Є люди, яким замало шкільних уроків географії. Їм потрібно самим обійти планету, щоб підтвердити цю істину. Одеський яхтсмен Станіслав Тризна для цієї мети віддав перевагу вітрилу.
Воно було наведене в похідний стан на яхті «Іваноїс» 2 вересня 2009 року. Так у день народження Одеси почалося плавання, яке тривало 405 днів.
Заграла в кільватері піною чорноморська хвиля, далечінь сховала проводжаючих на причалі морського вокзалу. І вже не було чутно ні співчутливого: «Хай щастить вам, хлопці», ні єхидного шепотіння: «Вибили гроші під політичну акцію». Та й не до цього, коли опиняєшся наодинці з відкритим морем. А поруч лише два члени команди Анатолій Толчинський та Олександр Савецький.
Виходові в «довколасвітівку» передувало не менше часу підготовки, ніж забрав увесь морський похід. Яхту передали команді за 40 днів до старту. Найпростішим було доставити на борт постачання та устаткування. А от одержання дозволів, оформлення паперів, рахунків, договорів з магазинами, листування з портовою владою виснажили, як зимовий шторм. Можливо, було б у країні менше формальностей – було б у ній більше героїв. Ентузіазм не одного шукача пригод розбивався об бюрократичну твердиню.
Проте в морі забувається й це. А втім дуже бракувало зварювального апарату, а ще – фахівця з ремонту іноземних двигунів. У масляній системі цього уславленого «японця» з прикрою сталістю вахтовий констатував наявність води. Довелося під гойдання хвилі навчитися його розбирати та складати, аж поки не вдалося одержати по радіо рекомендації сервісних майстрів.
Але загалом, як сказав капітан Стас, яхта «Іваноїс», хоч і прослужила 28 років, виявилася міцною та витривалою в негараздах. Грецькі корабели спроектували її так, що розташування вхідного люка перешкоджало потраплянню води всередину, у корпусі не було слабких місць. І навіть попри те, що в рейсі довелося міняти старі ванти, які утримують щоглу, яхта вперто несла вітрила.
Це – на щастя! Бо на відміну від перегонів по Одеській затоці, на крейсерському просторі було досить свіжого вітру. Із усіма несподіванками від його змін. Це переконало Стаса в тому, що, як більше знаєш і вмієш, то й більше шансів вийти без втрат із форс-мажорних обставин. «Передбачити непередбачене потрібно за 10 кроків до одержання можливого «сюрпризу», – говорить він з позиції свого досвіду. Так, шлях до першого порту заходу – Неаполісу був без особливих пригод. Але вже в Іонічному морі яхта увійшла в смугу суцільних дощів, сіра завіса обмежувала видноколо. Навігацію робила небезпечною велика кількість суден, що курсують у цьому районі. Намічений маршрут міг би завершитися зіткненням із залізною моторною махиною.
Потім екіпаж здивували вогні святого Ельма. Їхні зелені світлові крапки сконцентрувалися по краях щоглових рей. Залишалося йти вперед і сподіватися, що цей прообраз вільного таксі не вразить електророзрядом.
Про те, яка дивовижна Земля, свідчать їхні фото екіпажу біля водоспадів на острові Кергелен, відпочинок на причалі у сусідстві з тюленями, перебування у колонії пінгвінів, швартування в бухтах, яким би позаздрили герої Стівенсона.
Взагалі, всупереч урбаністичним уявленням, океан – аж ніяк не безжиттєвий водний простір. У ньому плещуться дельфіни – і супроводжують яхту, виринають черепахи, воно проривається фонтанами китів; на палубу заплигували сріблясті летючі рибки. В океані є свої річки, вирові потоки, озера, низини та пагорби, що розкинулися на багато миль.
А ще океан вражає різноманітністю хвиль. Після того, як вітрильник обійшов Африку, було ухвалено спуститися вниз і увійти в ревучі сорокові, щоб скоротити шлях, оскільки на цих широтах радіус планети менший. Вихилясті високі хвилі то налітали зі шквалом, то прямовисно падали на борт і клали яхту на бік. Вітрила, більше не спроможні змагатися з вітром, було прибрано геть. Під час цього виснажливого дрейфу від впливу води тикова палуба обростала водоростями. Спати не випадало, нервова напруга давно зашкалювала.
– Але ми твердо вірили, що повернемося до тих, хто на нас чекає. Без цього не витримали б, – зізнається С. Тризна.
Навіщо ж рік оббивати пороги чиновницьких кабінетів, щоб, нарешті, одержати можливість піддавати себе щосекундному ризику та невпорядкованості морського кочовища? За словами капітана, лише у безкрайньому океані відчуваєш цілком гостроту та сенс життя. Потрібно вижити і під зірками відчути, що душа безсмертна. Але при цьому міцним є зв’язок із планетою, що сприймається домівкою людства.
Привітна тиха погода в протоці Кука стала нагородою за терпіння та наполегливість. А ще були радість від того, що на Кабо-Верде – вони ж Острови Зеленого Мису – був завезений прапор Одеської області. Що на острові Крузе «Іваноїс» виявилася третьою яхтою за всю історію, яка завітала на його кам’янисті береги. Жорсткі умови життя привчили мешканців цього клаптика суходолу опікуватися одне одним.
Потім команда раділа, коли позаду залишилася найважча ділянка шляху від острова Кергелен до Австралії, коли за кормою залишився Чилійський архіпелаг та примхи Тихого океану.
Команду «Іваноїс» складали добровольці. Добір за принципами психологічної сумісності, аналіз біоритмів – це для американців, божевільних щодо безпеки. Для слов’ян важливіша мораль. С. Тризна стверджує, що за весь похід на борту жодного разу не спалахнув конфлікт, екіпаж працював злагоджено та доцільно. Мету намотати на круглу Землю виток нового кругосвітнього маршруту було виконано. Тому адаптації до берегового побуту мореплавці не запотребували. Розчарувань теж не було. Але чи захочеться їм повторити рейс?
– Авжеж, – відповідає Стас. – Адже двох однакових походів не буває.
