Світська хроніка
Лобода серед панків
Цілий тиждень Світлана Лобода провела в оточенні хіппі, панків та емо. Цими днями співачка повернулася з міжнародного фестивалю «Sziget -2010» у Будапешті. Цього року вона відвідала фестиваль вже втретє і була дуже вражена атмосферою, якістю музики і столицею Угорщини.
– Яких тільки особистостей не зустрінеш у ці дні на вулиці! Тут і панк з «ірокезом» всіх кольорів веселки, і замислений хіпі з томиком Ділана під пахвою, і емо-дівчинка з ретельно підведеними очима і рожевим чубчиком. «Sziget» унікальний у своєму роді фестиваль. Найцінніше в ньому – це свобода! Свобода пісні, особистості та поведінки, – ділиться враженнями співачка.
Сантехніка від Леннона
У Ліверпулі на аукціоні продали фарфоровий унітаз, який колись належав Джону Леннону. Під час торгів предмет сантехніки злетів у ціні майже в 10 разів від запланованої суми. Фанат ліверпульської четвірки з США придбав його за 9,5 тис. фунтів.
Свого часу унітаз прослужив Леннону 4 роки, після чого музикант віддав його будівельникові Джону Хенкоку з проханням використовувати в якості квіткового горщика.
Серед інших лотів було кілька чорно-білих фотографій юного Пола Маккартні, квиток на один з ранніх концертів «Beatles» 1962 року і колекція автографів групи.
Білан звільнив охорону
Протягом кількох років після смерті свого першого продюсера Юрія Айзеншпіса Дмитро Білан користувався послугами охоронної служби. Тоді за перспективного артиста розгорнулася ціла війна.
– Довго і наполегливо мене примушували підписати новий контракт, – згадує Білан. – Я чинив опір. Мені погрожували. Можна сказати, що я знаходився до нещодавнього часу в постійному стресі. Зараз я можу сказати, що моєму життю ніхто і ніщо не загрожує, тому охорони тепер у мене немає.
Майкл вийде з могили
Є вірогідність, що тіло Майкла Джексона можуть ексгумувати. На цьому наполягають адвокати лікаря. Метою цієї процедури є перевірення вмісту препарату в його організмі, а також переконати суд у тому, що артист помер від зловживання знеболюючими ліками протягом багатьох років. До того ж тіло і серце були в поганому стані досить довгий термін. Це повинно довести невинуватість Мюррея в ненавмисному вбивстві.
За матеріалами інтернет-сайтів
Виставка
І вічний пошук краси...
В Ізмаїльській картинній галереї відкрито виставку робіт відомого бессарабського майстра, члена спілки художників Ізмаїла Михайла Пейкова. Репрезентуючи її, директор обласного Центру естетичного виховання у м.Ізмаїлі Емілія Євдокимова особливо підкреслила широту кругозору цього своєрідного незвичайного художника. Його книжкова, станкова графіка, акварелі, малюнки, офорти, ліногравюри, різьблення по дереву не залишають байдужими нікого. Сільські краєвиди, портрети, барельєфи зокрема – видатних людей нашого та минулого століть, ілюстрації до книжки М.Островського «Як гартувалася сталь» – ніби дихають експресією, передають пульс часу і екзотику бессарабського краю.
Михайло Петрович – виходець з албанського села Жовтневого (Каракурт) Болградського району, має албанські та болгарські корені. Але йому, як справжньому бессарабцю, близькі і мотиви культур всіх народів, що живуть у Придунав’ї – молдаван, українців, росіян, гагаузів...
32 роки тому, в 37-річному віці, Михайло Петрович закінчив факультет книжкової графіки Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова у Львові. А перед цим були роки роботи над собою, пошуку того шляху, який і став єдино вірним для художника.
Його творча діяльність ніколи не мала на меті гонитву за кількістю робіт, а, тим більше, їхнє виконання з оглядкою на симпатії глядачів. Він завжди працював... собі на втіху, а не заради комерційного інтересу. Тому що не змішував творчість зі своєю основною роботою – оформлювальною діяльністю. Син художника, журналіст Валерій Пейков розповів, як одного разу прямо на виставці була куплена одна з робіт батька, хоча він і не припускав раніше її продавати. Але найчастіше Михайло Петрович все-таки дарував свої роботи.
Його працьовитість і старанність як оформлювача і дизайнера і досі відомі багатьом у місті. Свого часу, який називається сьогодні радянським, довелося написати чимало транспарантів і плакатів. Оформляв стенди і вітрини. У важкі дев'яності навіть освоїв професію паркетника. І цілком справедливо може пишатися красою, створеною у десятках будинків і квартир ізмаїльців, у різних громадських будівлях.
…Працьовитість, завзятість і прагнення до завершеності, шліфування кожної роботи – ось що, мабуть, найбільш характерне для справжнього бессарабця, художника, відкритого світу і для світу.
Євген МАСЛОВ,власкор «Одеських вістей»,м. Ізмаїл
ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ
людей)
Адам Міцкевич
1798 – 1855
Симпатії до французів
Адам Міцкевич, виступаючи 1840 року в французькому університеті, сказав, що симпатії поляків до французів такі великі, що кожен поляк уже на четвертий день після приїзду до Франції добре розмовляє французькою мовою.
Прислухаючись до його польської мови, один з французів-студентів дотепно зауважив:
Видно, пан Міцкевич у Франції лише третій день.
Пушкін і Міцкевич
Пушкін, зустрівши на вулиці Міцкевича, відійшов убік і сказав:
– З дороги, двійко, туз іде.
Нащо Міцкевич одразу відповів:
– Козирна двійка й туза б’є.
О.С. Пушкін
1799 – 1837
Дрібниця
У 1820 році Пушкін був висланий на південь Росії. На дружний докір Чаадаєва, чому він, од’їжджаючи з Петербурга, не прийшов попрощатися, Пушкін відписав:
«Мій любий, я заходив до тебе, але ти спав: чи ж варто було будити тебе через таку дрібницю».
Пишіть вірші
Якось викладач ліцею, де вчився Пушкін, викликав його до дошки і запропонував розв’язати алгебраїчну задачу. Пушкін довго переступав з ноги на ногу й писав якісь формули.
– Що ж вийшло? Чому дорівнює ікс? – спитав викладач.
– Нулю, – посміхаючись, відказав Пушкін.
– У вас, Пушкін, в моєму класі все кінчається нулем. Сідайте і пишіть вірші.
Шана поетові
Одного разу, перебуваючи в Одесі, Пушкін поїхав за місто в гості. Фурман не знав дороги, звернув у бік військової батареї. Пушкін запитав у офіцера батареї про дорогу, той відповів, потім раптом сказав:
– Вибачте, я хотів би знати, з ким маю честь розмовляти.
– Пушкін.
– Який Пушкін?
– Олександр Сергійович Пушкін.
– Ви Олександр Сергійович Пушкін?
Офіцер радісно замахав руками, потім вигукнув:
– Гармата! Перша, плі…
Пролунав постріл.
– Друга, плі…
Знову постріл.
З палаток повибігали солдати й офіцери.
– Що сталося? Чому стрілянина?
– На честь нашого славетного гостя Олександра Сергійовича Пушкіна, – урочисто виголосив офіцер і відкозиряв поетові.
Не остання дурість
Пушкін у Москві побачив близького знайомого, з яким давно не бачився. Той питає:
– Що це, мій любий, мені кажуть: ви збираєтесь одружитися?
– Так, – відповів Пушкін. – І не думайте, ще це буде остання дурість, яку я зроблю у своєму житті.
