Спрашиваете – отвечаем

О ежегодных отпусках

(Продолжение. Начало в номере

за 9 июля 2011 года)

Статьями 78, 78­1 КЗОТ Украины определено, что дни временной нетрудоспособности работника, засвидетельствованной в установленном порядке, праздничные и нерабочие дни, отпуска по беременности и родам при определении продолжительности ежегодных отпусков не учитываются.

Статьей 79 КЗОТ Украины и статьей 10 Закона Украины «Об отпусках» определены порядок и условия предоставления ежегодных отпусков. Так, ежегодный основной и дополнительный отпуск полной продолжительности в первый год работы предоставляются работникам после окончания шести месяцев непрерывной работы на данном предприятии, в учреждении, организации. В случае предоставления ежегодных отпусков до окончания шестимесячного срока непрерывной работы их продолжительность определяется пропорционально отработанному времени, кроме определенных законом случаев, когда эти отпуска по желанию работника предоставляются на условиях полной продолжительности. Ежегодные отпуска за второй и последующий годы работы могут быть предоставлены работнику в любое время соответствующего рабочего года. Очередность предоставления отпусков определяется графиками, утверждаемыми собственником либо уполномоченным им органом по согласованию с выборным органом первичной профсоюзной организации (профсоюзным представителем) и доводится до сведения всех работников. При составлении графика учитываются интересы производства, личные интересы работников и возможности их отдыха. Конкретный период предоставления ежегодных отпусков в пределах, установленных графиком, согласовывается между работником и собственником либо уполномоченным им органом, который обязан письменно уведомить работника о дате начала отпуска не позднее, чем за две недели до установленного графиком срока. Разделение ежегодного отпуска на части любой продолжительности допускается по просьбе работника при условии, что основная беспрерывная его часть составляет не менее 14 календарных дней. Неиспользованная часть ежегодного отпуска должна быть предоставлена работнику, как правило, до конца рабочего года, но не позднее 12 месяцев после окончания рабочего года, за который предоставляется отпуск. Собственник либо уполномоченный им орган обязан вести учет отпусков, предоставляемых работникам. Ежегодные отпуска по желанию работника в удобное для него время предоставляются:

– лицам в возрасте до восемнадцати лет;

– инвалидам;

– женщинам перед отпуском в связи с беременностью и родами либо после него;

– женщинам, имеющим двух и более детей в возрасте до 15 лет либо ребенка­инвалида;

– одинокой матери (отцу), воспитывающим ребенка без отца (матери), опекунам, попечителям либо иным одиноким лицам, которые фактически воспитывают одного или более детей в возрасте до 15 лет при отсутствии родителей;

– женам (мужьям) военнослужащих;

– ветеранам труда и лицам, имеющим особые трудовые заслуги перед Родиной;

– ветеранам войны, лицам, имеющим особые заслуги перед Родиной, а также лицам, на которых распространяется действие Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты»;

– родителям­воспитателям детских домов семейного типа;

– в иных случаях, предусмотренных законодательством, коллективным либо трудовым договором. Руководящим, педагогическим, научно­педагогическим работникам, специалистам учебных заведений ежегодные отпуска полной продолжительности в первый и последующие рабочие годы предоставляются в период летних каникул независимо от времени принятия их на работу. Работникам, обучающимся в учебных заведениях без отрыва от производства, ежегодные отпуска по их желанию присоединяются ко времени проведения установочных занятий, выполнения лабораторных работ, сдачи зачетов и экзаменов, времени подготовки и защиты дипломного проекта и других работ, предусмотренных учебной программой. Работникам, обучающимся в средних общеобразовательных вечерних (сменных) школах, классах, группах с очной и заочной формами обучения при общеобразовательных школах, ежегодные отпуска по их желанию предоставляются с таким расчетом, чтобы они могли быть использованы до начала обучения в этих учреждениях. Работникам художественно­постановочной части и творческим работникам театров ежегодные отпуска полной продолжительности предоставляются в летний период в конце театрального сезона независимо от времени принятия их на работу.

Статьей 80 КЗОТ Украины и статьей 11 Закона Украины «Об отпусках» установлено, что ежегодный отпуск по требованию работника может быть перенесен на другое время в следующих случаях:

– нарушения собственником либо уполномоченным им органом срока письменного уведомления работника о времени предоставления отпуска;

– несвоевременной выплаты собственником или уполномоченным им органом заработной платы работнику за время ежегодного отпуска.

Ежегодный отпуск может быть перенесен на другое время либо продолжен в следующих случаях:

– временной нетрудоспособности работника, засвидетельствованной в установленном порядке;

– выполнения работником государственных или общественных обязанностей, если в соответствии с законодательством он подлежит освобождению на это время от основной работы с сохранением заработной платы;

– наступления срока отпуска в связи с беременностью и родами;

– совпадения ежегодного отпуска с отпуском в связи с обучением.

