У свої 60 років Зіновій Георгійович Кіосе – Серпнівський селищний голова – дасть фору будь-кому молодому. Таким – гіперенергійним, невгамовним, цілеспрямованим – він був завжди, не розгубивши ці вартісні якості й досі. Вони йому дуже придалися, коли працював одразу після армійської строкової служби в Овідіопольському райвідділі міліції, потім – дільничним у Тарутинському районі, обслуговуючи відразу чотири села.
Та й вийшовши на пенсію по вислузі років, знайшов застосування своїй енергії, створивши в Серпневому пожежну частину, яка незабаром стала найкращою в районі та однією з найкращих в області. А отже, Петросталь, Калачівка, Надрічне, Височанське, Серпневе та Підгірне почувалися в цілковитій безпеці. Та Кіосе, власне, й був потім кілька років начальником служби безпеки «Укрзернопрому». Поки не обрали селищним головою.
На цій посаді він лише двійко років і трішки. Але встиг стільки, що починаєш дивуватися: а що ж його шановні попередники робили? Адже Зіновієві Георгійовичу дістався нелегкий час занепадання селища після розвалу базового господарства «Тарутинський», що підтримувало всю соціальну інфраструктуру. Найсумніше, що «осиротівши», серпнівці не мали головного – землі, тих рятівних двох гектарів, які вдихнули б у них бодай якусь упевненість у завтрашньому дні.
Тільки сам Кіосе знає, чого це йому коштувало, але 180 родин двохгектарний наділ під особисте підсобне господарство вже одержали. І ще не відомо, хто більше був тому радий, – їхні власники чи сам Зіновій Георгійович. «До зірок шлях тільки через терни, – говорить він. – І пройти його можна тільки в черевиках із гострими шипами»
У селищі його вважають сильним чоловіком. Упевнені: якщо за справу взявся Кіосе, – осічки не буде.
З головою поринув Зіновій Георгійович у розв'язання життєво важливого питання – газифікації. Тим більше, що це одна з його передвиборних обіцянок. Сьогодні газ до селища підведений. Допоміг районний бюджет, за рахунок якого було виготовлено проектно-кошторисну документацію. А зберуть досить коштів – протягнуть газопровід уже по вулицях. За рахунок власних субвенцій мають намір газифікувати школу та дитячий садок. У них же планують зробити автономне водопостачання.
Планів у Кіосе, як то кажуть, – громаддя. Було б грошенят побільше. Зіновій Георгійович вдячно говорить про істотну допомогу бессарабських німців, за рахунок яких поміняли в дитсадку вісім дверей. Хоча зізнається: «Соромно, що навіть таких грошей у нас немає…». А ще ж автономне водопостачання належить робити...
Кіосе явно скромничає, коли говорить про актив свого дворічного керівництва селищною владою. За нього відповідають люди: «Зіновій Георгійович у нас трудоголік. Тому багато що й робиться». За істотної підтримки братів Цушків, сільської ради, всіх жителів селища розпочато будівництво православного храму. Змонтували вуличне освітлення та зробили ямковий ремонт на критичних ділянках вулиць. За активного сприяння депутата обласної ради Михайла Бартка відкрили в межах проекту «Народний бюджет» пункт «швидкої допомоги». Впорядкували територію біля пам'ятника загиблим воїнам. Дотримується лад на кладовищі. Немає проблем із оплатою за воду – привчили.
Одне слово, все начебто добре. Та неспокійна душа у Зіновія Георгійовича. Вже ж він бо знає: можливості селища набагато вищі, ніж реалізовано. І справа навіть не в тому, що за останні десять років змінилися четверо селищних голів. Як трагедію сприймає Кіосе міграцію земляків, відхід молоді. Сьогодні загальна чисельність населення втроє менша, ніж 25 років тому. Селище швидко старіє. Торік померли 23 мешканці, а народилося лише семеро!
Але ж на території селищної ради – 2800 гектарів пасовищ, 400 гектарів косовиці. Роздолля мініфермам. Та сьогодні в селищі назагал лише 200 корів і 2000 овець. Хоча й те, й інше поголів'я могло б бути вдесятеро більшим.
– Не відчуває селянин підтримки держави, – говорить Кіосе. – Поки півлітрова пляшка мінеральної води «Бонаква» коштуватиме шість гривень, а літр молока – дві гривні, село буде гинути. Ціна пляшки кефіру – 15 гривень. Це ж як збагачується його виробник за рахунок украй знеціненої праці тваринника!
Відчуваю, що не хотів Зіновій Георгійович повернути нашу розмову таким чином. Але що вдієш, якщо болить душа й не дають спокою тривожні думки?! Та він і загалом у житті такий – зі власними міцними поняттями про совість і честь, якими не поступився жодного разу. За всі свої 60 років, ваги яких невиправний оптиміст Зіновій Кіосе абсолютно не відчуває. Все так само бадьорий, легкий на підйом, з безліччю ідей та невичерпним бажанням творити добро. Упевнений: якщо таким бажанням відзначений кожен день, – отже, правильно живе людина. А ще зізнався, що зібрав величезне багатство.
– У мене, – посміхається, – дві срібні дочки, два золоті зяті, дві діамантові онуки та платинова дружина. Я багатий і дуже щасливий!
Щасливій людині – щасливії многая літа!
