«Назвали мене Зірким Соколом!»
Юлія Василівна Александрова – інвалід. Вона не може ходити і останнім часом, після операції на очах, погано бачить. Однак, незважаючи на хворобу, колишня медсестра хірургічного відділку районної лікарні вирішила взяти участь у виставці народної творчості, присвяченій ювілею рідного Болграда. Родичі допомогли виставити роботи – десятки кілометрів ниток, перетворених на дивовижні орнаменти.
– Подобається цей комірець?
– Дуже!
– Я вам його дарую! – і Юлія Василівна одразу накинула мені рукотворну павутинку на плечі.
– Вибачте, я не можу прийняти такий дорогий подарунок…
– Будь ласка, потіште мене – носіть на здоров’я! Я справді люблю дарувати свої роботи. Нещодавно мені стало погано, викликали «швидку». Коли отямилася, бачу – медики розглядають мої роботи та ойкають. У мене одразу покращилося самопочуття! Я попросила лікаря та медсестру визначити найоригінальнішу, на їхній погляд, серветку. І те, що їм сподобалося, подарувала. Радість на обличчях людей для мене – еліксир життя.
– Юліє Василівно, зізнайтеся, а своїм спадкоємицям Ви передали цю майстерність?
– Звичайно! Моя донька чудово володіє гачком, спицями та голкою. На її ліжку я нарахувала 26 вишитих хрестиком подушок. Онучки Іра та Віка теж чудові рукодільниці. Одна живе в Києві, друга – у Львові. Навчаються, працюють і знаходять час, щоб вишивати картини. А бачили б ви їхні весільні рушники! Тактак, вони як належить дівчатам, власноруч вишили весільні рушники, які чекають на свій час.
– Гідні наречені! У нічних клубах таких не знайти. Юліє Василівно, але ж сучасні дівчата практично не плетуть.
– Нещодавно до мене прийшла дівчинка і попросила навчити працювати гачком. Я із задоволенням почала ділитися своїми навичками. Після третього уроку дівчинка зникла. Телефоную, цікавлюся, коли вона прийде? Чую у відповідь: «Бракує часу». Справа не в часі. Якщо людина поставила перед собою мету, вона її обов’язково досягне – я в цьому переконана. Мені не вдається серветка з ліліями, я її починала плести вже сім разів. Але я не заспокоюся, доки не виконаю цю роботу. Як не любити творчість, ту красу, яку можна створити зі звичайних ниток? Коли після операції на очах мені зняли пов’язку, і я побачила вікно, а за ним – зелені дерева, моїй радості не було меж: я буду бачити, я зможу плести мережива! Лікарі раділи разом зі мною і навіть назвали мене Зірким Соколом. Поки що після операції працювати гачком не можу, але я обов’язково одужаю і буду створювати красу!
Антоніна Бондарева,власкор «Одеських вістей»,м. Болград
Місто Олени Олексіївни
Виконком Ренійської міської ради ухвалив рішення щодо присвоєння звання «Почесний громадянин міста Рені» Олені Олексіївні Шелудченко. У списку почесних, який ведеться з 1915 року, вона стала дванадцятою.
Першим почесним громадянином міста став флігельад’ютант його превосходительства, капітан першого рангу Михайло Весьолкін, який відзначився у Першій світовій війні, будучи начальником експедиції особливого призначення. За ним титул «Почесний громадянин» одержали ще двоє військовиків, троє партійних радянських працівників, двоє портовиків, народний депутат України Ю. Крук. Городяни висловили свою вдячність двом лікарям – Михайлу Романову та Антону Ланецькому. О.О. Шелудченко стала третім лікарем, удостоєним почесного титула.
Олена Олексіївна працює в системі охорони здоров’я 43 роки, з яких 33 незмінно керує акушерськогінекологічним відділком районної лікарні. За цей час тут з’явилося на світ 25 тисяч дітей – навіть більше, ніж усе населення міста Рені. Завідувачка відділку найчастіше приймала найскладніші пологи.
«Мужня жінка», – так говорять про неї колеги. Тому що знання та багаторічний досвід помножені в Олени Олексіївни на сильний характер, вміння ухвалювати рішення та брати на себе відповідальність. Вона створила згуртований, дисциплінований колектив, який несе свою відповідальну вахту цілодобово.
Антоніна Фоміна, м. Рені
Завжди раді покупцям
Попри все розмаїття торговельних точок, продаж продовольчих товарів через оптовороздрібну мережу залишається доволі обмеженим. А саме в таких магазинах ціна товару є найприйнятнішою для покупців.
У Біляївці є чудовий продовольчий магазинбаза, відомий городянам та жителям району вже не один рік. Його власниця Мар’яна Олександрівна Кравчук спільно з чоловіком та батьками вже сім років займається оптовороздрібною реалізацією продовольчого товару. Починали з невеличкого приміщення, в якому неможливо було виставити весь наявний асортимент на прилавках. Та притім постійних покупців тільки більшало.
У новій торговельній залі не лише було створено сприятливіші для покупців умови, а й розширився асортимент. Облаштовано й літній торговельний майданчик, де можна, не гаючи часу, придбати морозиво або воду. Швидкість обслуговування забезпечує досвідчений персонал, який багато років працює в майже незмінному складі. А можливість придбати свіжу продукцію, та ще й заощадити, приваблює до магазину чималу кількість клієнтів. Мар’яна Олександрівна постійно спілкується з ними і дослухається до пропозицій. Як вона зазначає, якість та асортимент товару господарі здатні забезпечити, але купівельна спроможність населення останнім часом значно знизилася.
Але ж люди тут працюють із повною віддачею, тому підприємство розвивається та радує своїх покупців новими товарами, заслуговуючи на повагу та вдячність земляків.
Людмила Левковська, Біляївський район
