В ухвалі про поновлення судноплавства в українській частині дельти Дунаю з використанням гирла Бистре, що проходить через територію Дунайського біосферного заповідника, вирішальну роль відіграла, як відомо, громадськість Придунав’я. Про це свідчить ціла низка проведених громадських слухань на стадії узгодження проекту.
Звичайно, рубати гілку, на якій сидиш, а точніше, нищити природу дельти, далеко не належить до інтересів громадськості.
Вже перші підсумки експлуатації суднового ходу Дунай – Чорне море показали економічну перспективність розвитку судноплавства в регіоні. Розуміння цього, скоріш за все, постало і причиною занепокоєння Румунії. Ще на початку реалізації українського проекту сусіди побачили реальну загрозу від монополії України на забезпечення морських вантажоперевезень на нижньому Дунаї.
Щоби змусити нашу країну відмовитися від реалізації свого проекту, Румунія, судячи з усього, обрала в якості важеля впливу екологічний чинник.
Ініціюється формування міжнародної громадської думки про буцімто наявні порушення Україною міжнародних норм та внутрішнього законодавства у сфері захисту навколишнього середовища. При цьому не береться до уваги, що авторитетні спеціалізовані наукові організації України – Український науководослідний інститут екологічних проблем (УкрНДІЕП) (Харків), Український науковий центр екології моря (УкрЦЕМ) (Одеса) та інші, з самого початку будівельних робіт та експлуатації глибоководного суднового ходу (ГСХ) постійно провадять моніторинг з метою виявлення чинників негативного транскордонного впливу на екологію (але, як заявляють вчені, таких фактів поки що так і не встановлено). На кількаразові пропозиції української сторони щодо провадження екологічного моніторингу дельти Дунаю спільно румунська сторона відмовляла. Напевне румунські вчені розуміють, що в цьому разі всі підстави для організації «міжнародного наїзду» на Україну будуть виключені. А, отже, уся триваюча з 2004 року істерія лусне як мильна бульбашка.
Зберігши «гарну пичку» перед Європою, сусіди поспішають продемонструвати готовність виконати рішення Євроспільноти про моніторинг стану природи дельти разом з Україною.
І «вихід» ними начебто знайдений. У грудні 2010 року в обласному центрі без широкого розголосу Одеський центр регіональних досліджень організує стартову зустріч у межах проекту «Спільний екологічний моніторинг: оцінка та обмін інформацією для інтегрованого управління регіоном дельти Дунаю». Проект фінансується з іноземних джерел.
Зустріч провадиться на солідному рівні – за участю делегацій Румунії та Молдови, представників МЗС та Мінприроди України, а також багатьох українських наукових організацій екологічного спрямування. На зустрічі в принципі було вирішено питання практичної реалізації спільного екологічного моніторингу дельти Дунаю, а також визначено склад учасників досліджень.
Проте до провадження досліджень не були залучені авторитетні спеціалізовані наукові організації України – ті самі УкрНДІЕП та УкрЦЕМ – постійні учасники національного екологічного моніторингу дельти Дунаю.
Учасники зустрічі звернули увагу на те, що програма моніторингу пригирлового прибережжя була виражена не чітко. Склалося враження, що партнери хочуть обмежитися вивченням «найпроблемнішої» ділянки, якою (неважко здогадатися!) було названо українську ділянку, де, як відомо, проходить судновий хід Дунай – Чорне море по гирлу Бистре. У принципі, зрозуміло, чому з погляду Румунії ця ділянка є проблемною. Але ось як пояснити позицію українських «громадських працівників»?
Організатор зустрічі – Центр регіональних досліджень – є розпорядником виділених на проект іноземних коштів та організатором робіт щодо провадження спільного моніторингу української ділянки Дунаю. Можна припустити, що цей факт ніяк не пов’язаний з тим, що Центр ніколи не виражав позитивного ставлення до проекту ГСХ. І вже зовсім неймовірним збігом обставин є й те, що Румунія дала згоду брати участь у спільному екомоніторингу.
Водночас про спільний моніторинг румунської частини дельти ніхто навіть і не заїкається…
Історія реалізації на нашій території на іноземні гроші міжнародного проекту з дискредитації України має продовження.
У липні цього року в Ізмаїлі – також без широкого розголосу – провадиться чергова зустріч учасників спільного моніторингу дельти Дунаю. Цього разу – вже без запрошення представників МЗС та Мінприроди. Місцеву владу взагалі зігноровано.
Очевидно, «суто випадково» у результаті проведених зустрічей, організованих громадськими працівниками з «Центру регіональних досліджень», з’явилося рішення про провадження у вересні тристороннього спільного моніторингу, мета якого – скласти «миттєвий портрет Дунаю».
Чим заманили наші громадські працівники екологів сусідніх держав? А хто його знає… Радісно (на перший погляд) усвідомлювати, що багаторічні пропозиції про спільний моніторинг завершилися заповітним «так».
Але спробуймо вдивитися в ситуацію пильніше, щоб зрозуміти, що криється за ланцюгом випадковостей і цілком програмованого результату?
Хто поспішає займатися «портретом» Дунаю?
У списку потенційних учасників екологічних досліджень, переважно, опинилися чомусь представники організацій, відзначених раніше, як негативно налаштовані стосовно здійснюваного проекту ГСХ. Можливо, і це випадковість? І яка мета готованого моніторингу?
Ніхто не заперечує, що розпочато добру справу, але хто ж повинен, представляючи офіційні державні структури, проконтролювати об’єктивність підходу до організації досліджень та наступних висновків. Чому б Мінприроди та МЗС України не наполягти на обов’язковому включенні до числа учасників моніторингу відомих спеціалізованих українських інститутів?
Румунія, категорично відмовляючись приймати пропозиції державного НДІ України взяти участь у спільному моніторингу процесів у природі Дунайської дельти, таким чином, не дає доступу українським вченим до тієї частини дельти, яка перебуває в межах її кордонів. Але ось участь в організованому громадськістю моніторингу Дунаю на українському ГСХ надає нашим сусідам унікальну можливість здобути за допомогою «наших патріотів» дані, «які підтверджують реальність екологічної катастрофи в дельті».
Чому наша «доблесна громадськість», яка вже довела свою дієздатність, бере участь у якихось сумнівних проектах? Як можна провадити зустрічі в Україні за тематикою винятково нашою, національною, і при цьому влада міста Ізмаїла, де все провадиться, довідується про міжнародний семінар із газет? А мова зустрічі? Ви думаєте, що вона була українською? Ні. І не російською. Обговорення ситуації на українській ділянці Дунаю велося на українській землі представниками України, Румунії та Молдови… англійською.
Ми хочемо одного – доброзичливого ставлення до себе. І взаємності. Якщо такого немає, то тоді мова повинна йти про спроби експансії. Тож варто було б визначитися: ми хочемо комусь підіграти (а яка мета цих піддавків?), чи просто не вникли в ситуацію?
