У союзі люблячих сердець
«Любі молодята, сьогодні у вас особливий день. Ви вступили у сімейний союз любові та вірності. Відтепер ви чоловік і дружина…». Ці слова за 30 років роботи завідувачці відділу РАЦСу Арцизького району Лариса Олександрівна Беспалова, вродлива, ставна жінка, з чудовою інтонацією промовила понад 7000 разів, щиро радіючи народженню нової сім’ї. І дуже шкодує, що кожний третій шлюб розпадається. Протистоїть цьому явищу вона завзято. Завдяки своєму вмінню переконувати, вона домагається, що 10 відсотків заяв подавці забирають.
Але реєстрація актів цивільного стану – лише частина обов'язків працівників РАЦСу. Багато часу відбирає видача необхідних довідок, дублікатів, робота з архівами, відновлення справжніх дат народження. Але й Лариса Олександрівна, і фахівці з вищою юридичною освітою Юлія Ботнар та Ольга Марченко успішно упоруються з великим обсягом роботи і вважають її не лише відповідальною, але й творчою.
– Без творчого підходу, – вважає Беспалова, – не вдасться провести так, щоб назавжди запам'яталося, і урочисту реєстрацію шлюбу, і народження дитини.
Історія Арцизького РАЦСу (раніше називався ЗАГС) бере початок від тих днів, коли найважливіші життєві події реєструвалися в метричних книгах парафіяльними священнослужителями. В Арцизькому РАЦСі вони збереглися з 1871–го по 1944 роки і були потім передані до архіву Реєстрації актів цивільного стану Головного уп–равління юстиції в Одеській області. Частково збереглися і Книги записів румунської примарії за період з 1930–го по 1944 роки. Після визволення району від німецько–фашистських загарбників відділ відновив роботу. Офіційно став називатися відділом Реєстрації актів цивільного стану Арцизького району з 1994 року. Тоді ж увійшов до структури районного управління юстиції. Однією з попередниць нинішньої завідувачки була Лідія Хомівна Дуракова, яка пропрацювала на цій посаді 18 років. Потім тут п'ять років трудилася Людмила Іллівна Матрашек. Прийнявши естафету, Лариса Олександрівна, займаючись улюбленою справою, зарекомендувала себе творчою людиною, як це було і за часів роботи бібліотекаркою у районній дитячій бібліотеці. Вона незмінно брала участь у районних та міських традиційних святах, на яких відзначали срібні, золоті, діамантові весілля. Була завжди активісткою жіночого руху в районі. Вона й сьогодні є членом президії Асоціації жіночих організацій району. Я добре пам'ятаю, хоча було це майже чверть століття тому, як вшановували жителя Арциза 100–річного Андрія Марценюка. Тоді на стадіоні, де відбувалася ця урочистість, зібралося близько 100 чоловік з таким прізвищем. А Ларисі Олександрівні назавжди запам'яталося, як вперше вона провела церемонію урочистого одруження. Стільки років минуло, але щоразу хвилюється не менше, ніж того незабутнього дня. Це світле, щире хвилювання я помічала під час акту одруження моїх дітей та урочистої реєстрації народження моєї першої онучки, які провадила Лариса Олександрівна.
Беспалова, з її вмінням співпереживати, особистою чарівністю, ще й чудова господиня установи. Багато зусиль доклала вона, щоб провести його євроремонт. Тепер тут є чудова урочиста зала, хол для гостей, кімната для нареченої, просторі робочі кабінети із сучасною орг–технікою.
Подарунком долі називає Лариса Олександрівна свою роботу. І мені дуже хочеться побажати їй того ж тепла та радості, на які вона сама ніколи не скупилася, чинячи людям добро.
Олена Шварцман, голова Асоціації жіночих організацій Арцизького району, Почесна громадянка м. Арциза
Дороги, які ми обираємо
Мріяли батьки Івана Левченка з села Новакового, щоб син отримав освіту. Тому після закінчення Джугастрівської восьмирічки хлопець завершував навчання в середній школі села Розквіт сусіднього Березівського району.
Вважаючи техніку головним у житті чоловіка, з вибором професії особливо не зволікав і подав документи до Ізмаїльського технікуму механізації сільського господарства. Після навчання молодий спеціаліст працював у відділенні районної «Сільгосптехніки». За роки роботи Іван Олександрович не тільки набирався досвіду, а й добре вивчив структуру колгоспів, їх технічну базу. Неодноразово запрошували грамотного фахівця до рідної «Правди», але погоджуватися не квапився – заочно закінчив Мелітопольський інститут механізації, отримавши професію інженера.
Врешті–решт директор сільгосп–підприємства Віктор Петро–вич Яковлєв запропонував Івану Олександровичу посаду головного інженера і зрозумів, що не помилився, бо залучив до роботи не тільки висококласного спеціаліс–та, а й принципову і відповідальну людину з таким же баченням майбутнього колгоспу, як і у нього. Так складалася команда однодумців, які вболівали за господарство, його розвиток, за людей, які тут працюють.
Коли згодом потрібно було обирати секретаря парторганізації під–при–ємства, кращої кандидатури, ніж Іван Левченко, годі було й шукати.
Вміння спілкуватися з людьми, знання законів, скрупульозність у ро–боті з документацією стали в на–годі, коли Івана Олександровича обрали Калинівським сільським голо–вою. За тринадцять років роботи в органах місцевого са–моврядування він був завжди серед людей і тісно співпрацював з сіль–госппідприємством, яке подавало всебічну допомогу у вирішенні проблем сільської ради. Намагався ніколи не залишати «на потім» навіть незначні проблеми людей. Прислуховуючись до думки громади, завжди мав власну точку зору на те чи інше питання, її гідно та впевнено обстоював. Ніколи не зважав на особистий час, не лічив вихідні чи святкові дні, добре усвідомлюючи, що погодився на роботу, яка вимагає повної самовіддачі.
Іван Олександрович залишився вірним обраній професії: сьогодні він знову працює з людьми і для людей – головним інженером ТОВ «Прав–да». Колеги добре знають, що за його спокійною зовнішністю криється вимоглива та цілеспрямована вдача.
Світлана ЛЕВИЦЬКА, Іванівський район
