Випускниця Київського університету театрального мистецтва імені Карпенка-Карого почала свій творчий шлях в Одеському російському драмтеатрі, виконавши роль Мірандоліни в дипломній виставі «Трактирниця». Т. Коноваловій вдаються і героїчні, і характерні ролі. Її героїні – Грета з «Останньої зупинки», покоївка Дуняша з «Вишневого саду», Катя з вистави «Дівчатка», лейтенант Вероніка Креміс («Не полишай мене»), Ірина з «Непристойної назви», Маруся у виставі «П’ятеро», Олена Андріївна – «Дядя Ваня»… У кожній із цих ролей вона по-своєму чарівна й органічна. Що таке для Тетяни Коновалової театр?
– Народилася в Полтаві. Мої батьки – лікарі. Мама онколог, батько – хірург. Як це часто буває, вони хотіли, щоб і я пішла їхньою стежкою. Після того як закінчила 11 клас середньої школи, вони спробували подати мої документи спочатку до медичного училища, потім до медичного інституту. Але зрозуміла, що медика з мене не вийде. Я не змогла б ні «різати», ні «штопати», і навіть дивитися на це. А ще, мабуть, серце б не витримало постійно бачити чужий біль і фізичні страждання. Отож, пояснила батькам, що це не моє покликання…
– І вступили до театрального вузу…
– Так. Але придумано це було мною лише за три місяці до вступу. Спочатку хотіла бути художником-модельєром, потім юристом – суддею або прокурором. Дуже подобалася професія судді. Але тут уже мене відмовили, пояснивши, що це точно не моє. «Тебе вб’ють», – сказав мені мій дід, і це дуже вразило. Справа в тому, що мене виховували за всіма людськими канонами – справедливості, правди...
Ще займалася скрипкою. Але й зі скрипкою теж не склалося. Зрозуміла, що хочеться ще чогось. І я приїхала до Києва в останній день творчого добору…
Моїм учителем став Юрій Миколайович Мажуга. Цілу ніч не спала. Молила Бога – хотіла тільки до нього потрапити. Пощастило.
– І так потрапили до Одеси...
– І не шкодую. Я в неї закохалася з перших же днів… Тут особлива атмосфера й енергетика… Мені одесити близькі за духом.
– Тетяно, Ваша роль у «Дяді Вані» запам’яталася глядачам. Образ Олени Андріївни для Вас, мабуть, був складним...
– Скоріше, складними були умови роботи. Спочатку загальний заміс зробив режисер Олексій Литвин. Потім приїхав Леонід Хейфец. І все змінилося. Через якийсь час Хейфец приїхав знову, і знову зміни. Коли ми вийшли грати прем’єру, стан був стресовий... Є чудовий приклад, коли великий актор Інокентій Смоктуновский прийшов до режисера через вісім років і сказав, що, нарешті, зрозумів, як цю роль грати… Чехова грати складно, бо всі думають, що знають, як його треба грати. Є кліше. Є постановки, що склалися історично. Але герої Чехова – це й ми з вами. Адже нічого, по суті, не змінилося. Характери залишилися ті ж… Для того, щоб зіграти Чехова, треба дозріти. Це як дріжджове тісто. Воно живе.
– Зіграно чимало ролей. А самі ролі чогось Вас навчають, вчитеся Ви у своїх героїнь?
– Безсумнівно. Багато героїв впливають і на поведінку, і на мій світогляд. Я дуже люблю Марусю з «П’ятьох» за її велике одеське серце. Ця жінка, можна сказати, згоріла через любов. Життя без справжньої любові не має сенсу. Маруся навчила мене того, що не можна в житті нічого відкладати на потім. Наприклад, якщо кохаєш людину, треба сказати зараз, бо через п’ять хвилин може бути вже запізно. А взагалі, кожна роль у духовному плані навчає та збагачує.
– Ви іноді в життєвих ситуаціях використовуєте маски зіграних Вами персонажів?
– Можу до або після репетиції пожартувати з колегами, мовби не виходячи з образу…
Але в житті – ніколи.
– А які людські якості Ви не сприймаєте?
– «Заздрість – корінь усього зла». Рада, що в мені її немає. Адже вона передусім душить самого заздрісника. Ізсередини…
– У кожного актора є своя лабораторія роботи над роллю. Поділіться своїми секретами.
– На роль працює все, причому навіть на підсвідомому рівні. Наприклад, враження сьогоднішнього ранку. Або – навіть якась бабуся з пакетами пройшла... Актор, на мій погляд, це й художник. Головне, бути уважним до всього, що оточує. Цього студентів навчають іще в театральній школі. А Юрій Миколайович Мажуга нам, майбутнім акторам, завжди говорив, що ми передусім повинні бути адвокатами свого героя. Якщо навіть він поганий, треба знайти в ньому хороші якості...
– Ви часто знімаєтеся в кіно. Зіграли в таких фільмах, як «Три дні в Одесі», «Посмішка Бога», «Одружити Казанову» та інших… Що у Ваших найближчих планах?
– Плани оптимістичні. Дуже хочеться зіграти в хорошому кіно. А ще – працювати на благо не тільки нашого театру, але й усієї країни, поки «нагорі» не зрозуміють, що культура – це серце держави й без неї держави не буде.
А мій життєвий девіз: «Усе буде правильно. На цьому побудований світ». Це слова Михайла Афанасійовича Булгакова. У найближчих планах – зіграти в рідному театрі у п’єсі «Сквош».
