Коли гітлерівські стратеги розробляли плани свого блискавичного бліц-кригу на схід, то навіть не припускали, що годованцям біснуватого фюрера, сп’янілим легкими перемогами в Європі, доведеться боротися не лише із Червоною Армією, а, по суті, з усім радянським народом. Поступово набирав силу партизанський рух, підсилювали боротьбу підпільники. В окупантів буквально горіла земля під ногами. У їхньому тилу розгорнулася партизанська війна.
Про відважні дії партизанів та підпільників написані книжки, про них зняті кінофільми. Але ще багато фактів не оприлюднено, зберігаються в архівах. Перед нами пожовклі від часу теки зі звітами командирів партизанських загонів і керівників підпільників. У них зібрані унікальні відомості про героїчні справи народних месників. Вони заповнювалися навесні – восени 1944 року, коли Одещина була визволена з-під фашистського ярма. Ось деякі уривки із цих звітів.
У бойовій характеристиці на партизанів Одеської групи Дмитра Карповича Харченка та Дмитра Васильовича Артамонова відзначається: «Названі партизани прийняті до бойової групи Тарковського М.А, 1.01.44 року і перебували у ній до приходу переможної Червоної Армії. Вони були нерозлучні на бойових завданнях, ось їхні справи: 22.02.44 знищили офіцера і доставили зброю; 28.01.44 за підробленим документом одержали із примарії продукти для загону, що перебуває в катакомбах. Знищили панорами двох гармат на військовому заводі «Червоний сигнал». Під час відходу німецьких військ закидали гранатами на Овідіопольській дорозі обоз, посіявши паніку серед гітлерівців. Перебуваючи на поверхні, добували відомості про відступ німецьких військ з району Пересипу. Боєздатність зазначених вище товаришів та виконана ними робота по боротьбі із німецькими окупантами заслуговує на нагороди».
До прибуття до партизанського загону капітана Рудницького, який діяв у районах Одеси, Вознесенська, Братського та інших місцях, Д.К. Харченко вже мав солідний список бойових справ, неодноразово ризикував життям, проявляв сміливість. У доповідній відділу контррозвідки НКО «Смерш» з’єднання польова пошта 35715 відзначено: «Тов. Харченко Д.К., будучи старостою с. Братського, за завданням партійної організації партизанів визволив десятки комуністів, комсомольців, радянських громадян та військовослужбовців від німецького рабства до Німеччини та полону. Заарештовувався Братською жандармерією восени 1943 р.»
Далі підтверджується бойова діяльність цього справді відважного патріота у Вінницькій, Житомирській, Київській та інших областях. У травні 1942 р. він брав участь в організації нальоту на Глинівську поліцію та знищенні 2-х німецьких жандармів у м. Миколаєві у листопаді 1942 р. У Вінницькій області знищив 3-х німецьких комендантів, які жорстоко розправлялися із мирним населенням. На дорозі Одеса – Миколаїв вбив ст. слідчого Миколаївського гестапо Лео. У селі Губник вчотирьох знищили 54 фашистів. У грудні 1943 р. підірвав штабну машину із німецькими офіцерами. У жовтні був знищений шеф пропаганди Дніпропетровського Генералкомісаріату доктор Веллер.
На рахунку цього відважного партизана – ворожі ешелони, пущені під укіс та інші блискуче виконані завдання командування.
І не випадково начальник ОКР «Смерш» гвардії капітан Іванушкін, начальник 4-го відділення – польова пошта 35715 гвардії капітан Тимченко та опер Уповноважений ОКР «Смерш» гвардії капітан Рибалко дійшли висновку, що тов. Харченко Д.К. «гідний бути представленим до високої урядової нагороди».
Можна навести безліч прикладів мужності партизанів та підпільників, про яких ще не розказано. Архіви зберігають звіти командирів загонів та керівників підпільних груп, у яких за цифрами та фактами видно їхній героїзм. Наприклад, партизани, які діяли у Біляївському районі, розгромили вісім охоронюваних гітлерівцями складів із зерном, призначених до відправлення до Німеччини, а також склад з вином та спиртом (близько 50 тисяч літрів). Це теж мало доставлятися до Німеччини. Партизани відбили у румунських вояків худобу, реквізовану у населення. У результаті агітаційної роботи серед чехословацьких підрозділів у лютому 1944 р. на бік партизанського загону перейшло 110 словаків із озброєнням – 100 гвинтівок, 8 пістолетів, 200 гранат і 10 тисяч патронів. 18 та 22 березня виведені з ладу млини, на яких мололи борошно для німецької армії та спалено 3 машини із боєприпасами на шосе між селами Градениці і Зельцами. За період з 20 березня по 7 квітня під час бойових нальотів загін обеззброїв 153 румуно-німецьких солдатів, захопивши 119 гвинтівок та 8 пістолетів. На лінії Овідіополь – Стразбург вирізано близько 1 км кабелю, у результаті чого лінія зв’язку не працювала дві доби. Надавалася допомога населенню. На човнах, викрадених в окупантів, партизани відправляли до плавнів тих, кого фашисти мали намір погнати у рабство. 7-го квітня 1944 р., після з’єднання із частинами РСЧА у збройній сутичці полонили 54 озброєних румунських солдатів і 5 німецьких льотчиків. Потім партизани вийшли в тил супротивника з боку річки Турунчук. Раптово увірвалися до села Незавертайлівки і з боєм витиснули з нього супротивника. Знищили 14 гітлерівців, 20 румунських вояків, 6 добровольців і взяли у полон 3 офіцерів і 124 солдатів та захопили багато трофеїв.
Читаючи подібні звіти партизанів та підпільників, на власні очі переконуєшся у тому, що справді в окупантів горіла земля під ногами скрізь, де вони творили свої чорні справи. І на фронті, і в тилу, радянські люди підтвердили правоту слів, які давно сказані і стали крилатими: хто до нас із мечем прийде, той від меча і загине.
