Обмірковуючи на глобальну тему вітчизняної архітектури, мимоволі згадується геніальний фільм Ельдара Рязанова «Іронія долі», який починається з показу ходінь архітектора чиновницькими кабінетами із проектом житлового будинку, як прийнято говорити, для масової забудови. Поступово він максимально уніфікується, позбуваючись усіх прикрас, і залишається лише типова багатоповерхівка. У принципі, з того часу набагато що змінилося. Лише добавилася кількість поверхів в типових будівлях. Їх будують усюди. Тому, перебуваючи в будь-якому місті України і бачачи висотки, можна легко уявити, де в них розташований ліфт і як, в основному, розташовуються квартири.
– Сьогодні житло розділилося на соціальне та елітне, – говорить архітекторка, яка 30 років пропрацювала в ОДАБА, Т.А. Єніна. – Купуючи квартиру, родина сама починає займатися її переплануванням. Кухня перетворюється на ще одну кімнату, ванна переноситься до комірчини, зносяться перегородки між ванною і туалетом, велика кімната за допомогою перегородок ділиться на дві. Якщо є достатня кількість коштів, у звичайній квартирі з'являються колони, басейн. Загалом, варіантів багато. Але часто такі квартири не дуже придатні для життя. Вони стоять пусткою. Та й великі квартири не завжди виявляються по кишені, купуючи їх, не можна забувати про подальші чималі платежі за утримання.
– Коли будуються сучасні житлові елітні комплекси, забувається поняття «міське середовище», – далі говорить Тамара Анатоліївна. – Їх обносять високими, глухими мурами, які припустимі лише для установ. За цими огорожами ми бачимо досить симпатичні будинки, що перебувають на практично позбавленому зелених насаджень просторі. У нас мало використовується таке популярне за кордоном вертикальне, дахове озеленення. Кучеряві по стінах рослини та композиції на дахах чудово доповнюють сучасні ансамблі. Я вже не кажу про балкони. У Європі можна провадити конкурси на найкрасивіший балкон з вазонами та вазончиками найдивовижніших рослин.
Останнім часом, ще працюючи в ОДАБА, Тамара Анатоліївна зі своїми студентами робила проекти по одеських парках, обстоюючи просту та зрозумілу думку: існує велика палітра найрізноманітніших парків. І місто, щоб зберегти свій колорит, повинно постаратися мати різні паркові зони.
– Архітектура сучасних міст неможлива без красивих паркових зон, – вважає Тамара Анатоліївна. – Наприклад, Ботанічний сад – це науковий парк, куди можна прийти прогулятися і для того, щоб зайнятися науковими дослідженнями. Сьогодні у світі дуже популярні спортивні парки. Ми пропонували зробити таким парк імені Ленінського комсомолу. Адже там колись уже займалися стрільбою із лука. Сьогодні в цьому парку можна було б розбити доріжки для катання на роликах, скейтах, велосипедах, встановити турніки. На Жеваховій горі, де ведуться археологічні розкопки, напрошується створення археологічного парку. Преображенський парк зобов'язаний стати меморіальним зі спорудженням, як було раніше, цвинтарної церкви на спомин про усіх, хто знайшов спокій на 1-му Християнському цвинтарі. Тобто місто повинно вибудувати певну концепцію того, якими бачить парки, і ставити ці завдання перед інвесторами. Якщо ж іти на повідку в інвесторів, усі паркові зони будуть схожі одна на одну. Так, наприклад, сьогодні в парку Перемоги немає ні музею, ні жодних інших атрибутів, що втілюють пам'ять про ту страшну війну. Тобто парком Перемоги можна було б назвати будь-який парк.
Архітектор згадує і досвід Великої Британії, де в кар'єрі щодо видобутку білої глини зуміли організувати парк із рослинами різних кліматичних зон планети. По суті, пустище, що залишилося в результаті господарської діяльності людини, вдалося перетворити на дуже цікавий сучасний архітектурний об'єкт.
Тамара Анатоліївна грунтовно вивчала спорудження церков. І оскільки храмів в Одесі будується чимало, пропонувала створити раду, яка допомагала б архітекторам втілювати їхні задуми й задуми настоятелів майбутніх храмів, виходячи з канонів. А якщо йдеться про відродження тієї або іншої зруйнованої церкви, допомагав би робити це, максимально точно відтворюючи початкову споруду.
– У традиціях православ'я духовне значення мають і форми храму, – говорить Тамара Анатоліївна. – Про це йдеться на щорічних конференціях з храмового будівництва у Чернігові. Я пропонувала в духовній семінарії ввести предмет з основ храмового будівництва. На мій погляд, не можна не враховувати зміни, що відбувалися і в церкві, і в будівництві храмів. Багатьом випускникам семінарії потім доводиться будувати свої храми у парафіях. І найчастіше, не маючи чітких уявлень про це, вони підкорюються фантазії архітекторів або своїй. Виходять еклектичні осучаснені будинки. Чи прикрашають вони Одесу – велике питання.
Особливий біль Тамари Анатоліївни – це старі будинки в історичному центрі міста. Дуже не замислюючись, архітектори перетворюють їх на сучасні комплекси житлової або бізнес-спрямованості.
– Як можна було Палац моряків на Приморському бульварі не залишити палацом, а спотворити його типовою забудовою? – дивується Єніна. – Якби він, як і раніше, залишався палацом, там чудово розміщувалися б експонати музею. Наприклад, музею приватних колекцій імені О. Блещунова. У Франції на узбережжі працюють 300 музеїв. І вони не прогорають тому, що розташовані в чудово збережених будинках, де природно й неповторно сприймаються усі представлені експонати.
Кінотеатр «Одеса» перетворюється на готель. Але ж це – офіцерський клуб, цікава сторінка в історії Одеси. При правильному підході цей будинок не лише прикрасив би місто незвичайним об'єктом, але й став би досить улюбленим і популярним серед туристів.
– Я знову й знову повторюю: не можна йти на повідку в інвесторів, яким дуже часто байдужа історія, а потрібно швидко побудувати будинок з високою комерційною вартістю, – стверджує Тамара Єніна. – Потрібно дбайливо та шанобливо відновлювати старі об'єкти, тоді вони стануть яскравою, пам’ятною барвою в палітрі сучасного міста. Прикрасять, а не спростять його до середньостатистичного населеного пункту.
