У прес­центрі «Паритет» обговорили дуже важливу тему, пов’язану з можливим введенням тестування школярів та студентів на вживання наркотиків.

Справа в тому, що в усьому світі шукають шляхи протидії поширенню наркотичних засобів серед підлітків та молоді, оскільки вони стали однією з найстрашніших епідемій ХХ, а тепер і ХХI століття.

У США проведення вибіркового тестування – частина державної системи профілактики наркозалежності. У Литві з 2002 року воно включено до процедури обов’язкової диспансеризації. В Угорщині, Чехії вибіркове тестування може бути проведено за рішенням адміністрації навчального закладу. З 2012 року воно введено і в школах Російської Федерації.

У нашій країні вживати наркотики діти починають з 12 років. За даними статистики, понад 10% наркозалежних старшо­класників та студентів втягуються до кримінальної діяльності. Запровадження тестування може стати дієвою застережливою та попереджувальною мірою. Однак, учасники круглого столу в оцінках все ж таки розійшлися.

Провідний лікар клініки «Полі­нар» Неллі Климченко вважає дуже важливим, щоб лікуванням наркозалежних займалися лікарі. Тому що на сьогоднішній день це стало досить популярною сферою діяльності серед громадських працівників. Вони одержують різні гранти, створюють свої цент­ри. Лише в Києві та Київській області працюють 129 громадських організацій, які володіють правом обміну чека на наркомісткі препарати. Виходить величезний ринок практично легального обігу наркотиків.

Досить неоднозначне ставлення фахівців і до метадону. Легалізація видачі наркотика не знімає з порядку денного головної проблеми – проблеми лікування наркозалежних. Як не можна вилікувати пияка спиртним, так і наркозалежного наркотиком.

Під час обговорення висловлювалися побоювання з приводу розголошення отриманої в результаті тестування інформації про наркозалежних. Мовляв, про них буде знати керівництво школи, місцева міліція, роботодавці. Тобто права цих людей порушаться. Але ніхто чомусь не згадав про права тих, з ким спілкуються наркозалежні. Адже в школі, коледжі, вузі відбувається постійне залучення нових жертв. Про цю небезпеку обов’язково повинні знати близькі люди. А якщо ні, то їхні діти виявляться практично беззахисними перед натиском вже залучених та зобов’язаних приводити із собою нових споживачів наркотичних засобів (план щодо залучення до цієї страшної залежності, на жаль, існує).

Вступаючи до шлюбу, наркозалежні часто схильні теж не афішувати свою проблему. Як наслідок, руйнуються сім’ї, народжуються хворі діти.

Начальник служби у справах дітей Одеської міської ради Ігор Голосков навів приклад суворого, але, на мій погляд, цілком правильного підходу до проблеми.

Під час відрядження до США, Каліфорнії йому довелося побувати в таборі соціальної реабілітації молоді. Крім медиків, педагогів, соціальних працівників та волонтерів він побачив там чимало військовослужбовців. Вони змушували молодих людей віджиматися в ямах із грязюкою. Так пригнічувалися їхня психіка та агресія. На зауваження Ігоря Юхимовича про порушення Конвенції «Про права дітей» була однозначна відповідь: «Якщо йдеться про безпеку народу США, нам плювати на всі міжнародні закони». Тобто в державі, яка вважає себе оплотом демократії, з наркоманією, яка веде до деградації суспільства, воліють боротися недемократичними, зате досить дієвими методами.

Висловлювалися вірні пропозиції про включення лікаря­нарколога до бригади з проведення медичних оглядів у школах та вузах. Адже якщо всерйоз замислитися про майбутнє нації, то з наркоманією треба боротися дуже жорстко. І, замислюючись про права хворих, не можна забувати про їхнє право на одужання та нормальне доросле життя. Без жорстких підходів цей нелегкий двобій не виграти.