23 червня відзначила ювілей доктор медичних наук, головний науковий працівник, керівник відділу відновлювального лікування хворих гастроентерологічного профілю ДУ «Український НДІ медичної реабілітації та курортології МОЗ України», професор кафедри загальної практики та медичної реабілітації ОНМедУ, член правління Української гастроентерологічної Асоціації (УГА), голова Одеського відділення УГА, член Російського товариства з вивчення печінки Наталія Володимирівна Драгомирецька. Вона - автор та співавтор понад 230 наукових праць, з них: 12 монографій, підручників, посібників для студентів і лікарів, стандартів, протоколів санаторно-курортного лікування, 20 патентів на винаходи, 15 методичних рекомендацій. Результатом глибокої захопленості досліджуваним напрямом у гастроентерології та курортології стали монографії «Рання курортна реабілітація та відновлювальне лікування в гастроентерології» та «Відновлювальне лікування хворих на хронічний атрофічний гастрит», що користуються незмінним успіхом у нашій країні.

Початок

Наталія Володимирівна виросла в родині відомого вченого, доктора медичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України, засновника сучасної школи вітчизняної оториноларингології Володимира Дмитровича Драгомирецького, який з 1965 по 1990 рік очолював кафедру Одеського медичного інституту. Під його керівництвом свої докторські дисертації виконали нинішній проректор ОНМедУ, професор Юрій Бажора, професори Наталія Башмакова та Олег Дюмін, кандидатські дисертації захистили понад 20 учнів.

Володимир Дмитрович першим почав впроваджувати методи кріохірургії. І багато з тих, кому гланди виморожували, а не вирізали, мали бути вдячні за це саме йому. Усього ж під керівництвом професора Драгомирецького було підготовлено 600 кріохірургів, які працюють тепер по усьому світу.

Звичайно, живучи в обставинах благоговіння перед наукою, Наталя самою долею та зусиллями батьків інтуїтивно готувалася до продовження сімейної медичної династії. Адже навіть її мати, Людмила Анатоліївна, – викладач російський мови та літератури, вільно давала рекомендації знайомим, якщо в когось із них раптом заболіло у вусі, почервоніло горло і раптово почала підніматися температура. Так впливав на домашніх величезний авторитет глави родини – професора Драгомирецького. Щоправда, батьки все ж таки залишили Наташі шанс стати і філологом. Вона закінчила спеціалізовану французьку школу № 10 і не виключала можливості вступу до Інституту дружби народів ім. М .Тореза в Москві (на це налаштовувалися практично всі її однокласники) або на факультет романо-германської філології Одеського університету.

- Я навіть мала намір поєднувати навчання у двох вузах, - згадує Наталія Володимирівна. - Але потрапивши на першому курсі медіну на заняття з анатомії, гістології, зрозуміла: медицина – наука дуже серйозна, і її ні із чим поєднувати не можна.

Щасливий випадок звів Наталю із професором-гастроентерологом Людмилою Олександрівною Серебріною – дуже освіченою та розумною жінкою з почуттям гумору, що невловимо ріднило її з Фаїною Георгіївною Раневською. Крім того, Людмила Олександрівна мала незвичайний артистизм, який перетворював її лекції та клінічні розбори в незабутні міні-вистави, - їх з почуттям вдячності лікарі згадують дотепер.

Як і Володимир Дмитрович Дра­гомирецький, Людмила Олек­санд­рівна Серебріна була основоположником цілого напряму - системи відновлювального лікування хворих, які перенесли операції з приводу виразок шлунку та дванадцятипалої кишки, шлункових кровотеч, видалення жовчного міхура.

Багато методів лікування, зокрема, підводний гідромасаж, який сьогодні широко використовується і в санаторіях, і в СПА-салонах, був захищений Людмилою Олександрівною патентом на винахід.

