Виставка
З любов’ю до моря
У Білгороді-Дністровському відбулося відкриття виставки живописних робіт одеських художників – Олексія Зоркальцева та Володимира Шевченка. Сама назва виставки «З любов’ю до моря» відображує творчі захоплення авторів морським пейзажем.
– Вважаю, жити поруч з морем і не писати його – гріх, – відзначив на відкритті виставки один з живописців-мариністів. Судячи з кількості недавніх робіт, виставлених у нинішній експозиції, жодного з авторів дорікнути у згаданому «гріху» неможливо. Зоркальцев і Шевченко багато пишуть з натури, часто виїжджають на пленер кудись на узбережжя. Подальша робота над етюдами і здійснення авторського задуму на великому полотні відбувається уже у майстерні. Якщо говорити про напрям, у якому працюють обидва художники, безперечно, кожен з них віддає належне реалізму. У той же час кожному властива своя манера написання, і авторський почерк легко пізнаваний у кожному полотні.
Олексій Зоркальцев раніше уже демонстрував жителям Білгорода-Дністровського свої роботи у міській виставковій залі. Для його колеги Володимира Шевченка ця експозиція – дебют у нашому місті. До речі, дебют вдалий – на вернісажі в «Ексклюзиві» зібралася досить значна аудиторія любителів живопису, і автори почули багато похвальних слів від присутніх. Нинішня лютнева виставка для багатьох доповнила прикру відсутність моря і літнього сонця.
Олена Лебедєва
Цікаві бувальщини
(З життя видатних людей)
Марк Твен 1835 – 1910
Перший заробіток
Видатний американський письменник Марк Твен згадував про те, як у школі вирізав на парті своє ім’я. За це мав платити штраф п’ять доларів або скуштувати ремінця. Батько, дізнавшись про цей випадок, сказав:
– Я не можу допустити, щоб наше ім’я знеславили, прилюдно караючи тебе. Дам тобі п’ять доларів, але відшмагати тебе все ж доведеться.
Після домашньої екзекуції Семюел подумав, що учитель навряд чи так битиме, як це зробив батько, й відмовився платити штраф. Пізніше розповідав: «Я витримав удари, але мав п’ять доларів. Це був мій перший заробіток».
Родичі письменника
1881 року в Філадельфії відбувся банкет Товариства Нової Англії, присвячений річниці висадки предків-пуритан, «батьків-пілігримів» біля Плімутського каменя в грудні 1620 року. На цьому банкеті молодий письменник Марк Твен виголосив промову, відому під назвою «Плімутський камінь і батьки-пілігрими». Гумористично містифікуючи слухачів, оратор примусив їх непомітно для себе проковтнути гірку пілюлю. Після дотепних каламбурів він згадав про те, що пілігрими вчинили страшні злочини: знищили індіянців, поневолили негрів, вбивали беззахисних жінок. З великою силою промовець доводив: «Першим моїм предком, джентльмени, був індіянець, древній індіянець! А ваші предки зідрали з нього живого шкіру, і я залишився сиротою. Перший раб, привезений вашими предками з Африки до Нової Англії, теж був моїм родичем!»
Шкода злочинців
Марк Твен, дізнавшись, що спіймали злодіїв, які пограбували його дачу, сказав:
– Мені дуже шкода цих злочинців. Якщо вони не перестануть займатися грабіжництвом, їх, безперечно, виберуть у члени конгресу. Важко навіть сказати, як низько вони можуть упасти.
Заради компанії
На одному з вечорів у присутності Марка Твена точилися розмови про загробне життя, про рай, про пекло.
– Пане Твен, куди б ви хотіли потрапити – до раю чи до пекла, – спитала письменника елегантна дама.
– Ваше запитання збило мене з пантелику, – відповів Марк Твен. – Я, може, віддав би перевагу раю заради клімату… А взагалі мені краще було б у пеклі… Заради компанії.
Чому я живий
Працюючи редактором газети, Марк Твен одержав поштою досить погані вірші під заголовком «Чому я живий?»
Повертаючи рукопис, Марк Твен відповів аматорові:
«Бо вірші послали поштою, а не пішли до редакції сам».
Краватка й мотузка
У товаристві, де був Марк Твен, один земельний спекулянт, який розбагатів, грабуючи індіянців, вихвалявся тим, що він носить тільки найдорожчий одяг. І, як на доказ, попросив звернути увагу присутніх на його краватку:
– Ось погляньте, ця річ коштує двадцять п’ять доларів.
Марк Твен поглянув на нього і промовив:
– Це вірно, в Сполучених Штатах уже так повелося, що найдорожчі краватки носять ті, кому досить було б звичайної мотузки.
Спростування
Якось Марк Твен у редагованій ним газеті вмістив досить гостру статтю про відомого шахрая та спекулянта. Стаття закінчувалася словами: «Містер Н. не заслуговує й того, щоб плюнути йому в обличчя».
Містер Н., звичайно, образився і подав на Марка Твена в суд, який постановив, щоб газета дала відповідне спростування. Виконуючи рішення суду, Марк Твен надрукував таку заяву: «Щодо статті про містера Н., вміщеній у нашій газеті, то ми змінили наше твердження і заявляємо: «Неправда, що містер Н. не заслуговує того, щоб плюнути йому в обличчя, навпаки, містер Н. заслуговує того, щоб йому плюнути в обличчя».
Толковый словарь пословиц и поговорок русского языка
М.: ОЛМА Медиа Групп, 2009
Т.В. Розе
Есть-то есть, да не про вашу честь
Завуалированный отказ в какой-либо просьбе или иронический ответ на вопрос «есть ли что-либо?»
– Мы восставали против белого царя, а теперь свобода. Есть она или нет?
– Есть-то есть, да не про вашу честь.
Д.Ф. СНЕГИН. «В городе Верном»
Ешь пирог с грибами, а язык держи за зубами
Больше слушай, меньше говори, чтобы не сказать лишнего
– Ты вернешься в город. Так вот, помалкивай, что видел меня здесь, тем более что я скоро уйду отсюда… а то старику будут неприятности…
– Почему неприятности?
– Ешь пирог с грибами, а язык держи за зубами, понял?
Мальчишка, обиженный, поднялся с места и взял свои удочки.
М.Ф. ЧУМАНДРИН.«Год рождения 1905»
