Прем’єра
Веселун, гробар і Анна
До прем'єри вистави «Дон Жуан» за п'єсою Бориса Барського залишається менше тижня, і актори вже поспішають інтригувати глядача знайомством із героями п'єси. Борис Барський у ролі веселуна та бабія Дона Жуана, Наталя Бузько – жагуча іспанка Донна Анна, а Георгій Делієв, будучи режисером та художником-постановником, постане перед глядачем гробарем. Разом це вже дев'ята вистава у скарбничці театру «Маски-Шоу».
Постановка обіцяє бути феєричною: несподіваний розвиток сюжету по-новому розкриє характери класичних героїв. А образи похмурих гробарів, за словами Г. Делієва, є своєрідною «чорною іронією» і привносить глибокий філософський зміст.
Єдина в трупі «Масок» представниця статі, яку обожнює Жуан, Наталя Бузько, у виставі буде не єдиною. Це ще одна «фішка вистави». До того ж будуть трюки каскадерські та піротехнічні, танці, веселощі, тонкі та ніжні вірші Б. Барського і улюблені актори.
Головна мета вистави – створити образ Дона Жуана не як людини порочної, а людини, за словами Б. Барського, «необхідної у сучасному світі». Можливо, глядачі-чоловіки одержать уроки галантності та «замилування жінкою» від Жуана. А глядачки, насамперед, подивляться на вміння бути різносторонньою, як це виходить у Донни Анни.
Директор «Будинку Клоунів» Наталя Делієва розповіла, що постановка вистави давалася нелегко у матеріальному плані, і подякувала губернаторові Е. Матвійчуку за допомогу. В основному ж, усе було зроблено власними зусиллями.
У мріях та планах у творчого колективу «Будинку Клоунів» – організація Міжнародного фестивалю клоунади в Одесі. Адже мовою клоунів можна говорити про різні проблеми суспільства. Можливо, саме слово «клоун» стане тотожним слову «філософ».
Ольга МЕЛЬНИК,«Одеські вісті»
Творчість
Кришталеві пісні Каті Чернецької
Окремо, самі по собі, ці дрібні просвердлені кульки із скла чи металу нічого такого особливого не становлять. Але коли їх у вдалому порядку, з вигадкою нанизати на нитку, то виходить просто диво. Бісер оживає. Він починає випромінювати красу, тепло, радість. І ця енергія вже не тільки зігріває душу автора цього дива, а й несе позитив та гармонію всім оточуючим.
– Щоб навчити співати скло і метал, – розповідає Катя Чернецька, – спочатку треба у когось навчитися азам цього мистецтва, а потім – багато працювати. Потрібно мати велике терпіння. Адже на те, щоб у задуманій послідовності створити певну композицію, треба опрацювати тисячі зерняток.
– Але й цього замало, – додає директор Гуляївської школи Валентина Семенівна Петруня. – Щоб вийшло усе гарно, складно й приємно для ока, потрібно мати поетичну, пісенну душу. Треба мати творчі здібності. Ну а без працелюбності та наполегливості, успіх, як у будь-якій іншій справі, буде недосяжний.
У цій школі підтримують творчу молодь. Вчителі розуміють, що разом з програмними знаннями треба розвивати в учнів і ті задатки та риси характеру, які допоможуть їм у подальшому житті. Нехай дитина не стане художником чи співаком, але вона знатиме вже тепер, який він – шлях до успіху. Для розвитку художньої самодіяльності при школі обладнано спеціальний клас. Є належний фонограмний набір та комплект підсилювальної апаратури. Катя з дитинства співає. Працює над своїм голосом, його відтінками, інтонаціями. Ця учениця 8 класу у номінації сольного вокалу вже стала дипломантом і лауреатом обласних фестивалів «Таланти твої, Україно» та «Чисті роси». Вона також переможниця районного конкурсу «Перлини Березівщини».
Співочий дар допомагає Каті у бісероплетінні, яким вона займається вже кілька років. Матеріал для цієї справи досить дорогий, тож з придбанням його нерідко допомагає школа. Роботи Каті Чернецької зачаровують глядачів на районних виставках. Кілька разів їх направляли й до області. На жаль, декілька унікальних ( по суті – найкращих і найдорожчих) постраждали під час пожежі в Обласному гуманітарному центрі позашкільної освіти та виховання. Прикро, але що поробиш: у житті не одні свята трапляються. Головне, не зламатись, не зневіритись у своїх силах і у тому, що все прекрасне, створене твоїми руками і завдяки твоєму хисту, не зникає безслідно. Навіть якщо твоя робота й постраждала через чиюсь недбалість. Але ж її вже побачили тисячі людей.
Віриться, що ця дівчинка ще потішить нас як власними піснями, так і казковим співом бісеру у прикрасах, яких вона створить ще багато-багато.
Олександр МИКОЛАЙЧИК, с. Гуляївка, Березівський район
Пам’ять
Дихання суворовської епохи
Чергові «Суворовські читання», що відбулися в Ізмаїлі, були присвячені 220-й річниці штурму фортеці Ізмаїл. Ця дата відзначатиметься у грудні нинішнього року. Участь у читаннях взяли представники ученого світу, історики, краєзнавці, працівники музеїв Росії, України, Придністров’я, а також представники закладів культури, вузів, викладачі, студенти.
