З любов’ю до дітей
Людина повинна бути щасливою у роботі. У цьому впевнена класний керівник 11-Б класу, вчитель фізики, фахівець вищої категорії Одеської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 31 Ольга Руденя.
«Друга мама»
та її діти
– Дуже важливо прокинутися вранці і з радістю подумати про те, що потрібно йти на роботу. Адже робити те, що тобі не подобається, неймовірно важко!
Тому Ольга Володимирівна вселяє своїм вихованцям, що правильно обрана професія – запорука внутрішньої гармонії у майбутньому. Педагог розробила модель, яка дозволить правильно та вчасно визначити коло інтересів учня і підібрати найбільш підходящу йому професію. Цю модель вона репрезентувала у рамках конкурсу «Класний керівник-2010».
Тому своїм учням Ольга Руденя радить обирати, ретельно зваживши усі аргументи за і проти.
– Я розумію, що «юрист», «економіст» – звучить престижно. Але зараз багато випускників престижних факультетів скаржаться, що, одержавши диплом, не можуть знайти роботу за спеціальністю. Із застосуванням нової моделі з профорієнтаційної роботи я відчуваю, що мої діти замислюються над тим, чим же вони хочуть займатися у житті.
Звичайно, коли говорять про класного керівника, вихованці часто вживають словосполучення «друга мама». Хто ж вони для самої «другої мами»?
– Я одержала свій перший клас у 23 роки, – розповідає Ольга Володимирівна. – Спочатку, зізнаюся, було страшно. Але разом з дітьми, яких мені довірили, я сама навчалася, причому у них же, набиралася досвіду, помилялася, переживала особисті драми, вникала у їхні проблеми.
Ольга Володимирівна живе з батьками і сином, які підтримують її у такій нелегкій справі, як професія вчителя.
Учням передалася і любов класного керівника до подорожей. Разом вони об’їздили усю Одеську область, побували в Криму та Києві.
– У перші роки я їм пропонувала кудись поїхати, а потім діти самі просилися. Нещодавно відвідали Білгород-Дністровську фортецю. І батьки до цього позитивно ставляться. Взагалі в мене чудові діти при розумних батьках.
Не соромно
за випускників
Ольга Володимирівна вважає, що нове – це добре забуте старе, що краще за колишню систему освіти ніхто нічого ще не придумав. Звичайно, вона потребує удосконалення. І класний керівник разом зі своїми учнями намагаються привносити щось нове та цікаве у навчальний процес.
– На початку навчального року на уроках праці у дівчат повинна бути «Кулінарія». Оскільки в кабінеті не дуже зручно, ми взяли собі за правило усім класом виїжджати на пікнік. І на цьому ритуальному (так його прозвали самі учні) пікніку дівчата готують закриті та відкриті бутерброди, салати, печуть картоплю. Потім розповідають, як усе це готували. Після чого, зрозуміло, починається бенкет.
У Ольги Володимирівни ніколи не було елітних, як їх називають, дітей. Але сьогодні їй не соромно за тих, кого випустила.
– Для мене не так важливо, що через кілька років мені скажуть, що колишній учень – поганий механік. Набагато важливіше, щоб сказали, що він добра людина. А машину він кілька разів розбере і зробить усе як треба. Мені щастить на таких дітей. Я знаю, що вони справді добрі, чуйні, у будь-яку мить прийдуть на допомогу. І знаєте, це для мене вже більше, ніж професія. Учні – це вже, якоюсь мірою, рідні мені люди.
Шкільні діти Ольги Володимирівни в один голос характеризують її як розумну та уважну другу маму, як досвідченого педагога, при якому можна пожартувати без страху бути покараним, з яким можна виїхати на пікнік. Одинадцятикласник Максим Слюсар додав, що Ольга Володимирівна для нього перший вчитель, з яким легко опановувати науки, розмовляти на різні теми.
– Вона дуже розуміюча людина, – продовжує Максим. – Завжди зателефонує батькам, якщо щось не так, але не для того, щоб мене сварили, а щоб пояснити ситуацію.
Директор школи, Наталя Вицеховська, також задоволена роботою педагога:
– На її уроках я відчула, що Ольга Володимирівна – справжня творча особистість, яка має авторитет серед учнів. Я вважаю, що вона народжена бути вчителем.
Як і раніше, Ольга Володимирівна, провівши випускників, планує взяти клас під своє керівництво.
– Я не поділяю дітей на кращих або гірших. Усі вони унікальні по-своєму. І я впевнена, що із усіма дітьми можна знайти спільну мову, – з посмішкою говорить класний керівник 11-Б класу.
Кіра НІКІТІНА,«Одеські вісті»
Зроби самого себе сам...
Пройшло трохи більше місяця, як закінчилися вибори Президента України. Йде «перезавантаження» державної машини. Як почуваються у даній ситуації наші підприємці?
