Світська хроніка
Таємниця одного весілля
Лідер популярної української групи «Бумбокс» Андрій Хлівнюк таємно одружився. Обраницею 30-річного музиканта стала дівчина на ім'я Анна, донька першого заступника міністра фінансів України Вадима Копилова.
Подейкують, що незабаром Андрій стане татом. Аня Копилова, закінчила нещодавно факультет журналістики Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Цього літа дівчина стала виходити в світ, не приховуючи свого животика, який з кожним днем стає округлішим. Як припускають українські журналісти, Анна перебуває на 4-5 місяці вагітності.
Молодята живуть у центрі міста, у квартирі, яка, за чутками, належить Ані.
Слава Богу, я живий
Режисер "Бумера" Петро Буслов збирається зняти фільм, присвячений Володимиру Висоцькому. Головну роль у картині з робочою назвою «Висоцький: слава Богу, я живий» виконає Сергій Безруков. Повний акторський склад картини буде оголошено 28 липня – у 30-ту річницю смерті Висоцького.
Сценаристом картини виступить син актора і музиканта Нікіта Висоцький. Дія фільму розгорнеться влітку 1979 року – тоді у Висоцького стався серцевий напад на концерті в Бухарі, в результаті чого він пережив клінічну смерть.
За матеріалами інтернет-сайтів
Театр
«Я тут цар!»
Драма, у якій напередодні Першої світової війни, у далекому 1913 році розпадається велика й нібито міцна родина заможного селянина Потапа Урлова, тепер регулярно розігруватиметься на сцені Одеського театру юного глядача. Режисер-постановник вистави заслужений артист України Володимир Наумцев. Він же у співавторстві з Євгенієм Женіним здійснив і сценічну редакцію п'єси.
Прем'єра вистави відбулася 30 червня. Головний персонаж п'єси Потап Урлов вирізняється твердим вольовим характером. Все життя він витратив на збільшення свого багатства. Потап з тих, кого у перші роки Радянської влади назвали б «куркулем». Для того, щоб почуватися абсолютно незалежним господарем, Урлов з сім’єю вибрався із села і заснував свій хутір. «Я тут цар!» – переконаний Потап, який дозволяє собі насміхатися навіть з поміщика, який живе по сусідству.
Але непорушність патріархальних засад, що панують у цій родині, поступово розхитується. Настає час, коли дорослі сини, обзавівшись власними сім’ями, змушують главу родини виділити кожному з них свою частку з батьківського майна.
– Господарство ділити не можна, – спочатку заявляє Потап, бачачи на прикладі одного із синів-п'яниці і марнотратника Павла, як накопичене ним за багато років може бути швидко і легко розтринькано. Але зрозумівши, що близькі йому люди, включаючи дружину Катерину, поступово стають ворогами, які з нетерпінням чекають його смерті, все-таки погоджується виділити Павлові і Степанові їхні частки. Робить він це з властивою йому скнарістю і викликає ще більшу ненависть до себе. Фінал драматичний. Ще один син Урлова Костянтин, який затаїв на Потапа образу через те, що той колись вибив йому пару зубів, та й взагалі поводиться з ним як з ізгоєм, стріляє у батька з мисливської рушниці. Смерть Потапа не викликає ні у кого з членів родини жалю. Право розпоряджатися всім майном тепер переходить до старшого сина Павла. Що стане з господарством, яке опинилося в руках самовдоволеного дурня і розтринькувача Павлуся, який зображує із себе столичного франта, здогадатися не складно.
Вистава поставлена за п'єсою «Хуторяни» драматурга Олександра Копкова, досить відомого в Росії автора на початку минулого століття.
Популярність п'єс Копкова на той час полягала у їхній актуальності. Автор писав, що називається, «на злобу дня». У новій постановці також, якщо прислухатися, можна почути сучасні мотиви, але, передусім, це, звичайно ж вічна тема стосунків «батьків і дітей».
Режисер-постановник Володимир Наумцев пояснив свій вибір цієї п'єси тим, що вона, на його думку, «та найкласичніша драматургія, якої сьогодні так не вистачає глядачеві. Драматургія без натяжок і логічних «ляпів», яка «змальована» з реального життя, без прикрашання і зайвої драматизації дійсності».
Проте, у «Потапі Урлові» начебто б то пристрасті киплять, а от дії майже відсутні. Схоже, що акторам часом майже нічого грати. Тому постійно доводиться зображувати заздрісність, дурість, підступність, жадібність і безжалісність своїх героїв, образи яких досить поверхові і примітивні. Почасти виручають комедійні моменти у виставі. У цілому ж дія сприймається трохи затягнутою. Фінал п'єси передбачуваний для кожного, хто знайомий з формулою: якщо на сцені у першому акті висить рушниця, то у другому вона неодмінно вистрілить. Щоправда, цього разу рушниця, що висить на стіні, з'явилася на початку другого акту. Решта відповідала класичному правилу.
М'яко кажучи, не радували око декорація і костюми персонажів. Навіть при всій скнарості, якою наділив автор п'єси головного героя, важко повірити, що багатій Урлов і його дружина одягалися нічим не краще від убогого старого, який забрів до них на нічліг. Та й вся обстановка будинку нагадує швидше хатину безпробудного п'яниці, а не двоповерхову хату заможного господаря. Доводиться припустити, що справа не стільки у скнарості Потапа, скільки у «скнарості» художника-постановника вистави Миколи Вилкуна, заслуженого художника України, якому, як мені здалося, не від хорошого фінансового життя довелося зібрати декорацію з інших постановок (навіть самоварчик у будинку Потапа – сучасний!).
