Валерій Степанович Горбатко присвятив хімічній промисловості понад чотири десятиліття, зокрема багато років віддав Одеському припортовому заводу, який він очолює понад чверть століття!
– Любов до хімії у мене проявилася ще у школі, – розповідає В. Горбатко. – Читав значно більше, ніж належало за шкільною програмою, брав участь у різних хімічних олімпіадах. Звичайно, що вибір професії був абсолютно усвідомленим. І треба сказати, що я не помилився – із задоволенням навчався, а потім і працював у нашій галузі.…
У 1971-му після закінчення хіміко-технологічного факультету Одеського політехнічного інституту Валерій Горбатко влаштувався на черкаське ВО «Азот» і п'ять років працював в об'єднанні – оператором, пізніше начальником зміни, згодом – заступником начальника цеху з виробництва аміаку.
– У мене було багато гарних учителів – і в інституті, і на етапах виробничої діяльності, – згадує Валерій Степанович. – Можна назвати багатьох людей, але я назву одне прізвище – першого начальника цеху аміаку в Черкасах Євгена Лукича Лантуха. Це людина, яка у мене повірила, багато допомогла у моєму навчанні, становленні, і я йому дуже вдячний. Крім того, безперечно, важливо, що я почав з посади оператора аміачного цеху. Це дозволило мені краще зрозуміти життя і знайти у ньому своє місце.
У квітні 1976 року В.С. Горбатко поєднав свою долю з Одеським припортовим, а через десять років був призначений його керівником.
– Це здорово, коли ти учасник великих подій, – говорить директор. – Я дуже радий, що із самого початку був зайнятий у створенні складного об'єкта – Одеського припортового заводу. І за підсумками стількох років можна сказати, що ми спільно, завдяки праці багатьох поколінь працівників, створили сучасний, потужний завод з виробництва добрив. Причому наше підприємство серед споріднених виділяється з різних точок зору – технічної, екологічної, соціальної, спортивної, культурної щодо кваліфікації кадрів і з багатьох інших аспектів діяльності.
Я пишаюся тим, що живу і працюю в Одеській області. Я люблю наш край і, разом з колективом заводу, прагну зробити для нього щось корисне, потрібне. Одеський припортовий брав участь у спорудженні багатьох знакових об'єктів: у відновленні Спасо-Преображенського кафедрального собору, надавав допомогу Борису Литваку при створенні Центру реабілітації дітей-інвалідів обласного фонду «Майбутнє» («Будинку з ангелом»), у реконструкції театрів міста Одеси. Наше підприємство надавало допомогу медичним установам, загальноосвітнім і спортивним школам, ветеранським та іншим громадським організаціям.
Оскільки завод розташований на території Комінтернівського району, ми беремо участь також у житті і діяльності цього району і, звичайно, у розвитку міста Южного. Адже Южне – ровесник нашого підприємства, воно росло і розцвітало разом із заводом, ми хочемо, щоб воно було гарним і зробили багато для того, щоб наше місто біля моря стало саме таким. Більшість працівників Одеського припортового і членів їхніх родин живуть у Южному. Це досить комфортне місце для життя.
Завод бере активну участь у забезпеченні сільського господарства регіону якісними мінеральними добривами. Ми бачимо, як з кожним роком зростає зацікавлення до аграрного сектору країни, а наша область домагається в цій сфері усе більших успіхів, і це нам теж дуже приємно. Відзначу, що й у цілому Одеський регіон розвивається позитивно у найрізноманітніших напрямах, є потенціал, у наявності динаміка зростання. І ми, як і колись, цьому сприятимемо на базі багаторічної взаємоповаги, розуміння і співпраці з органами влади і громадськими об'єднаннями.
Ми живемо життям області, – підбив підсумок Валерій Степанович Горбатко, – відчуваємо себе невід'ємною її частиною, незмінно відкриті і йдемо назустріч добрим починанням.
Заслуги В.С. Горбатка відзначені територіальною громадою регіону. Рішенням сесії Одеської обласної ради № 673 VI від 26 грудня 2012 року йому присвоєно звання «Почесний громадянин Одеської області».
