Перед війною 412-та батарея під командуванням капітана Миколи Зинов’єва готувалася відбивати натиск ворога з моря, а їй довелося тримати оборону від німців та румунів, які підійшли з суші. Батарея брала участь у боях усього п’ятнадцять днів – з 11 по 25 серпня 1941 року, провівши за цей час сто п’ятдесят одну стрілянину. Але дні ці яскравою сторінкою увійшли до історії героїчної оборони нашого міста.
На 23 серпня окупанти призначили проведення параду у центрі Одеси. Тому вранці 22 серпня почався запеклий наступ. Наступна спроба захопити батарею робиться у день параду. Відбити атаку вже не вистачало сил, та й допомогти ніхто не міг – фашисти наступали по усьому фронту.
Було ухвалене рішення направити на допомогу батареї тільки-но прибулих донецьких шахтарів. Двісті п’ятдесят людей, озброєних гранатами, ціною свого життя подарували батареї ще один день, протягом якого вона продовжувала боротися.
24 серпня, пізно вночі, на засіданні Військової ради було ухвалене рішення про вибух батареї – занадто великою була небезпека захоплення її ворогом.
Закладені під пушки заряди були підірвані 25 серпня.
У 1944 році, відступаючи, німці спішно замінували батарею ще раз.
Як виявилося, в Одесі живе людина, яка брала участь у її розмінуванні у 1946 році. Це полковник у відставці Володимир Олександрович Годовенко.
– На батареї ми працювали тижнів два, – згадує Володимир Олександрович. – Карти мінних полів та дротових загороджень були знищені, то ж розбиралися у ситуації безпосередньо на місці. На щастя, жодних трагічних випадків, пов’язаних із розмінуванням батареї, у нас не відбулося. Ми знаходили снаряди, які залишилися, знешкоджували подекуди розставлені міни.
Знаходили ми й залишки малопомітних перешкод (МПП). Це така непоказна дротова конструкція висотою до сорока п’яти сантиметрів, яку трохи прикопували у землі або засипали травою. Якщо по ній проходив танк, дріт намотувався на гусениці, і він вже не міг зрушитися з місця. Дуже ефективним був засіб боротьби із танками! МПП, до речі, придумали одесити. А виробляв їх наш канатний завод.
До сказаного Володимиром Олександровичем варто додати, що захищати батарею допомагали й інші військові винаходи наших земляків. Зокрема, ручні гранати, зроблені з консервних банок. Їх випускали і ЗОР, і Январка. Не чекаючи на допомогу із центру, одесити, завдяки своїй кмітливості та спритності, заганяли окупантів у глухий кут. Ну, де ще, скажіть, зупинити танк могла дротова конструкція, а в ручну гранату перетворювалася звичайна консервна банка?
Зараз на батареї тривають розшукові роботи. Останки воїнів будуть перепоховані на Алеї слави біля пам’ятника донецьким шахтарям. А знайдені боєприпаси та особисті речі захисників займуть гідне місце у музеї бойової слави.
