Нещодавно я дізналася, що неподалік від мене живе чоловік, який має прямий стосунок до унікальних пам’яток архітектури Одеси, і я вирішила зустрітися з ним. Це – Володимир Павлович Буйвол. Він розповів про те, що у складі бригади колись працював над оздобленням багатьох споруд.
Прямуючи вулицями Південної Пальміри, Володимир Павлович згадує власні роботи та роботи своїх колег, подумки повертається у 1946 рік, коли він відчув своє покликання й вступив до Одеського художнього училища, щоб опанувати професію художника-мозаїста. Після навчання протягом півстоліття оздоблював вулиці міста. Улюблена справа цілого життя майстра стала надбанням одеситів.
Володимир Павлович вийшов на пенсію, але джерело його таланту знайшло продовження у нащадках. Він зацікавив доньку Джульєтту, своїх онуків Миколу та Марійку Щеглакових ліпленням та скульптурою. На це знадобився не один рік. Мені пощастило побачити вражаючий результат сімейної працьовитості. Його будинок у селі Олександрівці, поруч з Одесою, знайдеш одразу, адже на подвір’ї безліч скульптур, а фасад оздоблений ліпленням.
– Молодь необхідно захопити, для цього знайти цікаву справу, – розповідає Володимир Павлович.
Він переконаний, що дітей треба забирати з вулиці та дискотек, адже там нічому доброму не навчать.
Сімейну справу започаткував випадок з лебедем на водоймі. Птах плив зі своїми діточками, а на крилі сиділо слабеньке лебедятко. Онуки захотіли передати побачене через скульптуру. Згодом з’явилося чимало архітектурних робіт, зокрема фонтан.
Слід відзначити такий факт, що скульптури виконані одразу в залізобетоні – цемент, щебінь та арматура, а це, звісно, ускладнює завдання будь-якого майстра.
– Краще взяти податливіший матеріал, ним можна передати всі тонкощі скульптури, – говорить майстер, але залізобетон має свої переваги – затрати нижчі, а міцність вища.
Скульптура та різноманітні сюжетні композиції прикрашають будинок, стіни. Вони дарують особливий настрій та надихають на добрі справи.