Роботи народного артиста України Андрія Гончара у ролі Потапа Урлова, Валентини Гульченко, яка зіграла Катерину, дружину Потапа, Надії Машукової – їхні невістки помітні. Їм, на мій погляд, вдалося додати образам своїх героїв психологізму і глибини. Решті ж акторів часом бракувало майстерності. Але, як кажуть, це справа наживна. Головне, що за останні роки у ТЮГу нарешті-то з'явилася вистава для дорослих, на яку глядачі ходять. Тому що проблема батьків і дітей споконвічна, вона завжди співзвучна особливо старшим поколінням будь-якої епохи. Співзвучна і сьогодні. Новий директор Одеського театру юного глядача Євген Бубер, людина небайдужа і талановита (актор за професією), вселяє великі надії на пожвавлення театральної репертуарної політики, чим він ділився при зустрічі в «Одеських вістях». І це, можливо, добра прикмета для творчого колективу театру з численними проблемами.
Вікторія ЄРЬОМЕНКО,«Одеські вісті»
ЦІКАВІБУВАЛЬЩИНИ
Наполеон I
1769-1821
Прихильність до теплої хати
Наполеон вражав усіх придворних своїми дивацтвами. Славетний полководець, що в походах жив не краще за своїх солдатів, ділив разом із ними і холод, і спеку, і негоду, і різні тяжкі випробування, у своєму палаці ставав зовсім іншим. Страшенно боявся протягів і полюбляв тепло настільки, що наказував палити пічку у себе в кімнаті навіть у липні місяці.
Підходяща посада
Наполеон мав звичку іноді блукати вночі паризькими вулицями. Він любив їх тишу й безлюдність. Та от одного разу він почув голосні вигуки якогось п’яного гультяя:
– Я найбільша знаменитість Парижа! До мене всі звертаються.
Наполеон зацікавився, підійшов до хвалька й запитав:
– А хто ж ти такий?
– Я найкращий кондитер Парижа. Мене всі знають і поважають. Мої торти й печиво їдять навіть наші міністри. А ти хто?
– Наполеон, імператор Франції.
Кондитер трохи подумав і відповів:
– Ну що ж, посада теж нічого, підходяща.
Новонароджений капітан
Коли Наполеон Бонапарт приймав парад в Тюїльрі, у нього ненароком злетів капелюх. Молодий бравий солдат підняв капелюх багнетом з землі і простяг Наполеонові.
– Дякую вам, капітане! – сказав Наполеон.
– Якого полку? – швидко запитав солдат.
Наполеонові сподобалось запитання, й він, посміхнувшись, зарахував солдата капітаном гвардії.
Наполеон і Фултон
У 1807 році до Наполеона прийшов механік Фултон. Він запропонував імператорові озброїти французький флот кораблями, які б приводилися в рух за допомогою пари.
– З такими бойовими кораблями ви знищите Англію! – закінчив Фултон.
Вислухавши винахідника, Наполеон сказав:
– Щодня мені приносять проекти нікчемніші один від одного. Тільки вчора мені запропонували атакувати англійське узбережжя за допомогою кавалерії, посадженої на ручних дельфінів. Ідіть геть! Ви, напевне, один з цих божевільних!
Через вісім років англійський лінійний корабель «Беллерофон», який відвозив скинутого імператора на острів Святої Єлени, зустрівся в морі з пароплавом «Фултон» – американським судном, що приводилося в рух за допомогою пари. З великою швидкістю промчало воно мимо англійського корабля.
Провівши очима американський пароплав, Наполеон мовив Бертранові, своєму супутнику:
Вигнавши з Тюїльрі Фултона, я втратив свою корону.
Останній поход Наполеона
У травні 1815 року Наполеон вирушив з острова Ельби в похід на Париж. Цікаво, як на це реагували тогочасні паризькі газети протягом десяти днів, які тривав похід.
Перший.Людоїд виліз з печери.
Другий.Кривавий корсиканський пес щойно висадився біля мису Жуан.
Третій. Тигр прибув у Ган.
Четвертий.Скажений ночував у Греноблі.
П’ятий. Тиран проїхав через Ліон.
Шостий. Узурпатора бачили за тридцять миль від столиці.
Сьомий.Бонапарт іде форсованим маршем, але ніколи не вступить до Парижа.
Восьмий. Наполеон завтра буде під стінами нашого міста.
Дев’ятий.Імператор прибув у Фонтенбло.
Десятий.Його імператорська й королівська величність учора зволили вступити до тюїльрійського палацу в оточенні своїх вірнопідданих
Толковый словарь пословиц и поговорок русского языка
М.: ОЛМА Медиа Групп, 2009.
Т.В. Розе
Всяк кулик свое болото хвалит
Каждый хвалит то, что ему близко и дорого
– Ты, Иван Григорьевич, вижу, неплохой человек…
И специальность у тебя хорошая, благородная. Хирург! Но, – Полуянов поднял узловатый, слабо гнущийся палец, – скажу тебе: с шахтером не сравнишься!
Иван Григорьевич с улыбкой развел руками, а Феоктистов сказал:
– Чего, Дмитрий, расхвастался? Ты прямо по пословице: всяк кулик свое болото хвалит.
О. СМИРНОВ. «Взрослые дети»
Всяк молодец на свой образец
Каждый поступает в соответствии со своими представлениями о жизни
Положение во дворце тогда (после смерти Петра I) было бесхозяйственное, безобразное, всяк молодец на свой образец, – подумать только, этакий колосс рухнул!
С.Н. СЕРГЕЕВ-ЦЕНСКИЙ.
«Севастопольская страда»
Всякому овощу свое время
Всему свое время, не стоит торопить события
– Что же, всякому овощу свое время. Прежде-то бывали нужны, а теперь на вашей улице праздник. Ваш воз, ваша и песенка.
Д.Н. МАМИН-СИБИРЯК. «Хлеб»
