В одній далекій країні
До фотоподорожі Непалом запрошує Інна Григоращенко – виставка «Де бажання, там і шлях» відкрилася у Всеукраїнському центрі болгарської культури.
…Про Непал, далеку екзотичну країну, ми знаємо не так і мало: щось читали про нього, дивилися фільми. Та й в Одесі такі виставки вже були. І сама Інна Григоращенко виставляла свої роботи, і відомий одеський мандрівник Віталій Оплачко теж демонстрував непальські фотовраження. Але у цьому випадку наявність певного обсягу інформації не є перешкодою для його поповнення. Нічого не зробиш – така це країна, Непал – невичерпна і приваблива. Тому виставка викликала щире зацікавлення – і сподівання справдилися.
Інні Григоращенко вдалося поєднати у своїх фотографіях професійний підхід, пильний погляд – і, наближений до дитячого, подив перед побаченим. Це ж відчуття передається й глядачам. Таким чином, Непал, не будучи для нас терра інкогніта, постає країною відкритою і – таємничою.
...Є якийсь, не збагненний нами секрет життя цих людей, які живуть набагато ближче до неба, ніж інші жителі Землі. Так, у них нелегкий, позбавлений багатьох таких звичних благ цивілізації, побут, але вони не виглядають нещасними, стурбованими суєтним. Дивлячись на непальців, сфотографованих Інною Григоращенко, чітко відчуваєш, що живуть вони у духовній єдності з природою, багатовіковими традиціями. А від величі навколишньої природи просто віддих спирає...
Мабуть, ті, хто приїздить до Непалу, потрапляють не тільки до іншого світу, але й до іншого часу. Але цей ефект переміщення відчувається і тут – у виставковій залі, у самому центрі Одеси.
Ірина ГОЛЯЄВА
Творчість
Вази із шишок
Ще з дитинства Віта знала, що в лісі, біля якого вона жила, ростуть сосонки. Сосновими гілочками прикрашають хату на Новий рік. У лісі збирають гриби. Особливо смачні маслюки. Пізніше звернула увагу на те, що деякі сільчани збирають шишки для опалення своїх помешкань.
Якось і Віта підняла шишку. Уважно придивилась до неї. Вона здалася жінці справжнім витвором мистецтва. Приклала до неї ще одну, потім – ще. Вийшло щось схоже на мисочку. «Так з них же може вийти декоративний кошик!» – промайнула думка.
Того ж дня назбирала жінка шишок і почала над ними мудрувати. Давненько це було. А коли настали в країні скрутні часи, захопленню знайшла практичне застосування. Віта Хлівнюк почала виготовляти із шишок кошики, вази під квіти тощо. Спочатку просто дарувала знайомим, а пізніше почала продавати. Тепер це своєрідний невеликий бізнес родини Хлівнюків.
Саме завдяки йому Віта десять років поспіль зустрічає Новий рік у Санкт-Петербурзі. Зі своїми виробами Вікторія уже побувала по всій Україні. Декоративні вази із шишок охоче купують на подарунки. А для родини Хлівнюків це доповнення до сімейного бюджету.
Понад 13 років займається жінка цим ремеслом. Останнім часом залучила до нього й чоловіка. Сергій Іванович вже творить не гірше від дружини. Іноді підсобляють батькам і діти.
Нерідко вироби Віти Хлівнюк можна зустріти на виставках. Саме на одній експозиції –робіт народних умільців, присвяченій Дню незалежності України, вперше побачила ці вироби і я. Вони викликали у багатьох захоплення і навіть здивування. Як можна із звичайної шишки творити такі дива? А для майстрині – нічого в цьому дивного немає, бо вироби із шишок стали частинкою її творчого життя.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей»,Савранський район
Світська хроніка
Міні-Глюкоза
Наталія Іонова, вона ж Глюкоза, віддала головну роль у своєму новому кліпі власній дочці Ліді. За сюжетом героїня відеоролика неспішно прогулюється містом і згадує себе в дитинстві. Мати і дочка схожі одна на одну як дві краплі води.
На знімальному майданчику Ліда проявила себе справжнім професіоналом. Рівно з 9-ї ранку і до 6-ї години вечора вона беззаперечно виконувала завдання режисера, не вередувала і не плакала, за що наприкінці знімального дня отримала заслужені оплески.
– Я дуже рада, що Лідочка росте творчо розвиненою дитиною, – сміється Глюкоза. – Вона зовсім крихітка, а вже навчається грати на фортепіано, малює, бере уроки вокалу, займається верховою їздою. Я не намагаюся їй нав’язувати свою думку. Вважаю, що у дитини є власне «я», яке ні в жодному разі не можна принижувати.
«Білі» заздрощі БГ
Борис Гребенщиков привіз до Києва нову концертну програму «Красная река» та, як завжди, незвичайні відповіді на банальні запитання ЗМІ про шкідливі звички, сімейне життя, тощо.
