Розліталися птахи з одеського гнізда...
Уціднідослідникиісторіївітчизняноїавіаціївідзначаютьзнаменнудату– 100 роківпершогопольотунаріднійодеськійземлі, здійсненогопершимдипломованимпілотомтодішньоїРосійськоїімперіїМихайломЄфімовим, якогозаконодавецьповітроплавальноїтаавіабудівноїмодитогочасуАнріФарманвідвертоназивавнайкращимльотчикомсвітуіякомуталанткеруватимашиноюбулодановідБога.
ЗцієїнагодиредакціяпропонуєувазічитачівуривокзкнижкизаслуженогожурналістаУкраїни, нашогоземлякаВіталіяНахапетова«Какизгнездаорлиного...», яканещодавнопобачиласвітувидавництві«Харківськакнижковафабрика«Глобус». Це – збірник документальних оповідань про тих, кого заведено називати піонерами авіації. Як відзначає у передмові директор Одеського авіаційно-ремонтного підприємства «Одесавіаремсервіс» Віталій Юхачов, заслуга автора у тому, що із забуття, часом з цілковитої невідомості, повернуто до життя, до світу імена багатьох з цих людей. Повернуто, тому що заслуговують на це повною мірою. Їхній внесок у розвиток вітчизняної авіації важко переоцінити. Ми повинні про це пам’ятати і знати. Адже, як підкреслював Олександр Пушкін: «Гордиться славою своих предков не только можно, но и должно: не уважать оной есть последнее малодушие».
Збірка оповідань розповідей Віталія Нахапетова «Как из гнезда орлиного...» – це лише початок роботи. Пошук, великий, багатогранний, скрупульозний, триває. І хочеться побажати дослідникові подальших успіхів у освоєнні і донесенні до вдячного читача цієї завжди молодої одеської теми.
Віктор КОЗЮРА,«Одеські вісті»
Згадалася одна розмова з відомим істориком авіації із Санкт-Петербурга. «Вот вы, одесситы, все время з гордостью говорите «наш Ефимов», «наш Ефимов», – з деяким роздратуванням сперечався російський дослідник, – но ведь по сути к Одессе великий летчик имеет не такое уж большое отношение: разве что там родился и там же погиб. А всю остальную жизнь он провел то в Париже, то в Петербурге, а еще больше – в Севастополе…»
Насамперед, довелося уточнити одну фактичну неточність у доводах колеги: народився-то Михайло Никифорович вже точно не в Одесі, а в глухому смоленському сільці Апольї. І тільки коли йому виповнилося 10 років, батьки перевезли його до великого південного міста біля Чорного моря.
Але головна неточність у міркуваннях санкт-петербурзького історика – в іншому: як же можна Михайла Єфімова, покладаючись лише на якусь арифметику років, відривати від міста, від землі, яка його, без перебільшення, виростила і виховала, де він замав крила у прямому й переносному значенні.
Отже, влітку 1891 року велика родина Єфімових перебралася до Одеси. Спочатку розмістилася на Далеких Млинах, де жив старший брат, який раніше переїхав до південного міста, Полієвкт – робітник-каменотес. Пізніше Никифору Єфімову, батькові Михайла, вдалося влаштуватися слюсарем у майстерні Російського товариства пароплавства і торгівлі (РОПіТ) і через товариша по цеху знайти для сім’ї самостійну квартиру. Та не десь на околиці, а в центрі міста, у досить престижному районі, на відомій в Одесі вулиці з такою гучною назвою – Князівська.
Отже, Князівська, 24. Старий будинок побудови 80-х років ХІХ століття. Він розташований майже «візаві» будинку, який дуже відомий у місті, у ньому не один раз зупинявся, протягом тривалого часу жив великий російський письменник Іван Бунін, якого гостинно приймали тут його одеські друзі – художники Петро Нілус та Євгеній Буковецький. Але «єфімовський» будинок донедавна також не можна було сплутати. На ньому висіла меморіальна дошка: «В этом доме в 1895 – 1911 гг. жил один из первых русских летчиков Михаил Никифорович Ефимов».
Насамперед, чому у минулому часі – «висіла»? А тому, що з деякого часу її, очевидно, тимчасово зняли, але оскільки за давньою традицією у нас немає нічого постійнішого, ніж тимчасове, то меморіальну дошку на своє законне місце так і не повернуто.
