Встигли!
Він вийшов з операційної вкрай втомлений, провівши на ногах біля хворого близько трьох годин. Коли у службовому кабінеті присів разом із колегами на декілька хвилин відпочити, з полегшенням вимовив: «Встигли!».
Встигли врятувати людину, для якої останнім часом усе 40-річне життя вимірювалося в часових відтинках – до та після операції.
Начальник відділення абдомінальної хірургії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону хірург вищої категорії полковник медичної служби Олександр Колотвін вирізав злоякісну пухлину і тим самим перекрив шлях до подальшого прогресування онкологічного захворювання.
Про цей випадок він розповів під час нашої зустрічі, будучи вже в піднесеному настрої.
– Людина звернулася до нас по допомогу вчасно. І, на щастя для неї, для всіх нас, уже незабаром хворий має повернутися до повноцінного здорового способу життя, – говорив військовий хірург.
Ні, не можна сказати, що це був якийсь особливий день у житті колективу відділення. Тут усі дні – особливі, напружені, де команда «терміново» має ціну життя.
У терміновому порядку підготувати хворого до операції, доставити його до хірургічного блоку, до реанімації, а потім іще прослідкувати, чи без ускладнень триває реабілітаційний період…
– Робота лікаря справді складна, відповідальна, а професія не пробачає помилок, – сказав Колотвін.
Цей чоловік середнього зросту, з відкритим лицем і добрим поглядом великих очей спонукав до щирої розмови.
«Медінівські бастіони»
Чи знав тоді, в 1976-му, випускник однієї з середніх шкіл Вінницької області Олександр Колотвін, із чим, із якими труднощами йому доведеться зіштовхнутися на шляху свого становлення як хірурга. Принаймні здогадувався. Але труднощів не боявся. А тому, озброєний непоганими шкільними знаннями з біології й анатомії, разом зі своїми друзями-однокласниками Василем Коломійцем і Сашком Гончаром вирішив вступати до Вінницького медичного інституту.
– Сашко конкурс витримав. А ми з Василем – ні. Як зараз пам’ятаю, твір на вісім аркушів написав, аж самому сподобалося. Але, як виявилося, члени приймальної комісії були дещо іншої думки з приводу моїх «мук творчості», – жартуючи, згадує перший похід до медіну нині авторитетний військхірург Олександр Колотвін.
Втім, сумувати йому довелося недовго. Пропрацювавши рік у рідному колгоспі шофером, уже наступного літа «медінівські бастіони» того ж вінницького вишу успішно подолав. А тут іще з такою гарною дівчиною-однокурсницею познайомився – Ларисою.
Через чотири роки після першої зустрічі одружилися. Доля покликала їх до Самари, де Колотвін навчався на військово-медичному факультеті медіну, дружина – у тому ж виші, але з профілюючим цивільно-медичним ухилом.
Бойове хрещення хірурга
Свій офіцерсько-медичний шлях військовий хірург розпочав у Бердичеві. Спочатку обіймав посаду лікаря-токсиколога-радіолога окремого медичного батальйону. За півроку став начальником медпункту дивізіону артполку. А потім вступив до інтернатури, по закінченні якої отримав диплом спеціаліста-хірурга і очолив приймально-сортувальний взвод медбату дивізії, що дислокувалася в Україні. За два роки – переведення до Забайкалля. Там він, уже очоливши медичну роту, пройшов через чималі випробування.
Ніколи не забуде ті планові навчально-польові заняття, коли під час стрільб у башті танка вибухнув снаряд. Весь екіпаж машини загинув: командир, механік-водій, навідник. А ще шестеро солдатів, які були в радіусі ведення вогню, зазнали тяжких осколкових поранень. До окружного госпіталю в такому стані хлопців евакуювати було не можна – надто далеко та ризиковано. А відтак – давай! – зі скальпелем у руках рятуй хлопців, провідний хірург медбату Колотвін! І він рятував як міг.
Для подальшого лікування та проходження курсу реабілітації вже за десять днів п’ятьох бійців було відправлено до військового госпіталю в Читу, а шостого… Шостого врятувати не вдалося.
– Надто тяжким, вірніше, смертельним, було поранення черевної порожнини, і від великої втрати крові молодий хлопець пішов з життя вже через кілька годин, – із сумом констатує й нині полковник медичної служби Олександр Колотвін.
Випало хірургові бути і за травматолога, і за гінеколога, і за стоматолога.
Зовсім небагато часу – днів із десять – залишалося до народження його сина Андрія. А тут – екстрений виклик. У гарнізонному госпіталі під час пологів в утробі матері задихнулася дитина.
– Дівчата-акушерки, звісна річ, – у паніці. Сам хвилююся дуже, адже вперше оперую з такого приводу. Дякую Богові, що все зробив вірно, і жінка, яка, на превеликий жаль, тоді не пізнала радості материнства, вижила, – розповів Колотвін.
На чолі передового відділення
Обіймати посаду начальника відділення абдомінальної хірургії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону йому довірили у 2000-му, коли він був старшим ординатором відділення невідкладної хірургії цього ж військово-медичного закладу.
За словами начальника ВМКЦ Південного регіону, заслуженого лікаря України, полковника медичної служби Володимира Майданюка, це призначення себе повністю виправдало.
– Ось уже багато років колектив відділення абдомінальної хірургії є передовим серед інших структурних підрозділів центру. А його начальник вирізняється як професійним ставленням до виконання своїх обов’язків, так і людською порядністю, – охарактеризував свого підлеглого керівник лікувального закладу.
Сам же полковник медичної служби Олександр Колотвін власні успіхи та професійні перемоги не відокремлює від роботи колективу, своїх старших товаришів і наставників, які допомагали йому опановувати премудрості хірургії.
– Я й нині в них багато чого навчаюся, – і вдячний, що доля звела мене з такими людьми, як головний хірург центру, заслужений лікар України, професор, доктор медичних наук Михайло Каштальян, заслужені лікарі України Василь Констанкевич, Євген Кононенко, Василь Довбенко, хірург вищої категорії Сергій Пастерначенко. Їхні знання – багатогранні, досвід – величезний, а допомога та підказка варті багато чого, – говорить про колег за хірургічним цехом начальник передового відділення центру.
А ще він із великою повагою відгукується про своїх надійних помічників. Про старшого ординатора відділення, капітана медичної служби Олега Тимчука, досвідчену старшу медичну сестру Тетяну Тимошенко, молодших медичних спеціалістів – фельдшерів Дениса Болдецького, Олександра Зелинського та багатьох інших.
Скільки людей, які прагнуть перемогти хворобу, щорічно опиняється на госпітальному ліжку відділення? Виходячи з кількості проведених торік оперативних втручань, – близько півтори тисячі. Скільки операцій лише в день нашої зустрічі виконав Олександр Колотвін? Чотири. А за багаторічну лікарську практику він допоміг перемогти хворобу тисячам пацієнтів!
* * *
Ось уже сутінки згустилися за вікном. Ми попрощалися з начальником відділення абдомінальної хірургії Олександром Колотвіним. Він та головний хірург центру полковник медичної служби Михайло Каштальян пішли по палатах. Завтра – ще п’ять операцій. Потрібно дізнатися, як себе почувають пацієнти, та морально підтримати їх. А потім треба і самим підготуватися до операції – в тисячний раз…
