Іти на завдання мовчки, не прощаючись, – звичай саперів із часів Великої Вітчизняної, який означав надію, що боєць повернеться цілим і неушкодженим. Але й сьогодні військовослужбовцям рятувального загону спеціального призначення ГУ МНС України в Одеській області вистачає роботи та ризику.
Посада начальника його піротехнічної групи Романа Драча звучить у тон мирному часу: майор служби цивільного захисту. І називаються сапери піротехніками, ніби влаштувальники святкових феєрверків. Але мені здається, що для цих серйозних людей війна ще не закінчилася.
Судячи зі зведень обласного управління МНС, земля Одещини дотепер зберігає в собі холод смертоносного металу. Люди знаходять іржаві снаряди при обробітку городів, під час риття траншей для труб, на фарватерах днопоглиблювальних робіт. Так, 12 червня 2010 року, в порту Южний з донним ґрунтом в шаланду було піднято снаряд. Селянин в Іванівському районі виявив у борозні грядки артилерійський снаряд 76-міліметрового калібру. Такі ж пам'ятки минулого знайшли жителі села Білолісся Татарбунарського району у занедбаному будинку в цистерні для води. Ізмаїлець на своїй присадибній ділянці викопав ручну гранату Ф-1, іменовану в народі «лимонкою». Такі дивні боєприпаси зустрічаються у підвалах, водоймах, каналізаційних колодязях, на пустирях. Багато їх у місцях, де проходила лінія оборони Одеси, на залишених радянських полігонах.
– Які боєприпаси найнебезпечніші, Романе?
– Усі!
– Отже, вони можуть вибухнути у будь-яку мить?
– Можуть. Для того й несемо службу, щоб цього не допустити!
– Мабуть, стороннім, не посвяченим у таємниці ремесла, краще й не доторкатися до знайдених снарядів або мін?
– Та вже небажано! Від вибуху ручної оборонної гранати «Ф-1» розлітається близько 2000 осколків у радіусі 200 метрів. Зовсім непередбачувані авіабомби, снаряди, інженерні та артилерійські міни, гранати, патрони, що збереглися з Великої Вітчизняної. За 60 років їх метал, взаємодіючи із вибухівкою, утворював хімічні сполуки – пікрати. Ця біла порошкоподібна речовина може вибухнути навіть від невеликого тертя, сигаретної іскри, легкого удару. Кожен боєприпас потребує індивідуального підходу. Кожний виїзд – нестандартний.
– А що для сапера може стати неприємним сюрпризом?
– Таким «сюрпризом» погрожують снаряди, які не пройшли канал ствола. Тобто ті, які, будучи випущеними з гармати, не розірвалися. Можливо, при вильоті бойок не став у потрібне положення. Або снаряд потрапив у м'який ґрунт і не спрацював. Або – був заводський брак. При розмінуванні слід добре розібратися...
Буває, до об'єкта утруднений доступ. Так, нещодавно у Татарбунарському районі був знайдений снаряд, який лежав у висохлому колодязі на глибині 4 м. Його виявили під час чищення дна. Витягали його в тісноті. З великими застережними заходами повантажили на автомобіль і відвезли до кар'єра, призначеного для ліквідації боєприпасів.
Ще складніше було підняти із дна та знешкодити донну якірну міну вагою близько однієї тонни, знайдену в Овідіопольському районі. Вона лежала поблизу пляжної зони у прибережній смузі. З місцевою владою були узгоджені та здійснені заходи щодо евакуації людей із сектора можливого ураження. Осколки могли розлетітися на 300 метрів. Щоб перешкодити цьому, міну обклали мішками з піском. Робота щодо розмінування тривала дві доби.
– У сапери йдуть фаталісти, які прагнуть обдурити долю?
– Звичайно, високий ступінь ризику ніхто не скасовував. І буде перебільшенням сказати, що піротехнік не відчуває хвилювання. Тому при зарахуванні до загону кожний проходить психологічний відбір, а потім двічі на рік повинен здавати тести на допуск до подальшого виконання своїх обов'язків.
Під час знешкодження реальної міни важлива глибока концентрація уваги на роботі, довіра своїй інтуїції. Але як не прозаїчно це звучить, ґарантією успіху є чітке виконання інструкції та бездоганне дотримання усіх запропонованих заходів безпеки. Сапер, як відомо, помиляється один раз.
– Напевно, добре, якби це розуміло й оточення?
– Так, тому що безтурботність деяких громадян разюча. Хтось перетворює боєприпаси у предмет комерції і тягне на пункти приймання металобрухту 6-кілограмову «пігулку». Іншим вистачає розуму принести снаряд до міліції і залишити там на столі. Але при виявленні подібних підозрілих предметів потрібно не торкатися їх, а одразу телефонувати 1-0-1.
– А є такі, хто пішов зі служби, не витримавши адреналінового навантаження?
– За 8 років, які я перебуваю в загоні, із цієї причини його не залишив ніхто. У команді зібралися хлопці, які пройшли випробування у Лівані, Сьєрра-Леоне, Іраку та інших гарячих точках. Їхній намір піти цим шляхом – зрілий вибір людей, які знають, на що вони йдуть. Гадаю, кожного до МНС приводить бажання допомогти та захистити близького. Це – вже у крові. Та й повинен же хтось робити таку роботу!
– Кажуть, є жарт, що сапер, крім одного фатального разу, помиляється ще двічі: коли вирішує опанувати цю професію і коли одружується. Дружини саперів теж проходять тести на витримку?
– Ні, вони просто переживають і чекають. Але як справжні бойові подруги, намагаються не показувати свого занепокоєння. Сім’я – це ж теж великий вибір у житті.
– Часто чекати доводиться?
– За перше півріччя 2010 року піротехнічна група зробила 112 виїздів, під час яких знешкодила 205 одиниць боєприпасів. Минулого року – знищили понад 6,5 тис. А повідомлення про нові знахідки надходять і далі. Що ж, приїдемо і розберемося!
P.S.Минулого року Роман Драч був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
