«Дядя Ваня» святкував успіх
ВиставаОдеськогоакадемічногоросійськоготеатру«ДядяВаня», якупоставиврежисерОлексійЛитвинпідхудожнімкерівництвомнародногоартистаРосіїЛеонідаХейфіца, цієївеснизачарувалапоціновувачівтеатральногомистецтвазамежамиУкраїни.
Побачення з глядачем відбулося у Санкт-Петербурзі, на XII фестивалі російських театрів країн СНД і Балтії «Встречи в России», а пізніше на «Мелиховской весне», куди щороку з'їжджаються кращі російські театральні колективи.
Оплески
у Підмосков’ї
Вистава «Дядя Ваня» одержала почесні нагороди і теплі відгуки, причому не лише високопрофесійного журі та глядачів, але і найбільш упереджених, найбільш прискіпливих театральних критиків.
Про це на прес-конференції розповів директор театру Олександр Копайгора:
– Нам є чим пишатися. Авторитет російського театру Південної Пальміри у Росії дуже великий. Наші вистави «Дядя Ваня» і «Чайка» завершувалися оплесками глядачів. Усі без винятку актори, які брали участь у постановках, натхненно виконували ролі і заслуговують найкращих слів. Особливо виділялися Світлана Горчинська, яка зіграла Соню, і Сергій Поляков (роль Астрова).
Фестиваль «Мелиховская весна» проходив у музеї-заповіднику А.П.Чехова (Московська область, Чеховський район, село Мелихово). Актори грали не на сцені, а на парадному ґанку будинку-садиби. Глядачів зібралося стільки, що декому довелося дивитися виставу стоячи, місць не вистачило.
За підсумками фестивалю, одеський «Дядя Ваня» увійшов до десятки найяскравіших російських театральних подій.
У перспективі – «Зустрічі в Одесі»
Олександр Копайгора поділився і найближчими планами театру, який готується відзначити свій 135-річний ювілей. Святкування відбудеться у межах міжнародного фестивалю «Встречи в Одессе» з 5 по 11 вересня, який уже став традиційним. Очікується участь 15 театральних колективів з країн СНД і далекого зарубіжжя. Серед них – театри із Санкт-Петербурга, Москви, Єревана, Якутська, Могильова, Таллінна, Тбілісі, Ставрополя...
Про своє бажання приїхати уже оголосили Олександр Калягін, Світлана Крючкова.
Відкриє фестиваль вистава «Пятеро», прем'єра якої відбулася у березні місяці.
– Одеська облдержадміністрація виділила на проведення фестивалю 250 тисяч гривень. Допоможуть і інші організації, підприємства, які вже висловили готовність стати спонсорами фестивалю, – говорить Олександр Копайгора.
У цьому році у межах фестивалю відбудеться конференція «Російський театр в Україні». Літературний музей прийме семінар-навчання для завідувачів літературної частини російських театрів. Проведе семінар Павло Руднєв, який очолює московський «Центр Мейєрхольда».
А поки що у театрі працюють над новими виставами. «Из жизни большого яблока» – п'єса Вуді Аллена. Уже готові костюми для вистави «Бегущая по волнам». Через тиждень до Одеси приїжджає 24-річний режисер Артем Баскаков, який ставитиме виставу «Капитаны песка».
Вікторія ЄРЬОМЕНКО,«Одеські вісті»
Прем'єра
Політ чаплі і собаки
Для своєї дипломної роботи випускник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого Микола Данилюк обрав п'єсу Олександра Гавроша «Ромео і Жасмин». Прем’єра відбулася на Малій сцені Одеського тюгу. Це твір молодого закарпатського письменника було відзначено другою премією на Всеукраїнському літературному конкурсі «Коронація слова». П'єса іде у Києві та Дніпропетровську, нею зацікавилися і театри інших міст. Сам же сюжет наскільки простий, настільки і драматичний. Звичайне сільське подвір'я. Господиня клопочеться по дому. Господар пропадає на полюванні. Чотириногі і пернаті мешканці двору живуть своїм (як виявляється, не менш складним, ніж людське) життям. Одного разу приїжджають Син і Невістка господарів з новим собакою, і вірного Чарлі, дворового пса, Господиня має намір вигнати. …А у дворі у цей час лежить принесена Господарем з полювання поранена чапля, доля якої – стати опудалом (хоча Господар і намагається випросити у дружини мазь, щоб вилікувати птаха). І так сталося, що цю Чаплю на ім'я Жасмин полюбив Чарлі (за що й одержав «прізвисько» Ромео)... Рятівні ліки вдається добути Котові Маркізові (у цій критичній ситуації зазвичай егоїстичний Маркіз проявив свої кращі душевні якості). Але Жасмин не зможе полетіти зі своєю зграєю у теплі краї. Тоді Чарлі пропонує їй разом з ним злетіти зі скелі...
Микола Данилюк обрав вічну тему: про ставлення людей до природи і про взаємини з природою, з дикими і домашніми «братами нашими меншими», – що багато в чому визначає їхні взаємини одне з одним і до життя. Вона про відповідальність за тих, кого приручили, про те, що людина – частина природи, а не володар її, і повинен жити у злагоді з нею. Але вибір вічної теми, гідної драматургічної основи – ще не гарантія успіху вистави, хоча і серйозна передумова для нього.
