Стара Некрасівка розкинулася на косогорі. За розповідями дідів-прадідів, коли прибули сюди перші поселенці – потомствені рибалки-липовани, Дунай хлюпотів біля самої кручі. Час змінює усе. Нині річка «утікла» на чотири кілометри, утворивши плавні. Точно так само, як колись пішли з насиджених місць старовіри, не бажаючи підкорятися релігійним новаціям. Вони й донині такі – норовливі, уперті, волелюбні, як батько-Дунай, у вірі стійкі. І поважають тих, хто не ледачий. Керує цією місцевою своєрідною громадою Анна Авдіївна Гуслякова, потомствена липованка з дівочим прізвищем Муравльова.

– Ось, вирішила у червні піти у відпустку, – сказала вона при зустрічі. – Справ вдома безліч. Є присадибна ділянка. Ми із чоловіком свого часу побудувалися на новому місці, але намагаємося дивитися і за батьківськими садибами. Адже діти є, онуки зростають, це їхня спадщина. Та однак роботу мені земляки довірили таку, що й у відпустці вдома не всидиш. Після нічної грози почалися перебої з подачею електроенергії на одну з артезіанських свердловин, звідки село бере питну воду. У сільського електрика досвіду обмаль, знадобилася моя підмога.

…Питання це керівникові громади вдалося вирішити досить швидко – запросила одного із сільських активістів, пенсіонера Юрія Аббасовича Алієва. Він колись, ще за радянських часів, приїхав у наш край. Багато років пропрацював енергетиком у радгоспі імені Калініна (нині це знаменита агрокомпанія «Свобода», якою керує Герой України В.Д. Видобора). І донині, хоч на пенсії, ніколи не залишається осторонь спільних справ, якщо треба допомогти.

…Життя у цьому селі щороку кращає. Незважаючи на нелегкі попередні часи, ні на день не закривали дитячий садок. На доброму рахунку в районі школа. Є свій фельдшерсько-акушерський пункт, клуб. Керують ними небайдужі люди. Їх сільський голова називає своїми великими помічниками у багатьох громадських справах. Але, звичайно ж, головна складова громади – депутати і члени виконкому. І якщо вже прізвища називати, то довелося б увесь актив, усю команду перелічити.

– Коли є згуртованість, взаєморозуміння, коли є команда, багато навіть на перший погляд складних питань вирішується простіше, ефективніше, – говорить керівник громади. – Місцеві підприємці вважають за закон вчасно платити податки, розраховуватися з орендодавцями за використання землі.

Понад три роки тому у село завдяки сприянню В.Д. Видобори і районної влади прийшов газ. Восени минулого року на сходці громадян села вирішили зібрати кошти на новий водопровід. І люди, як і під час газифікації, одразу відгукнулися. Зараз роботи завершуються.

От і почали повертатися колишні односільчани назад. Тому що не так солодко живеться нині в містах, як гадалося. Тут же, коли ти працьовитий, обов’язково знайдеш місце під сонцем. І роботу одержиш, не тут, так в Ізмаїлі. До нього – рукою подати.

…Нашу розмову з Анною Авдіївною щоразу переривали відвідувачі. Що ж робити – у селі звикли з будь-якого приводу звертатися до неї.

– Усе б гаразд, – говорить вона. – Тільки ось не влаштовує нас те, що немає у селі свого дільничного інспектора. А той, що є, обслуговує п’ять сіл. Розумію, у міліції існує кадрова проблема. Але хто зрозуміє наших старих, у яких, як і раніше, зальотні «гастролери» крадуть живність? Хто зупинить крадіжки металобрухту і кришок від люків? Чому не враховується, що наші села – приміські, чим і користуються любителі легкої наживи? Врешті-решт, у зв’язку із близькістю до міста можна було б направити сюди міських дільничних – доти, доки не прибудуть новачки після навчання. Сподіваюся, з новим керівником відділу міліції ми зможемо вирішити і це питання.

Ратує разом із сільською громадою Анна Авдіївна і за те, щоб служби, які відповідають у райдержадміністрації за роботу пасажирського транспорту, проаналізували, як виконують свої зобов’язання підприємці-перевізники.

– Уявіть собі – усього два місяці діє підприємство «Измаилпаспригород», яке виграло тендер. А скарг на нього вже понад двісті! Куди це годиться? Треба дати можливість працювати сумліннішим підприємцям. А такі є. Гадаю, новий керівник райдержадміністрації Сергій Іванович Мазур допоможе нам розібратися у цій ситуації, – говорить сільський голова.

…Незважаючи на зайнятість співрозмовниці, встигли ми поговорити багато про що. І про світські турботи, і про духовні. Зокрема, про те, що потрібно дуже багато коштів на ремонт і будівництво доріг – особливо до пам’ятника «Меридіан» російського вченого-географа Струве. Про проблеми з орендою землі – адже дотепер немає чіткого порядку проведення аукціонів на укладення договорів щодо земельних ділянок. А наскільки затяглося за часом оформлення документів! Згадали про місцевого батюшку Ніколу – настоятеля старообрядницької Свято-Іоанно-Богословської церкви – справжнього духовного наставника для багатьох селян. І про те, як ведеться підготовка до двохсотріччя села: місцевий народний вокальний колектив «Журавушка» заздалегідь обмірковує програму. Про створення своєрідного літопису, починаючи з перших поселенців. Їхні прізвища й донині найбільш поширені. Це Орлови, Акимови, Маслови, Хрустальови, Гуслякови, Муравльови...

Не залишили без уваги і домашні справи сільського голови – основна частина родини трудиться, зростає, навчається тут же, у рідному селі. Розмовляли про місцеву «екзотику» – староруські традиції, про якусь особливу говірку. А ще – про липованську кухню. Такої юшки з міцним саламуром ніде більше не скуштувати! А які майстри старонекрасівці готувати страви із полуниці – її здавна вирощують у кожній садибі.

– Ми намагаємося жити, як навчали нас першопоселенці, – сказала наостанок ця діяльна чарівна жінка. – І законів стародавніх дотримуватися. І трудитися та миритися спільно. І поважати стареньких. Жити радісно та гідно. От і вся розповідь.

Що ж, будь-яка справа йде на лад, коли людина знає її. Коли голова на своєму місці...