Ежегодный отпуск по инициативе собственника либо уполномоченного им органа, как исключение, может быть перенесен на другое время только при наличии письменного согласия работника и по согласованию с проф­союзным выборным органом первичной профсоюзной организации (проф­союзным представителем) либо иным уполномоченным на представительство трудовым коллективом органом в случае, когда предоставление ежегодного отпуска в ранее обусловленный период может неблагоприятно отразиться на нормальном ходе работы предприятия и при условии, что часть отпуска продолжительностью не менее 24 календарных дней будет использована в текущем рабочем году. В случае переноса ежегодного отпуска новый срок его предоставления определяется по соглашению между работником и собственником либо уполномоченным им органом. Запрещается непредоставление ежегодного отпуска полной продолжительности в течение двух лет подряд, а также непредоставление его в течение рабочего года лицам в возрасте до восемнадцати лет и работникам, имеющим право на ежегодные дополнительные отпуска за работу с вредными и тяжелыми условиями труда или с особым характером работы.

(Продолжение следует)

Рубрика подготовлена

партнерами адвокатского офиса «ЮГ», членами Одесского

отделения Союза адвокатов Украины адвокатами

Андреем ЧЕБАНЕНКО

и Дмитрием КАЦУКОМ

Реєстрація місця проживання та перебування не тільки право, але й обов’язок кожного громадянина

На теперішній час реєстрація місця проживання/перебування фізичних осіб в Україні здійснюється відповідно до положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382­ІV.

Дія Закону поширюється як на гро­мадян України, так і на іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні.

Законом встановлено, що місце проживання – це адміністративно­територіальна одиниця, на території якої особа проживає понад шість місяців на рік. Місце перебування – це адміністративно­територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Тобто громадянин може мати лише одне зареєстроване місце проживання та необмежену кількість зареєстрованих місць перебування.

Ст. 6 Закону установлено, що гро­мадянин України (незалежно від віку), а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов’язаний протягом десяти днівпісля прибут­тя до нового місця проживання заре­єструвати місце проживання.

Для реєстрації місця проживання особа подає:

письмову заяву,

паспортний документ,

квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати,

два примірники талона зняття з реєстрації.

Законом забороняється вима­гання інших документів для реєстрації місця проживання.

До паспортних документів належать: паспорт громадянина України, тим­часове посвідчення громадянина України, для іноземців та осіб без громадянства – посвідка на постійне або тимчасове проживання. Для дітей до 16 років подається свідоцтво про народження. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву про реєстрацію місця проживання особисто.

У відношенні реєстрації місця проживання новонароджених дітей, то батьки дитини, як її законні пред­ставники, зобов’язані подати заяву про реєстрацію місця проживання новонародженої дитини у десятиденний строк після державної реєстрації факту народження дитини (одержання свідоцтва про народження). Відповідно до положень статей 141 та 160 Сімейного кодексу України, місце проживання неповнолітньої дитини реєструється за місцем проживання одного з батьків, за згодою обох батьків, які мають рівні права та обов’язки щодо дитини.

Для оформлення заяви на реєстрацію місця проживання громадяни звер­таються до відповідних житлових орга­нів, які перевіряють підстави вселення в житлове приміщення, завіряють заяву та надають її до органу реєстрації – територіального підрозділу служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, де здійснюється внесення відомостей про реєстрацію місця проживання до паспортного документа особи та відповідного реєстраційного обліку.

Реєстрація місця перебування здій­снюється на підставі ст.8 Закону, за заявою особи, яка зобов’язана подати її протягом семи днів після прибуття до місця перебування. Інформація про це повідомляється до органу реєстрації місця проживання.

Обов'язковість такої дії перед­бачена лише для тих категорій громадян, які перебувають більше одного місяця за межами адміністративно­територіальної одиниці, в якій зареєстроване їх місце проживання, і які мають невиконані майнові зобов’язання, накладені в адміністративному порядку чи за рішенням суду, або призиваються на дійсну військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь­якій якості.

Усіх інших фізичних осіб Закон не зобов’язує реєструвати місце перебування тобто вони реєструють місце перебування за бажанням.

За проживання без реєстрації та за допущення проживання без реєстрації наступає адміністративна відповідальність. Так, згідно зі ст. 197 Ко­дексу України про адміністративні правопорушення(КУпАП), прожи­вання громадян без реєстрації місця проживання тягне за собою попередження або накладання штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 51 грн). Згідно зі ст. 199 КУпАП, допущення громадянами у займаних ними жилих приміщеннях проживання осіб без реєстрації місця проживання тягне за собою попередження або накладання штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 51 грн).

Іван БЕЗКИЩЕНКО,

завідувач сектору ГІРФО Хаджибеївського ВМ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, юрист