Сьогодні – День українського кіно
Де все починалося...
«Звичайно, в Одесі!» – не сумніваючись, відповість кожний патріот Південної Пальміри. І таки так, за два роки до оформлення патенту братами Люм’єрами у Парижі Йосип Тимченко в Одесі вже знімав перші стрічки про списометальників та вершниками, що скачуть на конях. Апарат власної конструкції Тимченко продемонстрував у 1894 році на з'їзді лікарів та натуралістів у Москві, до чого вчена публіка «поставилася досить співчутливо»: технічне нововведення поширення не знайшло.
Але через 12 років одеський фотограф Мирон Гроссман купує камеру Люм’єрів і відкриває перше кіноательє. Подібних закладів у нашому місті стає декілька, і саме на їхніх «залишках» у 1919 році виникає перша державна кіностудія. До цього часу кіно вже користувалося величезною популярністю.
У твердженні, що українське кіно починалося в Одесі, немає ані найменшого перебільшення. Тут створювався перший шедевр Олександра Довженка «Звенигора», а потім «Арсенал». Перша в Україні звукова стрічка «Коліївщина» Івана Кавалерідзе народилася на Одеській кіностудії. Тут щедро екранізувалася українська класика – «Микола Джеря», «Захар Беркут», «Борислав сміється», «Сорочинський ярмарок», «Кармелюк». На майданчиках цієї студії набували кінематографічного досвіду видатні українські актори – Марія Заньковецька, Наталя Ужвій, Амвросій Бучма. Одеськими кадрами, від акторів до фахівців з обробки плівки, поповнювалися згодом кіностудії великої країни, тому що саме тут було створено перший навчальний заклад, який готував професіоналів для нового мистецтва – кіно.
Молода студія працювала дуже продуктивно. Лише за 1928 рік було створено 27 художніх фільмів, не рахуючи величезної кількості просвітницьких стрічок! Якість виробленого студією матеріалу багато у чому визначалася рівнем сценарного відділу, а в його складі тоді працювали люди, імена яких згодом яскраво вписалися до української літератури ХХ століття – Олександр Корнійчук, Микола Бажан, Юрій Яновський. Взагалі, до відкриття Київської кіностудії у 1929 році уся кінематографічна продукція України вироблялася лише Одеською кіностудією.
Різні часи переживала Одеська кіностудія. Її історія створювалася безліччю яскравих особистостей. Звідси стартували ті, кого згодом стали йменувати майстрами кіно, і, напевно, марно заперечувати сьогодні той факт, що вона стала колискою українського кінематографа.
Ольга МЕЛЬНИК,«Одеські вісті»
Світська хроніка
Український Генофонд в ціні
Після суддівства на конкурсі «Міс Україна 2010» Памелі Андерсон сподобалися українські дівчата. Вона навіть вирішила відкрити у Києві модельне агентство, яке буде популяризувати їхню вроду.
Допомагати їй у цьому буде її російський приятель Петро Лістерман, який також славиться вмінням зводити вродливих дівчат і заможних чоловіків. Під час конкурсу він цікавився українськими красунями 1986 – 1992 років народження. За словами Лістермана, юні українки невибагливі, наївні і тішать оригінальною вимовою.
Нагадаємо, переможницею конкурсу стала 20-річна Катерина Захарченко з Одеси. Ганна Рибакова, також наша землячка, отримала корону «Міс глядацьких симпатій».
Грецьке ситцеве весілля
Понад рік тому, 15-го серпня, Ані Лорак вийшла заміж за турецького бізнесмена Мурата Налчаджиоглу. Цього року подружжя вирішило відсвяткувати свою першу офіційну річницю. Молодята провели два дні на острові Крит. Морем і сонцем подружжя насолоджувалося у товаристві кращих друзів, які приїхали з ними на відпочинок.
Ця романтична міні-подорож стала подарунком Мурата Кароліні. Натомість співачка подарувала чоловікові запонки з білого золота. А от гості подарували молодим келихи, постільну білизну і багато квітів.
Прудкий бізнес
Бувальщина
Невисокий, сухорлявий, метушливий, розмахуючи руками, він відрекомендувався – Леонід Олександрович або просто Льончик. Потім розповів мені свою біду.
От уже десять років він колекціонує способи розбагатіти. Чим тільки не займався – вирощував цибулю, часник, генетично змінені овочі, розводив нутрій, індиків, свиней і кіз. Але бізнес ніяк не ладився. Але ось тепер, ставши переді мною, повідомив, що він розпочав новий бізнес: зайнявся розведенням страусів.
Через три місяці, зустрівши його, я зрозуміла, що і цей бізнес не вдався. Але ж був впевнений, що тільки вирощування страусів на м'ясо допоможе вивести з кризи країну, і він, Льончик, доведе, що це справді так.
Але екзотичні пташки чомусь не набирали ваги і не хотіли нестися, при цьому не відмовляючись багато їсти. Льончик вирішив створити їм умови, максимально наближені до природи – почав випускати на город прогулятися. Оскільки город був обгороджений тільки із трьох сторін, господар весь час під час прогулянок страусів перебував поруч і давав пояснення цікавим односільчанам.
Ніколи ще у своєму житті Льончик не був так затребуваний слухачами, адже він знав про страусів геть усе...
Спочатку збиралася досить пристойна юрба і навіть почався запис у чергу за майбутніми нащадками екзотичних птахів. Льончик був безмежно щасливий! Але час минав, птахи не неслися, юрба шанувальників рідшала.