Саме Серебріна, запитавши Дра­го­мирецьку про плани на майбутнє і почувши, що та хоче стати терапевтом або ЛОР-лікарем, як батько, коротко прокоментувала: «Яка нудьга! Треба бути гастроентерологом». І тим самим винесла остаточне рішення, що не підлягає запереченню. Мрія Наталії Драгомирецької – навчатися у професора Серебріної - збулася, коли після закінчення із червоним дипломом медінституту вона за розподілом була направлена на роботу до Одеського НДІ курортології, де й працювала відомий гастроентеролог і курортолог. Але довелося чекати цілих два роки, щоб потрапити до відділу Л.О. Серебріної. За цей час були прочитані всі підручники, керівництва та монографії з гастроентерології. Керівник кандидатської дисертації підказала їй зовсім новий напрям - рання курортна реабілітація хворих, які перенесли вірусні гепатити. Суть його полягала в перегляді старих підходів до даної проблеми. Справа в тому, що раніше після перенесеного гострого вірусного гепатиту пацієнт міг потрапити на реабілітацію до санаторію лише за півроку. За цей час виникало чимало ускладнень, процес ставав хронічним. Драгомирецька запропонувала систему безперервної реабілітації: стаціонар – санаторій – поліклініка. Тобто лікування не переривалося після виходу хворого зі стаціонару лікарні, а тривало. У цей час головним стає питання: видужає пацієнт чи патологічний процес у його печінці стане хронічним? Система Драгомирецької дозволяє схилити чашу вагів до першого. Розробка нового напряму у лікуванні хворих, які перенесли вірусні гепатити, лягла в основу кандидатської та докторської дисертацій Н.В. Драгомирецької.

Далі цю систему медичної реабілітації Л.О. Серебріна та Н.В. Драгомирецька поширили і на хворих, які перенесли операції на шлунку и жовчовивідних шляхах (вшивання виразок, ліквідації шлункових кровотеч, видалення жовчного міхура). З відкритим лікарняним листом працюючий пацієнт надходив з лікарні до спеціалізованого відділення санаторію ім. М. Горького, одержував там безкоштовну путівку, а час перебування в оздоровниці зараховувався йому як тимчасова втрата працездатності. Потім аналогічні реабілітаційні відділення за ініціативи та за організаційної допомоги Н.В. Драгомирецької були відкриті на інших курортах України (Миргород, Моршин, Трускавець, Березовські Мінеральні Води, Новомосковськ). Дотепер Наталія Володимирівна залишається куратором курорту Моршин, провадить там семінари, допомагає лікарям в освоєнні нових методик дослідження та лікування, налагодженні наукової роботи. Цього року вийшла спільна із фа­хівцями з Моршина монографія по новому Нанівському родовищу мінеральної води. Під керівництвом Н.В. Драгомирецької в Українському НДІ медичної реабілітації та курортології ця вода пройшла всебічне дослідження і клінічну апробацію.

Вчений, практик, педагог

На жаль, у сучасному світі, коли фармацевтична галузь стрімко розвивається, видаючи на ринок усе більш сильнодіючі препарати, незаслужено забутим виявляється унікальний досвід одеських курортологів. Адже Д.Н. Вайсфельду, Л.О. Серебріній, А.Ф. Лещинському, Л.Ю. Міхно вдалося довести, наскільки ефективнішими з погляду відновлення здоров'я людини можуть бути лікувальні грязі, мінеральні води, різні ванни, душі, а також перебування на морському узбережжі.

- Лікарський препарат звичайно впливає на одну ланку механізму розвитку захворювання, - говорить Наталія Володимирівна. - А мінеральні води, залежно від хімічного складу, мають жовчогінну дію, здатність підвищувати або знижувати рівень кислотності. Вони можуть підвищувати рівень заліза та магнію в організмі. Що стосується грязей, то вони володіють болезаспокійливою, спазмолітичною, протизапальною, імуностимулюючою дією. Якщо для лікування пацієнта потрібні, скажімо, п'ять медикаментозних препаратів, то в певний період захворювання їх цілком можуть замінити мінеральні води, лікувальні грязі та фізіотерапевтичні процедури.