Режисер-постановник по-хорошому ускладнив собі і глядачам завдання. Мінімум сценічних засобів, гранично умовні декорації і костюми: з їхньою допомогою йому потрібно було переконати нас, а нам – повірити у пропоновані обставини. Сама дія відбувається навіть не на Малій сцені, а на невеликому просторі перед нею – таким чином, дистанція між акторами і глядачами мінімальна. Але з перших же хвилин вистави про всі умовності забуваєш і живеш проблемами і переживаннями її героїв. Молоді актори «по-дитячому» природні у ролях персонажів-тварин – Пса Чарлі (Сергій Ярий), Кота Маркіза (Максим Лапко), Півня (Стас Гнатченко). Переконливі Олена Шаврук у ролі Невістки – типової міської дівчини і Володимир Лилицький, Син – уже майже міський. Зворушлива у ролі Жасмин Ганна Топчій. Цікаво вирішує Михайло Грицик роль Чоловіка – «затурканого» владною грубуватою дружиною (Ірина Бессараб), але доброї за своєю суттю людини. Актор точно передав неоднозначність характеру свого героя. В історії любові Собаки і Чаплі драматургові, а услід за ним, режисерові й акторам, вдалося відійти від солоденької сентиментальності. Взаємини дворового пса і волелюбного птаха зіграні на високій ліричній ноті. Режисер та його «команда» створили цікаву, душевну, потрібну виставу. Дуже хочеться, щоб цій дипломній роботі судилося довге, щасливе сценічне життя.
Ірина ГОЛЯЄВА
Творчість
Оригінальний почерк Ільницької
В Одеському літературному музеї відбувся творчий вечір поета, прозаїка та журналіста Ольги Ільницької.
Ольга Ільницька починала свій творчий шлях в Одесі, у літературній студії поета Юрія Михайлика «Круг». Сьогодні в її «послужному списку» публікації у декількох солідних поетичних антологіях, у журналах «Знамя», «Арион», «Октябрь», «Нева», «Юность», «Крещатик», «Футурум АРТ», «Соты», «Меценат и мир», «Дерибасовская – Ришельевская», понад десять збірок поезії та прози. Ольга – член Російського ПЕН-центру, Спілки письменників Москви, Національної спілки журналістів України, а з 2010 року і Одеської обласної організації Конгресу літераторів України (Південноросійська спілка письменників).
Три роки тому в Одесі Ольга Ільницька репрезентувала широкому читачеві свою книжку прози «Божий человек. Книга про все хорошее». І ось нарешті шанувальники таланту прозаїка знову змогли почути її вірші та оповідання у авторському виконанні. Треба сказати, що небагатьом авторам, які виступали протягом декількох останніх років у літературному музеї, вдавалося так тримати залу, будучи одночасно із читачем і «над читачем», як це зуміла зробити цього разу Ільницька. Вечір почався з безпосереднього спілкування письменника із залою, дискусія про питання літератури плавно перейшла у читання.
– На ваше запитання я відповім ось цим текстом, – так відповіла комусь із зали Ольга і почала читати.
На вечорі прозвучали оповідання «Глюкнулась», «День города, или Шизографомания по-московски», «Пых», громадянські та ліричні вірші, присвячені дорогим для поета людям, філософські вірші. Незважаючи на різну тематичну спрямованість творів, їх усіх поєднує оригінальний, пізнаваний художній почерк, у якому сюрреалізм та психологізм покликані показати читачеві живу людину, що дивиться у світ широко розкритими – чи то від болю, чи то від радості – очима автора.
Вечір Ольги Ільницької був організований Одеським відділенням Конгресу літераторів України.
Сергій ГЛАВАЦЬКИЙ
Толковый словарь пословиц и поговорок русского языка
М.: ОЛМА Медиа Групп, 2009.
Т.В. Розе
В семье не без урода
Говорится о человеке с плохими качествами характера или чуждыми коллективу идеями
На воеводство был в лесу посажен слон.
Хоть, кажется, слонов и умная порода,
Однако же в семье не без урода:
Наш воевода.
В родню был толст,
Да не в родню был прост.
И.А. КРЫЛОВ «Слон на воеводстве»
В тесноте, да не в обиде
В стесненных условиях не должно быть места обидам и ссорам
Все комнаты были прочно заняты приезжими… но в то же время в них довольно охотно впускались новые приезжие, причем говорилось приветливо: «Э, так уж и быть! Говорит пословица: «В тесноте, да не в обиде».
С.Н. СЕРГЕЕВ-ЦЕНСКИЙ «Севастопольская страда»
В тихом омуте (болоте) черти водятся
О натуре человека, тихом с виду, но способном на бунт
В языческой мифологии считалось, что тишина и спокойствие в природе обманчивы и таят в себе нечистую силу.
[Зыбун] время от времени интересовался, расспрашивал Рубашкина:
– Ну как там новенький живет? Что делает? Уж очень тих.
В тихом болоте, сказывают, черти водятся.
В.Т. ТЕНДРЯКОВ «Тяжелый характер»
В чужой монастырь со своим уставом не ходят
В гостях подчиняются заведенным там правилам, порядкам и обычаям
До революции на Руси было много монастырей, и каждый из них имел свой свод правил, который назывался уставом.
Монахи, жившие в монастыре, следовали только собственному уставу. Если они переходили в другой монастырь, то должны были подчиняться его уставу. Монахи, тысячами бродившие по Руси, и разнесли эту поговорку по свету. Пословица осуждает и высмеивает тех, кто пытается в чужом коллективе жить и поступать по своим правилам.
– Пожалуйста, не прими там как-нибудь… того… в дурную сторону. У всякого народа свой обычай, и в чужой монастырь, как говорится, не ходят со своим уставом.
В.Г. КОРОЛЕНКО «Без языка»
