Кадр за кадром, вона зупиняє на скаку найпрекрасніші у світі створіння. Коні – її вірні друзі, а фотоапарат у ледь тремтячих руках – той самий помічник, який робить їх нерозлучними. Олена Чикарюк – фотограф. У неї відбулися вже три персональні виставки. Життя розпорядилося так, що добра, скромна дівчина не стала спортсменкою або моделлю. Страшна у своїй нерозбірливості абревіатура ДЦП визначила силу прояву її характеру.
Незважаючи на досить великий досвід пейзажної та портретної фотозйомки, сама Олена не вважає себе професіоналом.
– Фотографія – це постійне навчання, і я знаю, що мені ще чимало чого належить навчитися, – говорить дівчина.
В міру накопичення досвіду вона намагається відходити від кольорової фотографії, віддаючи перевагу чорнобілому знімку як щирішому у своїй глибині та непідкупності.
Як людина творчого складу характеру, Олена тонко відчуває різницю між чоловічим і жіночим темпераментами у спілкуванні з кіньми.
– Чоловіки – це спортсмени, націлені на найвищий результат і, як наслідок, дуже вимогливі вершники, – говорить Олена. – Вони фотогенічні, але в цьому є особлива естетика первісної людини, скоріше кентавра. Жінки, навпаки, мають тоншу душевну організацію, тому кінь і вершниця гостріше відчувають одне одного й інакше виражають свої емоції.
У Олени багато друзів, але періодично, через виникнення проблем зі здоров’ям, їй доводиться переривати спілкування з ними. Знову повертається до роботи, пройшовши курс оздоровчої терапії. З допомогою своєї мами й друзів дівчина змогла перемогти одне зі найстрашніших ускладнень життя практично кожного, хто страждає на ДЦП, – самотність.
Усе життя цієї сильної дівчини – постійна перевірка на міцність. Залишившись, як автор, непоміченою на одній з великих фотовиставок, вона спересердя попросила маму викинути присланий їй пізніше злощасний каталог робіт. Мама, ще раз погортавши видання, знайшла її фотороботу на 33й сторінці – чорнобіла пара – жеребець Каракорум і вершниця Влада в композиції «Любов». Олена сприйняла це як виклик. Її вже прийняли до спільноти кінних фотографів. А нині мета – досягнення рівня київських і московських майстрів кінної фотографії. Для цього одним із важливих пунктів у планах відзначено придбання професійної фотокамери. «Знімає не фотоапарат, а фотограф», – скаже майстер. Свою майстерність Чикарюк уже підтвердила, а професійна камера лише розширить її можливості та зміцнить авторитет у деяких столичних снобів.
Першою моделлю був жеребець кличкою Шанс. Подарований Олені близько семи років тому, він став їй вірним другом, який не вимагає нічого, крім доброти. Може, з любові до життя й до цих прекрасних тварин, намагаючись не зупинятися, вона постійно працює. А може, відіграло роль несвідоме бажання, щоб здоров’я, подібно до коней, ніколи не зраджувало й дозволило, насолоджуючись свободою, що є сили бігти до обрію – дуже швидко, відчуваючи, як вітер засвистів у вухах і розтріпав волосся…