І новий бізнес дав тріщину.
Одного разу, сонячного чудового дня, під час прогулянки страусів, у небі з'явився вертоліт. Він летів низько над землею, і пілот, побачивши страусів, вирішив роздивитися ближче і різко змінив курс.
Налякані шумом гвинтокрилого чудовиська, що наближалося, птахи заметалися і, швидко переставляючи ноги величезними стрибками кинулися туди, де не було огорожі, не звертаючи уваги на Льончика, який размахував ціпком. Вони вибігли у поле, за яким на відстані кілометра був Державний кордон.
Страуси мчали полем, а за ними біг Льончик, під крики співчутливих односільчан і гавкіт собак.
Хоча вертоліт і полетів, страуси далі бігли до кордону. Льончик кричав заклично своїм вихованцям:
«ціп-ціп», «на-на». Але перелякані птахи, мабуть, вирішили залишити його гостинний дім назавжди. Незабаром замиготіли їхні швидкі ноги на території колишньої братньої республіки, а тепер суверенної держави.
Задиханий Льончик добіг до канави, за якою була тепер уже чужа земля і зупинився, дивлячись крізь сльози на те, як його майбутній добробут зникав за обрієм. Ще мить – і він зник з очей.
– Я давно, давно хотів поставити огорожу, давно хотів! – прокричав він у напрямку зниклих птахів і погрозив кулаком.
Через кілька днів одна з газет сусідньої держави повідомляла, що на околиці столиці було виявлено шістьох страусів, які мирно паслися, але з наближенням до них машини вони спішно зникли.
Я, чесно кажучи, від щирого серця жаліла бідолаху і переймалася, як він оговтається від такого удару долі. Але нещодавно вже слухала його ідею, пов'язану з розведенням шиншил. І зрозуміла – саме так, тільки так, залишивши минуле позаду, не жаліючи себе, не плачучи про втрату, а вдихнувши побільше повітря, розправивши плечі і рухаючись уперед, можна бути невгамовною людиною, яка не втрачає надії на краще.
Людмила РЕКЛІЗОН
ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ
Оноре де Бальзак
1799 – 1850
Як помирав Горіо
Один з друзів, зайшовши до Бальзака, побачив, що письменник у непритомному стані повільно сповзає з стільця. Знайомий хотів побігти за лікарем, але Бальзак підвівся й зупинив його:
Зі мною нічого не сталося, але тільки що помер старий Горіо.
Ціна початківцю
Коли Бальзак був ще початкуючим письменником, він з рукописом своєї повісті ходив від одного видавця до іншого. Нарешті один з них, прочитавши повість, вирішив видати книжку і заплатити авторові три тисячі франків. Та, дізнавшись, що юнак живе в такому бідному районі, він подумав, що хватить і двох тисяч франків.
Коли вони прибули на місце і видавець довідався, що автор мешкає на шостому поверсі, вирішив дати йому тисячу франків. Піднялися на гору і зайшли до злиденної кімнатки. Тут уже видавець без вагання сказав:
– Пропоную вам триста франків за рукопис.
Автор «Людської комедії» погодився…
Даремні пошуки
Якось уночі до будинку Бальзака заліз злодій. Переконавшись, що господар спить, злодій підійшов до столу і заходився відмикати шухляду. Зненацька пролунав голосний сміх. Злодій оглянувся і в місячному сяйві побачив письменника. Незважаючи на переляк, злодій спитав:
– Чого ви регочете?
– А того, що ти серед ночі, у темряві, шукаєш те, чого я і вдень знайти не можу.
М.В. Остроградський
1801 – 1861
Праця, написана в тюрмі
Паризька Академія наук оголосила конкурс на тему «Про розповсюдженість хвиль у циліндричних басейнах». За десять років не було подано жодної праці. В цей час у Парижі жив славетний російський вчений Михайло Васильович Остроградський, який слухав лекції відомих математиків та фізиків. Одного разу батьки не надіслали йому вчасно грошей. І Остроградського, що заборгував власникові готелю, посадили в боргову в’язницю. Там він і вирішив написати видатну працю, в якій було розв’язане питання, поставлене Паризькою академією.
Незручний костюм
Остроградський не любив модного одягу. Якось кравець все ж умовив його пошити новий костюм за останньою модою.
– Я зробив усе, як треба, – запевнив він ученого. – Адже ви не повинні відставати од віку.
На це Остроградський відповів:
– Та як же я гнатимусь за віком у таких вузьких штанях?
Толковый словарь пословиц и поговорок русского языка
М.: ОЛМА Медиа Групп, 2009.
Т.В. Розе
Губа не дура (язык не лопатка:
знает, что горько, что сладко)
О человеке, выбирающем для себя самое лучшее
Собакевич опрокинул половину бараньего бока к себе в тарелку, съел все, обгрыз, обсосал до последней косточки.
«Да, – подумал Чичиков, – у этого губа не дура».
Н.В. ГОГОЛЬ. «Мертвые души»
Гусь свинье не товарищ
Говорится о том, кто не ровня кому-либо
Семенов подошел к играющему в камешки и робко проговорил:
– Братцы, примите меня.
– Гусь свинье не товарищ, – отвечали ему.
– Этого не хочешь ли? – проговорил другой, подставив ему под самый нос сытый свой кукиш.
Н.Г. ПОМЯЛОВСКИЙ.
«Очерки бурсы»