– Я обожнюю свої шкідливі звички. Я ніколи не полишаю щось назавжди, а лише припиняю на якийсь час. Ось на сьогоднішній день я зовсім не п’ю і не курю, – сказав Борис Борисович. – А щодо заздрощів, то у мене вони бувають лише «білими», хоча я і відчуваю їх дуже часто. Особливо, коли бачу або чую щось талановите, то це в мені пробуджує радість і думки «я теж так хочу». Чорна заздрість мені не знайома.
Плани щодо святкування Нового року у БГ скромні – улюблене червоне французьке вино та родина. До речі, з дружиною Іриною у шлюбі він уже понад 20 років. А про сімейне життя каже таке:
– Все дуже просто: якщо любиш людину, з нею і жити добре. Це не секрет, це очевидно.
Цікаві бувальщини
(З життя видатних людей)
Фредерік Шопен
1810 – 1849
Любов до українських пісень
За юнацьких років Шопена у Варшаві та й загалом у Польщі великої популярності набули українські пісні. Сам Шопен писав, що Антоній Родзівілл, що жив на Познанщині, створив варіації на теми українських думок і просив Шопена оркеструвати їх. Є відомості, що Шопен любив танцювати українського козачка. Не раз слухав і мандрівних бандуристів, особливо припали йому до душі їх сумні пісні про долю селян-трудівників.
Серце молодого Шопена
У 1837 році Російський посол у Франції граф Поццо ді Борго від імені свого уряду запропонував Шопенові посаду першого придворного піаниста. Вважалося, що Шопен формально не був причетний до «бунту». Композитор відповів: «Хоча я і не брав участі в революції 1831 року, та серцем я був з тими, хто її робив».
Розум і серце
Як відомо, батько Шопена був француз, мати полька. Дитинство майбутнього композитора минуло в Польщі, але більшу частину життя він прожив у Франції. Друзі й знайомі його одного разу сперечалися, якої ж національності Шопен. Нарешті запитали про це Шопена. Він одповів:
– Розумом я – француз, серцем – поляк.
Перед смертю він заповідав поховати його серце у Варшаві. Волю небіжчика було виконано.
П.А. Федотов
1815 – 1852
«Мене не вистачить на два життя…»
Видатний художник Павло Андрійович Федотов трохи запізно вирішив присвятити себе живопису. Він, штабс-капітан лейб-гвардії Фінляндського полку, подав у відставку. Перед тим показав свої роботи Брюлову, питав у нього поради. «Великий Карл» похвалив його малюнки, але сказав, що не впевнений в успіху Федотова, бо пізно він узявся за цю справу і йому важко буде опанувати техніку живопису. Він ж порадив спробувати надолужити прогаяне. Тверда воля та наполеглива праця можуть усе зробити.
Художник почав уперто працювати – вранці, увечері та вночі. Жив дуже бідно. Мав змогу одружитися з молодою багатою дівчиною, яка одверто симпатизувала йому, але не одружився. Друзям пояснював:
– Мене не вистачить на два життя, на двоє завдань, на дві любові – до життя й до мистецтва… Ні, щоб досягти мети, я маю залишитись самотнім бурлакою аж до кінця днів моїх.
Толковый словарь пословиц и поговорок русского языка
М.: ОЛМА Медиа Групп, 2009.
Т.В. Розе
Дела – как сажа бела
Шутливая оценка плохого состояния дел
– Как дела, Степан?
– Наши дела – как сажа бела, Николай Лексеич. Работаем! Да только харчи вздорожали. Опять же штрафуют часто. Очень недоволен народ.
П.Ф. ЛОСЕВ.
«На берегу великой реки»
Дело мастера боится
Умелому человеку любое дело по плечу
Наконец, поковка была закончена, и, подхватив ее щипцами, широкогрудый бородач в кожаном фартуке сунул ее в бадью с водой. Оттуда с шипением взвился синеватый, подправленный окалиной парок.
– Дело мастера боится, – крикнул Санька.
Д.Ф. СНЕГИН. «В городе Верном»
Дело не медведь (не волк), в лес не уйдет (не убежит)
Слова человека, который не торопится начать работу
Коли у меня есть где дело, так я, бывало, знаю, что дело не медведь, в лес не уйдет: его можно положить, или даже забыть без умысла, либо пустить другое наперед, оно и лежит, молчит и слова не молвит.
В.И. ДАЛЬ. «Небывалое в былом»
Делу время, а потехе час
Основное время должно быть посвящено работе
Пословица родилась на Руси во время царствования Алексея Михайловича и первоначально была «делу время и потехе час». В 1656 г. по приказу царя был составлен Сборник правил соколиной охоты, которую царь очень любил и которую в то время называли «потехой». В конце предисловия Алексей Михайлович сделал собственноручную приписку: «…и ратного строя не забывайте: делу время и потехе час», что означало – всему свое время: и делу, и потехе. Слово «час» было равнозначно слову «время». Но позднее под словом «время» стали понимать большую часть, а под словом «час» – меньшую. Предлог «и» заменили на «а» и вследствие этого изменился и смысл высказывания «делу время, а потехе час».
Началось учение – теперь в гости ходить нельзя… Это проводилось у нас очень строго: делу время, а потехе час. В учебное время – никаких развлечений, никаких гостей.
В.В. ВЕРЕСАЕВ. «Воспоминания»
