Культура
Час тужить за високим
У лютеранській церкві Святих Петра та Павла, що по вулиці Новосельського, поет Ілля Рейдерман влаштував незвичайну презентацію своєї чергової, восьмої за ліком, книжки віршів «Молчание Иова».
Зала відомої всім одеситам Кірхи була повна. Атмосфера напружена, зосереджена тиша. Автор читав вірші, грав орган (органіст Вероніка Струк). Бах, Пахельбель, Альбіноні… Як з такого роду музикою поєднується поезія, написана сучасним автором? Чи здатний він взяти таку «високу ноту»?
Сьогодні багато поетів норовлять заземлювати піднесене, уникаючи найменших проявів пафосу. Але І. Рейдерман – щасливий виняток.
– Я не збігаюся з пануючою стилістикою часу, – говорить він, – але мені здається, я вгадую, за чим тужить час. Час тужить за високим…
У своєму вступному слові поет розмірковував про людину, яка живе у двох світах: їй потрібен і «низький» світ повсякденності, й високий простір ідеального – Храму, філософської думки. І якщо «безлічі низьких істин» у сучасників задосить, то з «високим» справа складніша.
Книжку поезії надруковано коштом автора символічним тиражем – 99 примірників. Чи то на більше коштів не вистачило, чи то автор вважає, що більше й не потрібно – справжніх поціновувачів слова не так вже й багато. І справді, ці вірші, написані «високим складом», вимагають від сучасного слухача занадто багато: високого градусу почуттів та духовної напруги, що відповідає моральному максималізмові автора.
Звертаючись до питання про назву і тематику збірки, автор розповів, що багатостраждальний Іов – символ народу, до якого він сам і належить. У роки, коли писалася книжка, в житті І. Рейдермана також настав час безповоротних втрат. І зовсім зненацька для себе він заговорив біблійною мовою, відчув, що всі вірші народжувалися природно, самі по собі. Начебто й немає відстані у три-чотири тисячі років, і старозавітні персонажі хочуть сказати сьогодні про те, що їм боляче, що вони страждають, що вони живі.
Ніка КОТ
Кіно
«Весна на Зарічній вулиці» стала кольоровою
2 грудня в кінозалі «U-Сinema» Одеської кіностудії відбудеться творча зустріч із відомим російським кінорежисером Марленом Хуциєвим і прем’єра кольорової копії фільму «Весна на Зарічній вулиці».
Як повідомив арт-директор кінозали Ян Юсим, «Весна на Зарічній вулиці» стала першою картиною Хуциєва, яку він зняв на Одеській кіностудії у 1956 році.
«На зустрічі Марлен Мартинович розповість про зйомки фільму та дасть відповіді на запитання глядачів. Показ кольорової версії фільму відбудеться лише в Одесі. Картина не буде йти в жодному кінотеатрі, але після прем’єри у нашому місті її покажуть на українському та російському телебаченні», – підкреслив Ян Юсим.
Початок творчої зустрічі о 18.30.
Довідка.Марлен Хуциєв народився 4 жовтня 1925 р. у Тбілісі. В 1952 р. закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня І. Савченко). Працював режисером-постановником Одеської к/с, к/с ім. Горького, з 1965 р. – режисер-постановник к/с «Мосфільм». У 1968 – 1971 рр. – художній керівник ТО «Екран» ЦТ. З 1978 р. веде майстерню режисури ігрового кіно у ВДІКу, з 1987 р. – зав. кафедри режисури ігрового кіно, професор. З 1989 р. – президент Гільдії кінорежисерів Росії. В 1994-1995 рр. – президент кінофестивалю «Вікно в Європу».
У грудні 2008 року обраний головою Спілки кінематографістів Росії. Народний артист СРСР (1986).
Режисерські роботи: «Два Федора», «Застава Ілліча», «Липневий дощ», «Був місяць травень» тощо.
Євген АЛЕКСЄЄВ
Фото мережі інтернет
Конкурс
У нашій моді є свій козир!
У межах ІІ засідання Народної академії творчості в Одеському обласному центрі української культури пройшов ІІІ обласний фестиваль-конкурс «Народний костюм: минуле і сучасність». Чи не найголовнішою складовою засідання обласної НАТ була виставка народного одягу: національні костюми з приватних колекцій майстрів Одещини, колекції національного вбрання з фондів Волинського краєзнавчого музею, національні костюми Одеської філії грецького фонду культури, колекції костюмів з фонду Всеукраїнського болгарського центру культури тощо. Усього було представлено понад 60 костюмів традиційного вбрання українців, росіян, греків, болгар та представників інших національностей. Помилуватися національним вбранням та дізнатися секрети загадкових орнаментів в Одеському обласному центрі української культури можна буде до 5 грудня.
Започаткований у 2006 році конкурс проходить з метою дослідження і вивчення сакрального значення народного одягу. На фестивалі були представлені костюми за такими номінаціями: «З бабусиної скрині», «Національний колорит у сучасному одязі», «Етнічний костюм». Також у рамках заходу були проведені майстер-класи з символіки та техніки вишивки, декору в сценічному народному костюмі, лекційні та практичні заняття з характерних ознак волинського комплексу вбрання.
