У селі Гавиносах живе нині єдиний фронтовик, учасник подій Великої Вітчизняної війни — 92-річний Сава Йосипович Москул.
Бойове хрещення він отримав на світанку 22 червня 1941 року, коли фашисти рвалися через кордон в районі Дубоссар і Тирасполя. Навідник 152-мм гаубиці, артилерист Москул разом з своїми товаришами відбивав атаку за атакою знахабнілого ворога. Та сили були нерівні. З боями солдати дійшли до райцентру Чорна (нині село Красноокнянського району), де й окопалися, чинячи окупантам запеклий опір. Потім під нещадним вогнем ворога артилеристи відступали до Мелітополя, під бомбардуванням ворожої авіації форсували Дон, зберігши дві гармати, до яких давно скінчилися снаряди.
– Нас, уцілілих у вогняному пеклі, відправили у Сталінград, де із залишків трьох полків сформували один боєздатний підрозділ, – згадує Сава Йосипович. — Укріпившись за Волгою і налаштувавши 176-міліметрові протитанкові гармати, ми захищали підступи до міста. Та трапилась халепа — нас оточили і взяли в полон. Це було у 1942 році. Не передати словами усю гіркоту поневірянь. Нас тримали в конюшні, дуже хотілося пити, більше ніж їсти. Під час переходів тих нещасних, хто нагинався до калюжі, щоб напитися, вороги відразу розстрілювали. Якось, порозумівшись з охоронником-румуном, бо непогано знав мову, попросився додому, і мене, на щастя, відпустили…
4 квітня 1944 року гавиноський селянин Сава Москул був знову мобілізований. Потрапив до 73-го полку 25-ї дивізії ІІ Українського фронту. Бої під Яссами і Кишиневом стали для нього черговим випробовуванням на мужність. У складі гарматної обслуги відважно нищив ворога Москул. Один з танків під румунськими Будештами був ним особисто підбитий. Груди відважного бійця прикрасив орден Слави ІІІ ступеня. За відвагу і мужність, проявлену в боях за визволення Угорщини, до найвищого знака солдатської звитяги додалися медалі «За відвагу» та «За бойові заслуги».
5 січня 1945 року Сава Йосипович вступив у свій останній бій, в якому вирішальну роль відіграла артилерія. Вона стримувала чергову танкову контратаку німців. Від гуркоту закладало у вухах. І ось раптово все стихло. Позицію артилеристів накрила ворожа міна, з бойової обслуги залишився живим лише він, Сава. Від смерті солдата врятував магазин гвинтівки, але сталеве жало, влучивши в голову, пошкодило праве око і злегка контузило бійця. Лікувався він у шпиталі міста Дебрецена, що в Угорщині. Коли загоїлися рани, дослужувати відважному артилеристу довелося конвоїром. Він супроводив полонених німців у Клязьму.
Повернувся у 1946 році до рідного села з інвалідністю. Зруйноване війною господарство потребувало міцних чоловічих рук. Спочатку Сава Москул пішов у механізатори, трудився комбайнером, бригадиром тракторної бригади, завідувачем майстерні. Хліборобська праця солдата була поцінована орденом Леніна. У 1951 році комбайнер чи не найкраще у районі потрудився на зернозбиральному агрегаті «Сталінець-6». Надихала на трудові здобутки передового колгоспника чарівна дружина, місцева вчителька Ольга Василівна та дві донечки. А всього виростила і виховала дружна родина Москулів чотирьох доньок і єдиного сина. Нині тішать серце дідуся 14 онуків та 16 правнуків. На жаль, уже дванадцять літ як немає вірної дружини ветерана. Доживає свого віку він біля спадкоємця, сина Григорія.
Понад півстоліття щороку захисник Вітчизни Сава Йосипович Москул приходить до братської могили і меморіалу віддати шану полеглим у боях односельцям. Останнім часом – самотою, без бойових побратимів.
