Відразу й не збагнеш – звідки воно, це незвичайне сяйво? Від білого срібла волосся, світлої глибини очей чи зовсім рідної, мов у мами, посмішки? Вчителька з 50-річним стажем, а нині пенсіонерка Тамара Савеліївна Гармидер і справді стала дорогою людиною для багатьох своїх вихованців, через серце пропустивши долю кожного з них. У її серці палахкотить, випромінюючи життєдайне світло, велика і свята любов. До світу, до знайомих і незнайомих людей. До чорнобривців, якими рясно засіває квітничок біля хати. До замурзаного хлопчиська-двієчника, з якого ще яка людина буде! Не одного свого учня благословила і захистила Тамара Савеліївна, дала сили та віру в щастя, що неодмінно прийде – лише треба дуже постаратися! Каже, що таке ставлення до людей у неї – від батьків, простих, закоханих у рідну Новопетрівку трудівників. Їхня наука – служити добру – стала напуттям для жінки на ціле життя.
А ще надихають родина, діти. Розумні, високоосвічені, вони знайшли своє місце в житті, подарувавши Тамарі Савеліївні прекрасних онуків і правнуків. Звичайно, скажуть: гени. За такої спадковості: мати – вчителька, батько – лікар, і діти хороші. З наукою й справді не посперечаєшся, та без належного виховання жодні гени не врятують.
Так вважає і Тамара Савеліївна. В неї за плечима солідний педагогічний стаж. Випускниця Одеського педагогічного училища, вперше переступивши поріг Мардарівської школи, назавжди визначилася з найголовнішими життєвими принципами. Її власний, продиктований совістю, статут не передбачає душевної черствості та зверхньої байдужості. Ласкавим словом, а бувало й суворим поглядом викохувала вона свій сад, де не було місця чагарнику. У перших помічниках – чоловік, Володимир Олексійович Гармидер. Про нього й досі, через багато років після тяжкої втрати, – найтепліші спогади. Лише в кутиках губ старанно прихована гіркота: «Зовсім мало прожили ми разом, зовсім мало…»
Їхнє подружнє життя – суцільні зустрічі і розставання! Спочатку вона, матуся двох дітей, вчителька Мардарівської школи, стала студенткою заочного відділення Одеського педагогічного інституту. Затим і Володимир Олексійович – студент стаціонару Одеського медичного інституту. Чоловікову ідею вивчитися на лікаря Тамара Савеліївна підтримала без зволікань, цінуючи його бажання, талановитого фельдшера сільського ФАПу, якнайкраще знадобитися у професії. У вільний від навчання час Володимир Олексійович працював на міській «швидкій» – матеріально підтримував сім’ю, тож бачитися траплялося лише раз на місяць.
Все щастя – роки шлюбу, гордість за дітей, любов до учнів – зібрала в тугенький вузлик і міцно тримає біля самісінького серця. Про той безцінний скарб знає навіть маленький правнук. Дворічний Платоша з бабусею Тамарою справжні друзі. З нетерпінням чекає малюк кожної поїздки до світлого дому, де його дуже-дуже люблять. Просторий, з високими стелями, великими кімнатами будинок Гармидери спорудили через два роки після переїзду до Великої Михайлівки. Він завжди гостинний і затишний. А ще тут пригощають найсмачнішим у світі борщем! Його смак старший син Тамари Савеліївни, Віталій – спочатку відмінник у школі, потім один із найкращих студентів Одеського морського університету, а тепер успішна людина, обожнює з дитинства. Тож щоразу, коли приїздить, загадує матусі улюблену страву.
Елегантна, освічена вчителька, а до всього ще й добра господиня викликала в учнів та колег з Великомихайлівської ЗОШ, де до пенсії викладала українську мову та літературу, глибоку повагу. Найбільше тим, що вміє щедро поділитися всім, чим багата.
– Вона була нам мов друга мати! – вдячна за науку колишня учениця Тамари Савеліївни Тетяна Служенко. – Ніколи не накричала, чи, боронь Боже, образила! Завжди приязна і справедлива, з добрим серцем і надзвичайно вродлива – ось така вона, наша дорога вчителька!
Дбати про дітей, родину і все це поєднувати з досконалим знанням справи – дуже нелегко. Особливо, коли працюєш у школі. Про це не з чуток знає донька Тамари Гармидер, викладачка історії Великомихайлівського НВК Наталя Володимирівна Іовчева. Шанований педагог, мати чемних і розумних дітей, вона успадкувала від неньки незвичайний дар сяяти душею. Матуся й досі для неї – головна порадниця, щира подруга та співрозмовниця.
Жива цікавість до життя, непереборний оптимізм і доброзичливість Тамари Савеліївни не дають їй зістаріти, даруючи нам велику радість іще довго тішитися зустрічі з цією прекрасною жінкою. Так хочеться у відповідь на її світле сяяння й собі зробити щось добре та корисне, поповнивши світ іще одним осяйним вогником. Вогником світлого янгола.
Маріанна ЗУБКО, Великомихайлівський район
