Людина з семижильним серцем
24 роки тому по всьому світу прогриміло слово «Чорнобиль». Подвиг ліквідаторів-чорнобильців часто порівнюють з подвигом солдатів – учасників Великої Вітчизняної війни. З кожним роком усе більше їх залишає нас. Віддаючи належне померлим, давайте згадаємо живих. Слово одному з учасників чорнобильських подій – нашому землякові, жителю Теплодара Юрію Новожилову.
– Коли нас відправляли, говорили, що їдемо на тиждень, – починає свою розповідь Юрій Олексійович – А пропрацювали ми після прибуття на місце 45 днів. І потім ще рік вахтовим методом: місяць вдома, місяць на роботі. Норма була півтори години на день, а ми працювали по 12 – з 8 ранку до 8 вечора.
На час аварії на Чорнобильській АЕС Юрію Олексійовичу було 36 років, і він уже досить добре уявляв, з чим доведеться мати справу. Коли призивали на військову службу, йому сказали, що з таким організмом тільки у космос літати. І запропонували йти служити на підводний флот. Навчання у Сєвєродвінську, звання мічмана, служба на атомних підводних човнах. Його «господарством» були реактори і турбіни. У 85-му Новожилов звільнився зі служби і оселився у Теплодарі, де мав стати начальником цеху майбутньої Одеської АЕС. Спорудження її тільки починалося, тому наш співрозмовник поки що працював на інших дільницях. Звістка про аварію застала його у запорізькому Енергодарі.
– Першого дня ми поїхали на розвідку. І у першу ж добу о другій годині ночі у нас стався розлад шлунка і кровотеча з носа – це перші ознаки переопромінення. Ми приховали, щоб не було паніки. Пішли, здали аналізи крові. Були вже великі відхилення. Але у зв'язку з тим, що я служив на атомному підводному флоті, організм уже, мабуть, адаптувався. У мене були показання набагато кращі, ніж у моїх колег...
Як вважає Юрій Олексійович, йому допомагала ще й психологічна стійкість. Втім, уже через рік роботи здоровань-сибіряк потрапив до лікарні. Ще п'ять років намагався трудитися, але в результаті у 92-му опинився на пенсії – інвалідом першої групи. Втім, у декого з його товаришів доля склалася ще страшніше.
– Микола Степанович Окопний ... У нього були уражені практично всі органи. Дуже мучився, у результаті не зніс цього болю і покінчив життя самогубством. Застрелився. Це сталося три роки тому...
Незважаючи на проблеми зі здоров'ям, на клінічну смерть, перенесену у 2004 році, Ю. Новожилов навіть іноді катається на велосипеді! Щоправда, під наглядом близьких – але сам факт! І що дивує – незважаючи на особисту трагедію, він впевнений у тому, що у Теплодарі слід було споруджувати атомну електростанцію. Тому що вважає: проблема була не в атомі, а у недбалості і непрофесіоналізмі окремих працівників.
Сьогодні наш співрозмовник одержує нібито пристойну пенсію – дві тисячі сімсот гривень на місяць От тільки дві третини цієї суми, якщо не більше, іде у нього на купування ліків. Адже навіть належні пільги ще не гарантують наявність безкоштовних ліків на складі...
– На сьогоднішній день мені потрібна операція на серці, – зовні спокійно констатує Новожилов. – Робитимуть її тільки в Інституті Амосова, в Одесі немає можливості. Вартість операції на сьогоднішній день – 120 тисяч гривень. В інституту грошей немає, в обласному управлінні охорони здоров’я таких грошей немає, я був змушений звернутися по допомогу.
Двадцять тисяч гривень Новожилову вже виділила Одеська облрада за програмою «Милосердя». Можливо, тут вдасться віднайти ще частину суми. Підтримку також обіцяли мерія Одеси та «Союз Чорнобиль». А поки що фахівці-кардіологи тільки дивуються: у грудях пацієнта б'ється серце, у якому потрібно стентувати одразу сім судин. Таке от це серце… семижильне. Можна було б ще довго тут перераховувати хронічні хвороби нашого співрозмовника: нирки, цукровий діабет… Але сам він воліє говорити про позитивний настрій і відносно добре самопочуття. А ще – обурюється несправедливістю, коли справжні ліквідатори залишаються без уваги, а фальшиві герої користуються пільгами.
Юрій Олексійович говорить:
– Якби довелося прожити життя заново, зробив би точно так само – поїхав би в Чорнобиль.
Це викликає величезну повагу . А ще він впевнений, що і у наш нелегкий неспокійний час знайшлися б люди, здатні на таку самопожертву – заради свого народу і своїх дітей.
Наталя ВОРОБЙОВА
Два куми рятували світ
Сьогоднімайжевкожномуселіживутьлюди, якіціноювласногожиттятаздоров’яліквідовувалинаслідкичорнобильськоїкатастрофи. Багато з них пішли з життя, вбиті зловісним атомом, а решта бореться з хворобами.
В Миколаївському районі з 76 ліквідаторів на цьому світі залишилося трохи більше половини. Двоє чорнобильців, ще й кумів, мешкають у селі Настасіївці. Це 56-річний Василь Федорович Согутовський і 66-річний Юрій Миколайович Коломієць.
Тоді, як і зараз, щедро буяла весна, і вони, молоді та дужі, разом з родинами готувалися святкувати травневі свята. Відразу після звістки про аварію прийшов наказ збиратися Коломійцю. І вже 3 травня він працював на пункті санітарної обробки техніки, яка довозила матеріали для спорудження захисного саркофагу. Дільниця у Юрія Миколайовича була дуже відповідальна та копітка. За зміну йому потрібно було провести дезактивацію сотень вантажівок та автобусів, щоб не допустити витоку радіаційного бруду за межі Чорнобильської зони. Відпрацювавши місяць і «нахапавшись» радіації, він повернувся до рідного села. Невдовзі, 11 червня, отримавши напутні слова від кума, поїхав боротися з невидимим ворогом і Василь Федорович Согутовський. Його призначили старшиною команди медиків, яка займалася проведенням дегазації та дезактивації міста атомників Прип’яті. Також йому випала доля сім разів працювати поблизу АЕС, знімати верхній шар ґрунту тощо...
А через 72 дні ліквідатора В.Ф. Согутовського радісно зустрічали рідні та друзі.
Сьогодні настасіївські «ліквидатори» живуть своїм простим сільським життям. За ці роки трапилося чимало подій, але куми, уражені радіацією, намагаються підтримувати один одного в радощах і горі. Щороку, 26 квітня, вони згадують своїх друзів і розповідають школярам про перебування в Чорнобильській зоні.
Георгій ФЕДОРОВ,власкор «Одеських вістей», Миколаївський район
