Цілком можливо, незабаром Ізмаїл втратить одне з підприємств – КП « Ізмаїл-хліб». На черговому засіданні виконкому розглянуто питання про передачу його в оренду на конкурсній основі.
Як поінформував начальник управління економіки Олександр Кузьмін, кредиторське сальдо підприємства дорівнює 157 тисячам гривень, кредиторська заборгованість досягла 230 тисяч. А запасу товарно-матеріальних цінностей – на 51 тисячу гривень. Розмір щомісячних збитків – 18-20 тисяч. Скоротити їх за рахунок зменшення обсягів виробництва не вдалося, так само, як і збільшити обсяг реалізації.
До слова, про реалізацію. Свого часу комунальне підприємство мало кілька торговельних точок. На жаль, при минулому скликанні з ряду причин вони перейшли у приватні руки, громада не змогла цьому протистояти.
Олександр Кузьмін кілька разів згадав, що якість продукції «Ізмаїл-хліба» набагато вища, ніж у приватників. Обросло боргами комунальне підприємство у зв’язку з тим, що вартість продукції – фактично нижчою за собівартість. Але таким чином свого часу, коли створювалося підприємство, вирішувалося питання про постачання у школи та систему охорони здоров’я так званого «соціального» хліба.
– Середня ціна хліба у місті – 2 гривні 70 копійок. А «Ізмаїл-хліб» постачає продукцію до закладів охорони здоров’я за вартістю 1,95 грн, до закладів освіти – 2,10 – сказав він. – До того ж, незважаючи на невисоку якість сировини, муніципальна пекарня завжди уникала застосування всіляких розпушувачів та інших добавок, чим не можуть похвалитися приватники.
Ці аргументи члени виконкому вважали явно недостатніми. Мовляв, підприємству виділялося до 250 тисяч гривень. Але «Ізмаїл-хліб» так і не зміг утриматися на плаву. Обсяги виробництва продукції і закупівель сировини до уваги члени виконкому не взяли, не знайшовши часу перерахувати і переконатися, що для погашення різниці між ціною на хліб і витратами на виробництво коштів потрібно значно більше.
Ну що ж, за що боролися... Простіше, звичайно, відмовитися від головного болю з випуском «соціального» хліба, який постачався у школи, дитсадки та лікарні, а у магазинах підприємства найчастіше його купували пенсіонери... Але за великим рахунком – хіба це вирішення питання?
