасибі, Сергію, за ремонт чобіт. Всю зиму, вважай, у них проходила. І ще на одну вистачить.
Що ж, справді, діло майстра боїться.
Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей», м. Арциз
Покликання – лікувати людей
Лікар вищої категорії Марія Миколаївна Демська протягом останніх 33 років трудиться дільничним терапевтом в Миколаївській районній лікарні. Багато хворих з усього району проходить через її ніжні руки. Марія Миколаївна уважно вислухає скарги пацієнтів на здоров’я, ретельно їх обстежить і призначить лікування.
Вона – випускниця Одеського медичного інституту, який закінчила разом з майбутнім чоловіком Андрієм у 1977 році. Через рік молодих фахівців направили на роботу до смт Миколаївки, і відтоді вони вже не розлучалися. Віддалений райцентр став для них рідним краєм, де у них народилося двоє дітей. Їхній син Андрій на радість батьків також обрав професію медика і працює лікарем-дерматологом в Одесі. Донька Тетяна вирішила не пов’язувати долю з медициною і вступила до «наргоспу».
Багаторічна медична практика зробила Демських справжніми професіоналами. Чоловік чарівного терапевта Марії Миколаївни Андрій Вікторович – лікар-отоларинголог – очолює Миколаївську поліклініку. Недостатнє забезпечення райлікарні медичними кадрами змусило і дільничного терапевта перекваліфікуватися на гастроендокринолога. Тож сьогодні М.М. Демська опікується ще й хворими на цукровий діабет, яких в районі налічується понад 270 осіб, і дуже переймається проблемами своїх підопічних. Лікарка зазначила, що сьогодні медицина потребує від держави кращого фінансування, адже від цього залежить життя людей. Приміром, у 2008 році на цукрознижуючі препарати було виділено 200 тисяч гривень, а на початку минулого року – лише двадцять відсотків від потреби. На щастя, районне керівництво втрутилося і віднайшло необхідні кошти.
Світова криза позначилася не лише на економіці, вона дуже боляче «вдарила» по сільських жителях безробіттям, безгрошів’ям та погіршенням здоров’я.
Тому держава, як ніколи, повинна дбати про розвиток сільської медицини, щоб громадяни отримували якісну медичну допомогу та лікування у будь-якому куточку нашої держави.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей», Миколаївський район
