6 жовтня поточного року в нашій газеті був надрукований огляд з історії юриспруденції. Його автор – доктор юридичних наук, професор кафедри економічної безпеки Одеського державного університету внутрішніх справ Микола Водька. На прохання читачів ми продовжуємо з ним бесіду.

– Миколо Петровичу, сьогодні підготов–кою юристів зайняті педагогічні, морські, економічні університе–ти та академії.Чи не передбачається над–лишок фахівців цього профілю?

– З одного боку, так. З другого – хороших юристів багато не буває. Вони, безперечно, потрібні сучасному, досить конфліктному, суспільству. Особливо в сфері захисту прав людини. Але проблема не в кількості, а в якості, оскільки далеко не всі випускники мають належну кваліфікацію. На жаль, цей же докір можна адресувати і деяким із тих, хто студентів і курсантів навчає. Викладачів із практичним досвідом на всі вузи просто не вистачає.

– Юрист – це таке ж розмите поняття, як колись інженер?

– Набагато конкретніше. Це людина, яка знає закон та покликана реалізовувати його вимоги, захищаючи інтереси держави або правої сторони. Розгляд відбувається в різних аспектах: кримінальному, цивільному, морському, податковому, пенсійному, сімейному. Але в кожному разі юридичне мистецтво припускає зробити це без заподіяння болю та шкоди людині.

– Чи достатній обсяг юридичних знань у навчальному процесі?

– Жоден юридичний навчальний заклад не може за роки навчання сформувати повноцінного фахівця. У вузі студент одержує широкі базові знання, а повноцінним фахівцем стає лише на практиці. Щоб випускник нашого вузу відповідав усім вимогам, що висуваються до слідчих, оперативників, працівників щодо забезпечення громадської безпеки, міг самостійно вирішувати та правильно застосовувати закон, потрібно не менше року емпіричних навичок. Досвід розуміння та співчуття людям здобувається ще важче.

Крім того, курсант ОДУВС навчається реалізовувати владні повноваження. Адже він одночасно вступає і на державну службу. Тому не лише має право закликати порушників до порядку, але й зобов’язаний припиняти подібні випадки.

– З цієї миті у курсанта починається усвідомлення складності професії?

– З реального розуміння, що страж порядку аж ніяк не народний улюбленець. З того, що він чує на свою адресу не лише слова вдячності від задоволеної сторони, але й образи, нерідко відкриту ворожість і навіть погрози від сторони ущемленої.

– Чому виникає негатив стосовно до вчорашнього випускника–юриста, а тепер – працівника міліції?

– Перша з двох основних причин, що породжують претензії, криється в тому, що нова економічна формація потягла за собою шлейф корупції, який накрив і правоохоронну систему, судову та й адміністративну владу. Друга пов’язана із частою зміною керівництва та нехтуванням кадрової політики. До того ж низьку зарплату багато працівників міліції розцінюють як неповагу до їхньої праці.

– Чи внесе корінні зміни створення нової силової структури – поліції?

– Це питання стоїть на черзі для розгляду в парламенті. Поліція бачиться неминучою перспективою в євроінтеграції. Але головне не в назві, хоча термін «поліція» етимологічно більшою мірою відповідає змісту діяльності міліції. Майбутня реформа може бути ефективною лише при серйозному вливанні в систему МВС фінансових та кадрових ресурсів.

– Але все ж таки силовий вплив залишається у функціях поліції?

– Безсумнівно. І ця специфіка збережена і в західних країнах, взятих за зразок. Силові органі потрібні будь–якій формації і в будь–якій країні. Без міліції–поліції не буде правової держави. Головне – вміти застосувати силу, де це необхідно та в розумних межах. Коли реально настає небезпека для громадян і самих працівників міліції, для уникнення загрози буває просто необхідно надіти наручники, заламати руки, покласти затриманого на підлогу і навіть застосувати вогнепальну зброю. До підготовки наших випускників входить виховання уміння застосувати спецзасоби, бойові прийоми або прицільно вистрілити. Звичайно, це зобов’язує нас при доборі до лав правоохоронців звертати особливу увагу на інтелектуальні та моральні критерії.