З вірою в краще
майбутнє
27 березня виповнилося 40 років перебування Білчанського сільського голови Павла Герасимовича Костенюка на службі державі та територіальній громаді.
Для нього визначальну роль завжди відігравала робота. Павло Герасимович розпочав службу у званні сержанта і завершив її на посаді начальника районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області у званні полковника міліції. Потім почалася робота на посаді Білчанського сільського голови…
Одним із найцікавіших і найважливіших був період роботи на посаді дільничного інспектора міліції. П. Костенюк обслуговував території Северинівської та Павлинської сільських рад, а згодом і Петрівської селищної та Благоєвської сільської рад. За цей час завдяки плідній роботі молодого міліціонера вдалося розкрити вагому кількість скоєних злочинів та забезпечити проведення профілактики щодо їх недопущення.
У 1972 році вступив до Одеської школи міліції, яку закінчив у 1975 році. У 1976 році вирішив продовжити навчання на юридичному факультеті в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова, який закінчив у 1982 році.
У травні 2002 року полковник П.Г. Костенюк вийшов на заслужений відпочинок, але відпочивати не довелося, оскільки у березні на чергових виборах територіальна громада обрала його Білчанським сільським головою. Балотуватись на цю посаду йому запропонував на той час директор ТОВ “Перемога” Г. Кавчинський, який очолює первинну ветеранську організацію сільської ради. І до цього часу вони співпрацюють.
Павло Герасимович знав проблеми сільської ради та шляхи їх вирішення, оскільки, працюючи на посаді начальника районного відділу внутрішніх справ, обирався депутатом районної ради. Тож у нього вже був достатній досвід роботи, щоб очолити сільську раду та працювати на благо рідного краю.
Не один раз територіальна громада Білчанської сільської ради висловила П.Г. Костенюку високу довіру, переобравши його сільським головою у 2006-му, а потім і в 2010 році.
Головний принцип роботи сільського голови П. Костенюка – “все для людей”. За цей час вирішено значну кількість питань. Завершено газифікацію всіх населених пунктів сільської ради, забезпечення питною водою сіл, окрім с. Жовте та с. Маслове. Проведено капітальний ремонт водогону с. Черняхівське, відремонтовано систему водопостачання с. Білка, замінено водонапірні вежі в Щорсовому та Блонському, відремонтовано дах і здійснено заміну вікон і дверей у Будинку культури села Білка, замінено вікна і двері в приміщенні Білчанського фельдшерсько-акушерського пункту.
У найближчих планах сільського голови – капітальний ремонт водогону в селі Щорсове, ремонт клубу в селі Блонське, спорудження дитячих майданчиків у Щорсовому, Черняхівському та багато іншого.
І це далеко не весь перелік здобутків у роботі та планів на майбутнє. А воно буде краще, бо заради нього наполегливо працюють такі люди, як Павло Герасимович Костенюк.
Роман КІР’ЯК, Іванівський район
Батьковою стежкою
Юрій Миколайович Ружицький – наймолодший за віком керівник найбільшого в районі агроформування. Та це не завадило тому, що очолюване ним ТОВ «Савранський завод продовольчих товарів» в трудовому суперництві за результатами господарювання у 2010 році посіло перше місце в районі. Колектив цього товариства виростив і зібрав по 42,7 центнера озимої пшениці з кожного гектара, при середньорайонній врожайності цієї культури – 28 центнерів. Та й кукурудза тут видала по 80 центнерів з гектара. Не пас цей колектив задніх і раніше. Торік, наприклад, він посів друге місце.
Спочатку був задум створити переробне підприємство, а з часом вирішили вирощувати сільгоспкультури. Нині це господарство обробляє біля 9 тисяч гектарів ріллі. Землі мають у двох районах: Савранському та Любашівському. В найгарячішу пору у виробництві зайнято близько 250 працівників.
Першим директором цього товариства був Микола Іванович Ружицький, батько Юрія Миколайовича. Та коли прийшов час йти на заслужений відпочинок, він передав свою справу синові.
При зустрічі цікавлюсь у Миколи Івановича, чи задоволений тим, як працює його син.
– Я взагалі дуже задоволений своїми дітьми. І найперше тому, що вони не пішли шукати щастя на чужині, а залишились на своїй малій батьківщині. Син не тільки гідно продовжив мою справу, а ще й примножив її. Тепер ТОВ «Савранський завод продтоварів» має 5 відділків. Я, хоч і на пенсії, залишився керуючим на одному з них. Донька Світлана теж закінчила сільськогосподарський інститут. Працює бухгалтеркою-касиркою.
Онук Андрій нині навчається в нархозі на факультеті бухобліку. Тож у нас уже намічається династія фахівців сільськогосподарського виробництва.
– Чи звертається Юрій Миколайович до вас по поради?
– В нашій родині здавна заведено, що діти постійно радяться і зі мною, і з матір’ю. Вони завжди дослухаються до наших порад. А тепер, враховуючи, що діти мають кращу освіту, грамотніші та обізнаніші в новинках науки і техніки, то і я нерідко зважаю на їхні поради.
Юрій Миколайович дуже тепло розповідає про взаємини з батьками, про їхню науку:
– З першого ж дня моєї роботи в сільському господарстві я дуже часто користувався батьковим досвідом, його підказками. Він вів мене протореною ним стежкою. Та й тепер, коли вже сам добре знаю виробництво, та й набув певного досвіду, ніколи не нехтую батьковими настановами. Все ж таки у нього за плечима велике трудове життя, тож є чого повчитися.
Юрій Миколайович разом з дружиною виховують доньку Аліну. Який фах вона обере, поки що говорити зарано. Їй лише десять років. Та найголовніше, що вона пізнає науку добрих взаємин у родині, поваги до старших, вчиться бути хорошою людиною. А це найважливіше. Коли ж настане час їй йти в самостійне життя, можливо, й вона піде батьковою стежкою.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей»,Савранський район