Відзначимо і «дуже скромну» редакцію тексту – «один из первых». Увесь світ знає, що М.Н. Єфімов був першим російським льотчиком. Це записано у всіх енциклопедіях, довідниках і підручниках. Адже саме він 8 (21) березня 1910 року на Одеському іподромі зробив серію історичних польотів на «Фармані-IV» і був увінчаний лавровим вінком з написом на блакитній стрічці «Первому русскому авиатору», звернімо увагу: «первому», а не «одному из первых»! А одеські газети, намагаючись передати атмосферу свята, що панувала у місті, наступного дня написали: «Народ, тот самый народ, из которого вышел Ефимов, подымает его на руки и несет...»
Але це було потім, а до цього тріумфу протягом 15 років Михайло Єфімов прожив у невеликій, на першому поверсі, затишній квартирі № 1 старого будинку на вулиці Князівській. Звідси на велосипеді, подарованому йому братом Володимиром, щодня їздить він на тренування до Олександрівського парку або на циклодром, що на Михайлівській площі. Тут же, на Князівській, він, як зіницю ока, зберігає куплений на «преміальні» від велогонок і свої перші заробітки залізничника мотоцикл «Пежо», яким у його захопленнях змінюється велосипед. Нагадаємо, що Михайло Єфімов протягом двох років – у 1908-му і 1909-му – виборює звання чемпіона Росії з мотоциклетних перегонів.
Написано тисячі сторінок про численні перемоги і досягнення авіатора Єфімова: рекорди висоти і швидкості, точності приземлення і влучення у ціль, дальності польоту і перевезення вантажу (пасажирів)... Але ж всі досягнення, можна сказати, розпочиналися в Одесі, де у Михайла кожного дня, від одних змагань-гонок до других вироблялися справжній чоловічий характер, сила м’язів і волі, цілеспрямованість...
Сім’я Єфімових була простою, робочою. Тут постійно прищеплювалося дітям шанобливе ставлення до праці, чесність, порядність, чітко були розподілені сімейні обов’язки, з юних років закладалося у свідомість і звичку шанування старших. Ці принципи, виховані у Михайла та його братів, він зберіг до кінця життя. Ніколи не хитрував і не зраджував. Ніколи не змінював своїх переконань і симпатій-антипатій. Говорив завжди і всім правду, чим би така відвертість йому не загрожувала.
Хто не знає історії його відносин з відомим в Одесі фінансистом І. Ксідіасом? Взявши М. Єфімова по суті у боргову кабалу, намагаючись на ньому і на популярності авіації, що зароджувалася, заробити чималі гроші, скаредний банкір у важку для Михайла Никифоровича хвилину зрадив його. Як інакше можна витлумачити гнівну телеграму М.Н. Єфімова президентові Одеського аероклубу, відправлену з Мурмелона ле Гран в Одесу: «Нужда с детства мучила меня. Приехал во Францию. Мне было тяжело и больно: у меня не было ни единого франка. Я терпел, думал: полечу – оценят. Прошу Ксидиаса дать больному отцу 50 рублей, дает 25. Оборвался, прошу аванс 200 рублей, дает 200 франков (на той час курс франка значно поступався курсу російського рубля – авт.) Без денег умер отец, и без денег я поставил мировой рекорд с пассажирами. Эмброс (видавець одеського журналу «Спорт и наука», який літав 8 січня 1910 року в рекордному польоті разом з М.Н. Єфімовим в ролі пасажира – авт.)говорит: ждите награды! Кто оценит у нас искусство? Здесь за меня милые ученики заплатили, спасибо им… Больно и стыдно мне, первому русскому авиатору. Получил предложение ехать в Аргентину. Заработаю – все уплачу Ксидиасу. Если контракт не будет уничтожен, нескоро увижу Россию. Прошу извинить меня».
У цьому посланні і гнів, і образа, і біль порядної людини, яка розуміє, що його збираються використовувати і викинути, як вже не потрібну іграшку. Тут – обурення і тим, як ставляться в Росії до представника нації, якому випала честь бути першим в освоєнні повітряного простору. Віддамо належне Артурові Антоновичу Анатрі, який зрозумів ситуацію, зважив на становище талановитого авіатора-початківця. Розв’язавши всі виниклі проблеми, порозмовлявши з І.С. Ксідіасом, А. Анатра телеграфує у Францію М. Єфімову: «Все будет улажено. Немедленно выезжайте». А незабаром на Одеському біговому полі М.Н. Єфімов здійснює свій політ, що назавжди увійшов в історію. Можна з впевненістю сказати: політ у вічність!