Наш кореспондент зустрівся з Олексієм Ковальським, типовим представником середнього класу, людиною, яка, як кажуть американці, «зробила саму себе». На його віку було усе, що тільки могло бути у простого радянського хлопчика. І босоноге сільське дитинство, і навчання в школі, а потім у автодорожньому технікумі, і служба у лавах Радянської Армії, і робота на різних ділянках народного господарства. І, звичайно ж, членство у єдиній тоді в країні Комуністичній партії.
– Я справді типовий, як ви вірно підмітили, представник свого покоління, – говорить Олексій Андрійович. – Ні в мене, ні в моїх товаришів і на думку не спадало, щоб «відкупитися» від армії, шукати легких шляхів у житті. Тому після служби у автомобільних частинах, де я одержав чоловічий гарт, влаштувався на роботу до управління механізації № 9. Тут теж довелося пройти добру школу, адже працювали, як кажуть, «на колесах» – будували дороги практично по усій Одеській області. Потім працював майстром ДЕУ Малиновського та начальником ЖЕКу Ленінського районів, а також на інших відповідальних посадах. Одночасно із трудовою діяльністю, виконував, як і багато хто, громадські доручення, був прийнятий у члени КПРС. А ще – навчався у Одеському електротехнічному інституті зв’язку імені О.С. Попова...
– І раптом Ви робите крутий поворот, перейшовши на роботу до органів внутрішніх справ?
– Я б сказав, що саме життя зробило такий поворот. Адже до органів я пішов за партійною путівкою. Була така практика – поповнювати та зміцнювати міліцейські кадри надійними людьми. І ні я, ні хтось інший на моєму місці відмовлятися від дорученої справи не мав морального права. Хоча і в мене були свої плани.
– Не шкодуєте, що так вийшло?
– Анітрохи! Тим більше, що я займався цікавою справою і пройшов шлях від міліціонера до підполковника міліції – заступника начальника управління Державної служби охорони в Одеській області. І з цієї посади у 2002 році пішов на пенсію.
– Вам тоді було, якщо не помиляюся, сорок п’ять років. Чи не зарано було йти у такому віці на спочинок?
– А я й не збирався відпочивати. Після виходу на заслужену пенсію далі працював начальником управління, директором Одеського представництва Київського ДЗАТ «Охорона-Комплекс». Після розформування товариства та передачі його функцій Державній службі охорони, у 2005 році організував і очолив приватне охоронне підприємство ТОВ «Охорона – Комплекс – Черемушки». Тобто, далі працюю за своїм колишнім профілем.
– Кажуть, що, крім професійної діяльності, Ви займаєтеся і політикою.
– Це гучно сказано – політикою! Але можу з усією відвертістю заявити, що я член Партії регіонів із 2004 року. А в минулому листопаді на нашому підприємстві ми заснували первинну партійну організацію «Регіональний розвиток», що входить до Приморської районної організації ПР. Мене, до речі, обрали її головою.
– Що це – туга за партійним минулим чи нагальна потреба?
– Швидше – друге. Коли бачиш, що країну довели ледве чи не до дефолту і ті, хто це зробив, далі рвуться до керма управління державою, не можна залишатися стороннім спостерігачем. Наша «первинка» зовсім молода, говорити про якісь успіхи зарано, але ми брали активну участь у передвиборній кампанії Президента України і в самих виборах. Я, наприклад, працював у виборчій комісії на дільнці № 10 виборчого округу № 137. А наші працівники розносили запрошувальні на вибори, здійснювали охорону громадського порядку.
– Вибори закінчилися. Вже можна про них і забути...
– На жаль! Я гадаю, що усе лише починається. Насамперед, на мій погляд, необхідно підвищити відповідальність кожного за доручену йому справу. Пам’ятається, свого часу я балотувався у депутати Малиновської райради. У період передвиборної кампанії я обійшов увесь мікрорайон, зустрічався із мешканцями практично усіх будинків, мене знали в лице. І коли мене обрали, я справді відчув відповідальність за життя «Черемушок». Зараз же, як я подивлюся, ніхто нізащо не відповідає. Село вимирає, міста брудні, люди більше торгують, ніж виробляють матеріальні цінності, країна дісталася новому уряду із державним боргом 90 відсотків валового внутрішнього продукту! А відповідати, повторюся, нікому. Таку практику потрібно докорінно змінювати, змінювати для того, щоб Україна не на словах, а на ділі стала справді демократичною державою. І я, як і кожен розсудливий українець, готовий брати у цьому найактивнішу участь. І не заради себе, а заради наших дітей та онуків, заради їхніх дітей та їхніх онуків.
Анатолій МИХАЙЛЕНКО,«Одеські вісті»
