Юрій Васюченко: «Балет– добровільне рабство»
Трохи більше року тому на посаду головного балетмейстера Одеського національного академічного театру опери та балету було запрошено заслуженого артиста Російської Федерації Юрія Васюченка.
Юрій Валентинович відомий як видатний танцюрист, педагог-репетитор, хореограф, один з кращих у світі фахівців класичного танцю. Шістнадцять років він пропрацював у Большому театрі. Багато хто, та й він сам вважає себе, незважаючи на всі життєві перипетії, улюбленцем долі: майже 30 років спільної роботи із зіркою світової величини, геніальним Юрієм Григоровичем. Базиль, Махотін («Анна Кареніна»), Жан де Брієн, Борис («Золоте століття»), Ромео, Дезіре, Спартак, Іван Грозний – ці та інші образи втілював на сцені Большого Юрій Васюченко. «Танець Васюченка скульптурно виразний, вирізняється легкістю високого стрибка, стрімкістю обертань, строгістю класичної форми», – так відгукувалися про танцюриста Васюченка балетні критики.
– Юрію Валентиновичу, у Вас надзвичайно цікава доля, чудова балетна кар’єра. Зараз Ви працюєте в Одесі. Що спонукало ухвалити таке рішення?
– Мені запропонували вибір – Одеса або Відень. До речі, за архітектурним стилем вони дуже схожі, тільки Віденський театр трохи більший. Але Австрія для мене чужа країна. А Одеса, по суті, рідна від самого мого народження. Тут жили і живуть мої родичі. Бабуся і дідусь тут поховані. Майже щороку приїжджав сюди, якщо не на гастролі, то просто погостювати. Коли довідався, що зможу працювати в Одеському оперному з хвилюванням і надією чекав призначення.
– Вас не збентежило те, що Ви приходите в театр не в найкращий час його життя?
– Я навіть не думав про це. Просто було величезне бажання прийти в театрв і щось для нього зробити, хоча ще не знав, у якому стані перебуває балетна трупа, та й весь колектив. Щоправда, чув, що ситуація досить непроста.
Можливо, для когось це здасться сміливим вчинком, для мене ж це була величезна радість. Ніколи у житті не шукав якоїсь особистої вигоди і легких шляхів.
– З чого Ви почали, прийшовши в театр?
– З дисципліни. Тому що балет – це свого роду добровільне рабство. Якщо немає беззаперечного підпорядкування режисерові – це вже не театр. Проглянувши всіх солістів вистав, я дуже багатьох зняв з репертуару, з тих партій, які вони танцювали до мого приходу. Мене не влаштовував їхній рівень виконання. Звичайно, є і незадоволені моїм рішенням, але мене це найменше турбує, тому що балет – це мистецтво молодих. У балеті повинні тріумфувати молодість і сила. Мені потрібні точні образи. Ромео або Джульєтті по сорок років? У драматичному театрі це ще можливо, але не в балеті.
– Де ж Ви знайшли нових молодих артистів?
– В одеському кордебалеті. Молодих, гарних. Як з’ясувалося, тут завжди був дуже гарний кордебалет, просто люди розучилися працювати. Трупа у мене зараз дуже сильна. Нам би ще трохи її збільшити, і ми змогли б поставити будь-яку виставу зі світового репертуару. І «Раймонду», і «Ромео і Джульєтту», і «Спартак».
– Ви сподіваєтеся на те, що в театр прийдуть молоді талановиті актори? Але ж їм потрібне житло, якого в Одесі для артистів немає.
– Прем’єр-міністр України Микола Азаров, коли відвідав наш театр, пообіцяв, що буде збільшено штатний розклад балетної трупи, і споруджено будинок для службовців театру. Я оптиміст. А якщо щось буде не так, проситимемо, благатимемо, стояти на колінах і все одно доможемося всього що задумали.
– Що Вас найбільше здивувало або розчарувало після знайомства з одеським театром?
– Законодавство. У Росії за законом через 20 років артист балету йде на пенсію і звільняє місце для молодих. В українському законодавстві таке положення відсутнє. Сьогодні у мене 55 чоловік у трупі. Серед них пенсіонери, яким уже по 50 років. А мені потрібна молодь. Але я не маю можливості прийняти молодих, тому що поки що немає вакансій. А тих, кому за 50, не можу поставити навіть у кордебалет. Вони залишаються без роботи. Мене лають у театрі за те, що я не займаю артистів у виставах. Але я не можу їх випустити на сцену. Адже публіка одразу розрізнить поруч з молодою балериною уже зрілу даму.
– А щось з приємного?
– Українська балетна школа сильна і все ще має величезний потенціал, який зберігся з часів Радянського Союзу, завдяки чому тут багато хороших артистів балету, особливо серед дівчат. З хлопцями проблема скрізь. Але талановитих танцюристів я шукатиму і в Казахстані, і в Росії, і в Україні.
– Чим, на Ваш погляд, можна пояснити втрату інтересу до цієї професії? Адже не секрет, що все менше дітей займаються балетом.
– Коли я вступав у 1966 році до хореографічної школи, паралельно зі мною вступали 1200 дівчаток і 900 хлопчиків. З них прийняли 18 дівчаток і 12 хлопчиків. Закінчили 9 дівчаток і 3 хлопчики. Ось такий був конкурс, такий був відбір! А причина, гадаю, у тому, що держава вже не приділяє такої уваги балету, як це було за радянських часів. Балет був однією з візитних карток Радянського Союзу! Навчатися балетному мистецтву, бути артистом балету – вважалося досить престижним, чого не скажеш про сьогоднішній день.
– Який з образів, втілених на сцені, був для Вас найважчим?
– Іван Грозний, звичайно. І ще Спартак. І фізично, і психологічно мені було складно. Але, в остаточному підсумку, впорався.
– Яка з якостей для артиста балету найважливіша?
– Працьовитість. Танцюють не здібні, а працьовиті. Тому що талант – це здібності плюс працездатність. Тому, якщо людина талановита не працює або мало працює, то в остаточному підсумку вона перетворюється на посередність.
– Що Ви можете сказати про одеських глядачів?
– Я такої публіки не зустрічав у жодному місті світу. Вона надзвичайна за своєю витонченістю сприйняття, щирістю і настільки любить театр, що це неможливо не відчути.