Я не могла не запитати Наталію Володимирівну, коли ж її як лікаря визнав батько? Виявилося, що відбулося це досить рано і досить своєрідним чином. Мати Наталії хворіла на жовчнокам’яну хворобу. І коли вночі починався напад, Володимир Дмитрович будив доньку й довіряв їй надання допомоги дружині.

Непростий іспит молода лікарка проходила і на своєму першому робочому місці в санаторії «Примор'я». Коли вона йшла територією, її, зовсім молоденьку лікарку, сприймали як медсестру, масажистку. І доводити, що вона знаючий фахівець, доводилося буквально на кожному прийомі. Дуже допомагала й підтримка наукового керівника – Людмили Олександрівни Серебріної. Іноді здавалося, що вона знає наперед усе, що буде відбуватися з молодим лікарем. І не сумнівалася в її подальшій успішній науковій кар'єрі із захистом докторської дисертації. Дотепер у Н.В. Драгомирецької зберігається монографія, подарована Л.О. Серебріною, з написом: «З вірою у твоє велике майбутнє».

Треба сказати, що духовний зв'язок між Людмилою Олек­санд­рівною та Наталією Володи­мирівною не перервався навіть після смерті Серебріної. Років п'ять тому, саме напередодні дня народження Людмили Олександрівни, вчитель приснилася своїй учениці і поскаржилася, що та до неї давно не заходила. Приїхавши із чоловіком на цвинтар, Наталія Володимирівна ледве розшукала могилу Серебріної. На ній не було нічого, навіть надгробного каменя. Тобто відомий вчений, залишившись у повному забутті після відходу із земного життя, попросила відновити справедливість свою ученицю. Тепер на могилі професора Серебріної встановлено гідний пам'ятник.

Почуття відповідальності перед вчителем, який колись повірив у юну колегу, змушує Наталію Володимирівну рухатися далі.

1994 року Н.В. Драгомирецька стає керівником клініки відновлювального лікування хворих гастроентерологічного профілю Українського НДІ медичної реабілітації та курортології, який очолює відомий учений д.м.н., професор, заслужений діяч науки і техніки України К.Д. Бабов.

За цей період Наталія Володи­мирівна створила свою наукову школу, виховала багатьох учнів, під її керівництвом успішно захищено 4 дисертації, цього року завершуються ще 3 кандидатські та готується одна докторська дисертація.

Сьогодні одним з головних наукових інтересів професора Драгомирецької стало лікування хворих на вірусний гепатит С за допомогою як медикаментозної, так і немедикаментозної терапії. Зокрема, тих хворих, кому не показана стандартна противірусна терапія. Це дуже серйозна проблема, тому що захворювання на хронічний гепатит С надзвичайно поширене, призводить до великої кількості випадків інвалідності та смерті у людей молодого працездатного віку. Також професором Драгомирецькою розроблено етапну систему відновлювального лікування хворих на хронічний атрофічний гастрит. Він становить небезпеку для розвитку раку шлунка, і в Україні діагностується, на жаль, на останніх стадіях захворювання, коли навіть хірургічне втручання не ефективне. Нею також досліджені наслідки перенесених гострих кишкових інфекцій (харчові токсикоінфекції, дизентерія, сальмонельоз) і розроблені диференційовані методи відновлювального лікування із застосуванням мінеральних вод, лікувальних грязей і фізіотерапії.

Багато часу та сил професор кафедри загальної практики і медичної реабілітації ОНМедУ Н.В. Драгомирецька присвячує викладацькій діяльності, навчаючи лікарів-інтернів, сімейних лікарів, терапевтів. Варто педагогу вийти на трибуну, як в аудиторії настає зацікавлена тиша. Усі знають, що розмова буде діловою та повчальною. Справді, у своїх лекціях професор Драгомирецька вміє просто й дохідливо висвітлювати складні питання гастроентерології, навести яскраві приклади із власної багатющої практики, тому що з лікарями ділиться досвідом не лише педагог, але й відомий лікар-клініцист, до якого звертаються по допомогу одесити, хворі з районів області, інших міст України та зарубіжжя.