– Кожна річ на виставці несе свій сакральний зміст, – стверджує дослідниця вишивки і ткацтва, майстриня Тамара Приходченко. – По хрестиках чи квіточках можна дізнатися майже все про власника вбрання.
І якщо говорити про вишиття на українському одязі, то специфіка його крою і пошиття, орнаментальна символіка створювали своєрідний енергетичний «панцир» і для душі, і для тіла. Сьогодні це все майже забулося… Більше того: відчувається приховане, у кращому випадку, глузливе ставлення до сучасного українця, котрий дозволяє собі пройтись у вишиванці людними вулицями міста. Чому? Тим не менше зараз дуже поширена тенденція проведення весільних обрядів за давніми звичаями: одягають мамині вишиті сорочки, блузи з бабусиної скрині, а часто-густо вдаються до експериментів і власноруч створюють шедеври – з ескізу сучасної вечірньої сукні шиють пречудові вишиванки! Насправді це дуже гарно виглядає: по-модному, по-сучасному, по-святковому і зі смаком. Хтось прив’язує сюди «бандерівщину», дехто мовчки заздрить, а інші пишаються… Звідки ж таке неоднозначне, іноді агресивне, ставлення до вишиванки?! Про традиції українського одягу, ставлення до них і перспективи відродження читайте у наступних номерах.
Аліна ОНІКА
Цікаві бувальщини
(З життя видатних людей)
М.О. НЕКРАСОВ
1821 – 1878
Допомога в біді
Сучасники розповідають, що до М.О. Некрасова зверталося багато різних людей з проханням позичити гроші. Він майже нікому з бідних не відмовляв і не нагадував, щоб повернули борг.
Якось прийшов до нього співробітник «Современника» і попросив позичити сто карбованців. Некрасов відповів:
– На це не можу погодитись… Ви кажете, жінка захворіла, дитина потребує уваги, дров на зиму нема і ще багато чого треба. Хіба ж тих ста карбованців вистачить? Нате ось двісті. Це буде саме раз.
Чужа жінка вподобалась
П.Г. фон Дервіз, капіталіст, що нажився на будівництві залізниць, виїхав у 70-х роках з Росії і вивіз з собою кілька мільйонів. Він закохався в жінку графа Келера, вирішив з нею одружитись. Запропонував її чоловікові велику суму, щоб той дав згоду на розлучення з графинею. Чоловік не одмовився від грошей, з радістю погодився й сказав:
– Знайшовся, нарешті, дурень, що вподобав мою жінку. Я сам згодний був комусь заплатити скільки треба, щоб одозволив мене од неї.
Цей випадок так сподобався великому поетові Некрасову, що той написав вірш «Начал жить с чужой женой».
Ф.М. ДОСТОЕВСЬКИЙ
1821 – 1881
Перед каторгою
Коли Достоєвського мали везти на каторгу, йому дозволили побачитись з рідними. Його відвідали брат Михайло Михайлович і родич Олександр Мілюков. Останній згадував:
В очах старшого брата стояли сльози, а Федір Михайлович був спокійний і казав йому:
– Годі, брате, ти знаєш мене, не в труну ж я іду, не в могилу ховаєш, – і в каторзі не звірі, а люди, може, ще й кращі за мене… А вийду з каторги – почну писати. За ці місяці я багато пережив, у собі самому пережив, а попереду ще побачу й переживу, – буде про що писати…»
Хто винен?
Як відомо, про свої враження від сибірської каторги Достоєвський розповів у безсмертному творі «Записки з мертвого дому», який називав «записками про загиблий народ». Письменник згадував: «Скільки я виніс з каторги народних типів і характерів! Скільки історій волоцюг і розбійників та й взагалі усього чорного, бідолашного побуту! На цілі томи вистачить! Адже цей народ незвичайний був народ. Адже це, може, і є найобдарованіший, найсильніший народ з усього народу нашого. Але загинули даремно могутні сили, загинули ненормально, незаконно, безповоротно. А хто винен?.. Отож-то, хто винен?»
Толковый словарь пословиц и поговорок русского языка
М.: ОЛМА
Медиа Групп, 2009
Т.В. Розе
Для милого дружка и сережку из ушка
Для дорогого человека не жаль отдать самое ценное
Ладно. Ладно! Для дружка
И сережку из ушка!
Отыщу я до зарницы
Перстень красной Царь-девицы.
П.П. ЕРШОВ. «Конек-Горбунок»
До свадьбы заживет
Утешение молодым людям, получившим ушиб или ранение
– Надорвался, сердяга, на работе-то, – сказал государю Петр Сысоев.
– Ну да ничего, до свадьбы заживет.
В.Я. ШИШКОВ. «Емельян Пугачев»
Добрая слава лежит, а худая бежит
Дурные вести распространяются быстрее, чем хорошие
На чужой роток не накинешь платок. Возвести напраслину на кого угодно можно… – Эх, сынку! Добрая слава лежит, а худая бежит. Вернется Оксана с фронта, каково ей будет слушать про тебя?
Е.Е. ПОПОВКИН. «Семья Рубанюк»
