Вже в неповних 16 років про Раїсу Даровську говорили, як про найкращу доярку колгоспу «Батьківщина». Її нагородили путівкою в Сочі. А згодом її перевели на свиноферму, де були украй потрібні завзяті працівники. Спочатку не все ладилося, але набиралася досвіду у досвідченіших свинарок. Щодня о 4–й ранку дівчині доводилося йти на роботу. А щоб зекономити час – бігала через кладовище. І так тричі на добу…
Бувало, що і на ніч залишалася біля свиноматки перед опоросом. Та як би важко не було, Раїса Костянтинівна жодного разу не пошкодувала, що обрала нелегку професію тваринника.
Стала досягати вагомих виробничих показників. А 1981 року вона була удостоєна високої державної нагороди – ордена Трудового Червоного Прапора. Зауважимо, що по орден їхати вона й не планувала, бо зібралася з чоловіком до сина, який служив у армії. Але тодішній голова колгоспу Іван Георгійович Дюльгер, переконав, що треба їхати одержувати нагороду.
– Мені за своє життя не соромно. Крім численних нагород, головне моє багатство – це мої діти, – усміхається Раїса Костянтинівна. – Вони часто навідуються до мене, піклуються про моє здоров’я. А ще я маю чотирьох онуків, які також не забувають, допомагають, чим можуть. Важке дитинство та юність загартували серце і душу, навчили людяності, любові, переборювати труднощі.
