Якось Баннівський дитячий садок приймав районний семінар. У молодшій групі проходило показове заняття на тему «Моя земля – Україна».

– Дітки, як називається країна, у якій ми живемо? – запитувала вихователька.

Малята хором відповідали:

– Україна!

– Як називається столиця нашої держави?

– Київ!

– А як звуть Президента України?

Тиша, малята забули. Вихователька прийшла на допомогу:

– Нашого Президента звуть Віктор…

– Петрович!!! – хором закричав дитячий садок.

найдосвідченіший в районі

Віктор Петрович Генчев – сільський голова Баннівки. У свої 42 роки він найдосвідченіший у Болградському районі керівник громади з 14­річним стажем.

…Рано­вранці. Щоб не сва­рилася літня мама, Віктор Петрович береться за сапу. Родина Генчевих обробляє три городи – свій та два найближчих. Сусіди – люди похилого віку, самі вже не можуть здолати своїх соток – не пропадати ж землі.

Поросята, вівці, птиця – усе в голови як у людей. І до всього треба докласти зусилля. Спасибі, основну частину домашньої роботи тягнуть батьки, хоча і хворіють вже обоє.

– І що у тебе в цій сільраді – медом намащено? – все ж таки свариться мама, поставивши на стіл сніданок. – Будеш сьогодні в Болграді? Не забудь купити по дорозі усе, що я казала. Коли з роботи повернешся? Знову піз­но?

Батькам – колишнім радянським колгоспникам з нормованим робочим днем, за яких усе обмірковувала партія, не зрозуміти, що за хліб у їхнього сина – сільського голови? Чому в нього дзвонить телефон цілодобово, навіть вночі? Вчора ось жіночка зателефонувала – п’яний чоловік її вдарив. Дільничному, звичайно, не до сімейних драм, він один два села обслуговує. Віктор Петрович особисто з дебоширами розбирається, з ними – чоловіча розмова...

Цього року Віктору Петро­вичу працювати стало легше – у сільради з’явилася можливість придбати автомобіль. Але 13 років він, як і багато інших керівників сільських громад, яким за штатом не належить авто з водієм, добирався у справах на попутках. Скільки часу пропадає, чекаючи на випадкову попутку на трасі. Скільки не встигається, коли керівник села «прив’язаний» до розкладу автобусів. Питання забезпечення сільрад транспортом давно настав час вирішувати!

Зустріч із власкором «Оде­ських вістей» Віктор Петрович Генчев кілька разів спробував відкласти:

– Дах школи ми вже перекрили, але як тільки­но зробимо дитячий майданчик, тоді й приїжджайте.

процес творення

Однак процес творення в Баннівці не закінчується ніколи – відпрацьовується об’єкт за об’єктом. То за програмою ЄС і ПРООН «Розвиток, орієнтований на громаду» замінюють усі вікна та двері у школі на металопластикові, у результаті чого домагаються економії взимку на опаленні. То ремонтують занедбану садибу і відкривають болгарський етнографічний дім­музей. То в центрі села встановлюють пам’ятник національному героєві генерал­лейтенанту Івану Колєву (1863 – 1917). То перед школою розплановують парк, встановлюють лави та декоративні ліхтарі.

На всі ці роботи Віктор Петрович залучає кошти із найрізноманітних джерел. Ініціативи баннівців – не словами, а грішми – підтримує керівництво району. Завжди брало активну участь базове сільгосппідприємство, з керівництвом якого В.П. Генчев підтримує контакт. Допомагають уродженці Баннівки – нині керівники великих підприємств в Україні та за кордоном. Плече підставляє депутат Одеської обласної ради Антон Іванович Кіссе, а з недавніх пір – і народний депутат України Юрій Борисович Крук. Крім цьо­го, село активне залучає кошти усіляких закордонних фондів. І «сонцем», навколо якого рухалися й рухаються ці «планети», звичайно, є енергійний сільський голова. Віктор Петрович Генчев, незважаючи на молодість, наділений мудрістю з усіма ладнати. З кожним вміє знайти спільну мову, зацікавити, переконати, заручитися підтримкою.

І, звичайно, в усіх справах, які затіює сільрада, найактивнішу участь беруть жителі Баннівки. Допомагають не лише грішми – виходять на суботники, багато роблять власноруч. Якщо йдеться, наприклад, про об’єкт для дітвори, Віктор Петрович збирає раду активних матусь, які мають талант «притиснути» татусів – і спільними зусиллями справа рухається!

Неабияку активність у роз­в’язанні проблем села проявляють і колективи. Так, цього літа вихователі і технічний персонал Баннівського дитячого садка чергового разу перекваліфікувалися у будівельників. Вони вирішили реконструювати старе приміщення, розширивши його, щоб діткам було просторіше.