Віталій НАХАПЕТОВ, заслужений журналіст України
Торкнутися неба руками
Диво і романтику перших польотів відродив один із найдавніших у світі аероклуб «Одеса». Зусиллями його ентузіастів у натуральну величину відтворена точна копія аероплана «Фарман-4», на якому рівно 100 років тому над одеським іподромом Михайло Єфімов здійснив перший у Російській імперії публічний політ.
– Це унікальний проект повернення до джерел повітроплавання, – сказав на прес-конференції президент аероклубу Костянтин Оборін. – Наш літак є діючою моделлю. Прадідуся сучасних авіалайнерів відновлено за кресленнями і розрахунковою документацією, що збереглася на Харківському авіабудівному заводі.Розмах крил цього біплана становить 10,5 метра, висота – 3,5 метра.
14 березня він був у розібраному вигляді перевезений до Одеси і зібраний на Одеському авіаремонтному заводі.
Перші «фармани», які успадкували ім’я свого французького винахідника, створили майстри-каретники. Основним матеріалом було дерево, на виготовлення крил ішла бавовняна тканина, просочена спеціальним складом. Інженерним компонентом, що скріплює всю конструкцію, були натягнуті товсті струни рояля. Тепер секрети цього виробництва втрачено, і кожну деталь доводилося освоювати в індивідуальному порядку. Рідний двигун «Гном» розшукати в архівах не вдалося, тому його замінив мотор від автомобіля потужністю у 100 кінських сил.
Процес складання цієї унікальної машини затягся. Тому політ перенесли на пізніший термін. Завадити підняттю аероплана сьогодні міг би також сильний вітер: при швидкості подуву понад 5-6 м/сек «літаюча етажерка» не витримувала натиску повітряного потоку і, бувало, перекидалася.
Чи не великий ризик заради сенсації? Як пояснив К. Оборін, «Фарман-4» завжди залишався одним з найбільш безпечних літаків свого часу, перевершивши у цій якості наступні за ним «ньюпори» і «вуазени». Розташування двигуна у точці, яка співпадає з центром ваги, чудово балансувало апарат. Тому навіть з непрацюючим пропелером він може парашутувати зі швидкістю 5 м/сек і так само м’яко опускатися на землю.
До «Фармана» не можуть застосовуватися критерії дальності польоту або функціонального призначення. Немає звичного сьогодні поняття комфортності, немає і приладів спостереження. На аероплані замість кабіни під крилами була установлена дерев’яна лава, на якій сидів пілот, а трохи нижче – поперечина для впирання ногами. Одеса аплодувала, коли М. Єфімов підняв на борту 3 чоловік. Пізніше Уточкін зумів «прокатати» вісьмох пасажирів, що вразило світ небувалим рекордом.
– Але й авіація, як явище, виникла всього 105 років тому. І тоді простий літальний апарат сприймався, як символ, що втілював споконвічну мрію людства про можливість польоту. Нам же слід пишатися, що наш земляк став одним з перших у світі, хто зміг на очах сотень громадян доторкнутися рукою до неба, – розкриває сенс цього винаходу К. Оборін.
Така матеріалізація минулого коштувала будівникам 300 тис. гривень. Але аероклубівці, захоплені ідеєю авіаренесансу створили доброчинний фонд «Відродження Одеського аероклубу». На його рахунок протягом двох років перераховувалися добровільні пожертвування. Частину коштів вклав сам Оборін, частину вніс член клубу Юрій Губанков. Так вони продовжили традицію меценатства, розпочату Артуром Анатрою. Втім, Анатрі допомагав одеський генерал-губернатор Каульбарс і службовці мерії, небайдужі до прогресу.
Робота над моделлю-раритетом тривала майже рік. І от у небі Одеси знову з’явиться силует дивовижної повітроплавальної машини. Нехай тільки трохи стихне вітер.
Владислав КІТІК,«Одеські вісті»