Про свої дослідження життя знаменитого полководця після штурму фортеці розповів у доповіді «Послеизмаильский этюд» директор Державного меморіального музею О.В. Суворова у Санкт-Петербурзі Олександр Кузьмін. Чимало цікавих і маловідомих фактів озвучив професор кафедри нової та новітньої історії Одеського національного університету ім. Мечникова Олег Дьомін у доповіді «Античные образы в переписке А.В. Суворова». Про участь іноземних волонтерів у російській армії під час воєн за Придунав’я розповів кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії Академії наук України Олександр Машкін. Це далеко не повний перелік тих, хто виступив з науковими доповідями, у яких було всебічно розкрито роль і значення подій кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть для майбутнього Південної Бессарабії. Адже саме з тих пір ведуть свій початок багато поселень у Придунав’ї. Саме тоді, власне, і місто Ізмаїл почало набувати статусу столиці Придунав’я. Про це, а також про роботу, яка постійно проводиться щодо збереження історичної спадщини, розповіли старший науковий співробітник Ізмаїльського музею імені О.В. Суворова Ольга Панкова, заступник директора Ізмаїльського меморіального парку-музею «Фортеця» Людмила Мілєва, директор історико-краєзнавчого музею Придунав’я Ольга Тірон, керівник комунального підприємства «Ізмаїльський архів» Алла Галкіна.
А у фойє міського Будинку культури ім. Т.Г. Шевченка організовано виставку документів, наданих архівом, і які викликали великий інтерес серед учасників читань.
– Я приїжджаю до Ізмаїла не вперше, – розповів петербуржець Олександр Кузьмін. – І щоразу ніби відчуваю дихання суворовської епохи. Штурм фортеці Ізмаїл сприяв тому, що ім’я Суворова прогриміло на всю Європу, на увесь тодішній світ... Тішить те, що в Ізмаїлі пам’ятають і шанують великого полководця, який по-своєму змінив хід історії цього краю.
Євген КУЗНЕЦОВ
ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ
Олександр Дюма
Батько
1803 – 1870
Хто ж автор?
Якось до Олександра Дюма прийшов його син і застав батька за читанням якоїсь книжки. Батько ледь відповів на привітання сина.
– Що цікаве читаєш, тату? – запитав син.
Старий Дюма на мить відірвав очі від книжки.
– Бачиш, сину, це дуже цікава історія. Нещодавно, перебираючи свою бібліотеку, я знайшов книжку, яка мене дуже захопила. Хочу якнайшвидше дізнатися, що станеться з її героями.
– Хто ж написав цю книжку, коли не секрет?
– Я! Я сам її колись написав. Але благаю, не заважай мені! – І, не звертаючи вже уваги на сина, Дюма знов заглибився у читання своєї власної повісті.
Грошей не жаль
До Дюма звернулися по допомогу, щоб пристойно поховати одного судового пристава:
– Пане Дюма, нам потрібно тридцять франків.
– Тридцять франків на одного судового пристава! – вигукнув Дюма. – Ось вам шістдесят, поховайте двох приставів!
Родовід
Пихатий аристократ якось запитав у Дюма: «А ким був ваш батько?»
На це письменник відповів:
– Мій батько був креолом, дід – негром, а прадід – мавпою. Як бачите, мій рід бере свій початок там, де ваш припинив свій розвиток.
Як уникнути курйозів
Замолоду Олександрові Дюма закидали, що він страшенно забудькуватий. Іноді в сороковому розділі його роману з’являлася дійова особа, яка загинула в четвертому.
Щоб уникнути подібних курйозів, письменник у зрілому віці робив з картону невеличкі манекени своїх персонажів. До манекена приклеював ярлик, на якому вказувалося і’мя, вік, колір волосся. Якщо один з героїв твору вмирав, письменник викидав відповідний манекен.
Вчорашній глядач
У театрі під час вистави п’єси Суме Дюма побачив глядача, який спав у кріслі.
– Погляньте, – сказав Дюма авторові, що сидів поруч, – ось який ефект справляють ваші п’єси.
Другого дня йшла комедія Дюма. До автора підійшов Суме, поплескав його по плечі, показуючи на чоловіка, що куняв.
– Бачите, шановний Дюма, під час вистави вашої комедії можна теж непогано виспатись.
– Ось цей? – сказав Дюма. – Та це ж учорашній глядач, який ще не просинався.
Толковый словарь пословиц и поговорок русского языка
Далеко кулику до Петрова дня
Говорится о человеке, претендующем на большее, но этого не заслуживающем
На Руси в соответствии с народным календарем прилет кулика в марте связывали с приходом весны и тепла. Но настоящее тепло начиналось с Петрова дня (12 июля), тогда же открывался охотничий сезон. Вот до этого времени жил кулик в полной безопасности.
Терпеть я не могу этих буржуа… Деньжищ у них пропасть – это правда, но нет у них ни благородных манер, ни благородных чувств, ни порядочных привычек… Нет! Далеко кулику до Петрова дня, а купчине до дворянина.
М.Е. САЛТЫКОВ-ЩЕДРИН
«Убежище Монрепо»
Дальние (долгие) проводы – лишние слезы
Длительные проводы увеличивают горечь расставания
Все возы остановились, чтобы в последний раз поглядеть на оставшееся в долине жилье. Здесь провожавшие начали прощаться. Поднялся опять рев и причитания. Бабы ревели до изнеможения, а глядя на них, голосили и ребятишки. Тит Горбатый надел свою шляпу и двинулся: дальние проводы – лишние слезы. За ним хвостом двинулись остальные телеги.
Д.Н. МАМИН-СИБИРЯК
«Три конца»