Сільська рада, своєю чергою, чимало робить для дошкільного закладу. Минулого року, наприклад, виділили кошти для закупівлі нових двох’ярусних ліжечок для всіх груп, які виготовили на замовлення.

– Мені було дуже соромно, що діти спали на старих залізних ліжках, на яких ще наше покоління спало, – говорить Віктор Петрович.

Не обділені увагою керівника і культармійці – в Бу­динку культури створені всі умови для плідної роботи самодіяльних колективів. Сільська рада разом з базовим сільгосппідприємством оснастили Будинок культури такою апаратурою, що по­доброму заздрять багато сусідів. Незважаючи на невеликий колектив БК, життя в культурному цеху вирує ключем. На свята велика зала Будинку культури завжди переповнена. Спеціально для проведення фольклорного блоку заходів у Баннівці створили дім­музей. Тут, у самобутній болгарській хаті, обставленій стародавніми меблями, збирають наречених під вінець, тут усім селом відзначають Георгіїв день і багато інших національних свят.

Найпильніша увага – школі.

Буде школа – буде село

Так сказав Віктор Петрович.

І це – не просто слова. Перший у районі комп’ю­терний клас з’явився саме в Баннівській школі: виділили кошти сільрада, сільгосппідприємство і, дивлячись на ініціативу «знизу», районна рада. За роки роботи Генчева на посаді голови стара будівля школи дуже змінилася. І мільйони на це не знадобилися – у Баннівці вміють незначними коштами рухати великі справи.

– Щоб повністю перекрити дах, а це близько 1,5 тисячі квадратних метрів, нам вистачило 220 тисяч, – розповідає директор школи Ганна Георгіївна Генчева. – З метою економії коштів, ми провели два тендери – окремо на закупівлю матеріалів та на будівельні послуги. Це удвічі більше документації, натомість не переплачували за будматеріали підрядника. А коли люди бачать, що для села, для дітей так багато робиться, теж долучаються і допомагають. У нас в селі створена і активно працює громадська організація «Відродження», що виступає як партнер у міжнародних проектах. Секретар і бухгалтер школи Ольга Трефілова та Марія Кириленко на громадських засадах ведуть усю документацію, а це величезний пласт роботи. У сфері залучення проектів ми стали такими фахівцями, що до нас по досвід приїжджають з інших сіл.

Школа, якою опікується Вік­тор Петрович (хоча цей заклад – власність територіальних громад ра­йону) – активний помічник у громадських справах. Діти беруть участь в озелененні вулиць, доглядають за деревами та квітами.

– Ми зрозуміли: наша сила – у єдності, – говорить Віктор Петрович.

Чимало вдалося зробити минулого року у Баннівці за рахунок продажу двох кілометрів системи зрошення. Сільрада розглянула питання про непридатність старих труб, ухвалила колегіальне рішення, прозоро, із дотриманням законодавства провела усю процедуру. Правоохоронні органи, звичайно, були тут як тут. У Болградському районі, як і в багатьох інших, невідомі фірми, нікого не запитуючи, викопали десятки кілометрів труб – і усе шито­крито. А в Баннівці стали порушення шукати. У нас взагалі так повелося, що корупцію розшукують переважно на рівні сільських рад…

Багато вдалося зробити В.П. Генчеву за останні ро­ки. І все ж таки найбільший об’єкт, який «рухає» Віктор Петрович, – це спорудження 22­кілометрової газової магістралі до Баннівки. Приїжджає до Болградського району вище керівництво – Генчев тут як тут. Сказано: стукайте і відчиниться. Вже побудовано 15 кілометрів магістралі, газ вже одержало сусіднє село Василівка, до Баннівки небагато залишилося, і справа рухається.

Просуваючи великі проекти, не забувають про мале. Неможливо не помітити чистоту, у якій утримується Баннівка. Щотижня вулицями проходить трактор із причепом і збирає сміття. Кожна вулиця, до найменшого провулка в темний час доби освітлюється. Кожний житель села може набрати скільки завгодно кришталево чистої води в бюветі. Ці три послуги коштують жителям села не дорого – 25 гривень на рік із кожного дорослого мешканця, і люди акуратно платять.

* * *

– Ну що, приніс? – зустріла увечері мама і стала викладати покупки, зроблені Віктором Петровичем на бігу, між численними справами. – А де лавровий лист? Забув? Що я зараз у каварму кину?

Ось так завжди: увесь день мотався, на сто дзвінків відповів, багато питань односільчан вирішив, а в якійсь дрібниці рідній мамі не догодив.

Кажуть, мама Віктора Петровича вже розгорнула передвиборну кампанію: агітує сусідів, щоб її сина «президентом села» більше не обирали. Нехай собі повертається викладати до школи. Тим більше, що сьогодні зарплата вчителя зі стажем більше, ніж у сільського голови.