Велику увагу Наталія Володи­мирівна приділяє лікувальній та консультативній роботі. Багато років вона регулярно консультує складних хворих, провадить клінічні розбори на базі поліклінічного відділення ДП «Український НДІ медичної реабілітації та курортології МОЗ України», університетської клініки ОНМедУ, санаторію «Аркадія».

Драгомирецька постійно вдосконалює свою професійну підготовку, беручи участь у різних вітчизняних та закордонних наукових симпозіумах, конгресах і конференціях. Вона також часто виступає у своєму рідному місті: на засіданнях Одеського відділення Української гастроентерологічної асоціації, наукових товариств хірургів, терапевтів, інфекціоністів, імунологів, фахівців з вивчення захворювань печінки.

Втім, тепер поруч із Наталією Воло­димирівною працює її донька Ган­на - теж гастроентеролог, кандидат медичних наук, надійний помічник та колега. Та й взагалі в цій родині всі займаються наукою, і треба сказати, досить успішно. Секрет цього, на мій погляд, полягає у величезній довірі один до одного та прагненні допомагати, підтримувати. Зусилля кожного множаться підтримкою близьких і рідних.

Секрет успіху

Багатьох, напевно, здивує, а особисто мене захоплює, як багато років тому Наталія Володимирівна відпустила свого чоловіка Миколу Михайловича на навчання спочатку до Вищої партійної школи, а потім до Академії суспільних наук. Як мудра жінка, вона розуміла: для чоловіка надзвичайно важливо відбутися, домогтися чогось істотного в житті. І доки він навчався, писав кандидатську дисертацію, вона виховувала маленьку доньку. А щоб мати можливість раз на три тижні злітати до Москви до чоловіка, підтримати його в роботі над дисертацією, працювала у трьох місцях: у НДІ курортології, у першому в Одесі кооперативі «Медицина», створеному Юрієм Павловичем Добровим, який хотів дати лікарям трішки заробити, і за госпрозрахунковою науковою темою із заводом «Кисеньмаш». Чоловік Наталії Володимирівни виїхав до Москви за часів СРСР, застав там путч і повернувся вже до незалежної України. Його дисертація стала першою в СРСР з проблеми створення спільних підприємств. Повернувшись до Одеси, Микола Михайлович організував і очолив перше в місті державне підприємство з працевлаштування моряків. Потім працював у комерційних структурах, але зрозумівши, що це не його покликання, пройшовши конкурсний добір, був прийнятий до апарату облдержадміністрації, де очолив відділ кадрової роботи. Сьогодні його, як і дружину, знають дуже багато людей. Це директор Одеського регіонального інституту НАДУ при Президентові України Микола Михайлович Іжа, доктор політичних наук, заслужений працівник освіти України.

Ось у такій діловій та дружній родині відзначила свій ювілей Наталія Володимирівна Драгомирецька. У кожного з її членів своє непросте коло обов'язків. Жіноча частина родини має справу з людським болем, хворобами та стражданнями. За плечима Миколи Михайловича – величезний колектив, у якому треба організувати навчальний процес, налагодити наукові дослідження, а ще подбати про те, щоб у порядку була вся матеріально-технічна база – вчасно виплачена заробітна плата працівникам, стипендії слухачам і аспірантам, а також здійснені всі комунальні платежі. Гадаю, що справлятися з неминучою при роботі з людьми втомою допомагає їм ця їхня дивовижна згуртованість і дбайливе ставлення один до одного. А ще в родині є три підібрані на вулиці, а по суті врятовані собаки (Тіма, Даша, Барон), а також кіт Філібер (так звали героя роману Ганни Гавальда). Ця четвірка дуже легко знімає і втому, і напруження своєю безкорисливою любов'ю і бажанням обов'язково віддячити за подароване їм нормальне життя. Також Наталія Володимирівна підгодовує багатьох бездомних тварин, вона і донька врятували і виходили викинуту на вулицю, смертельно хвору собаку рідкісної японської породи акітаіну на кличку Келлі. Потім собаці знайшли відмінних господарів, які її дуже люблять…

Можна не сумніватися: у кожного із членів цієї дружної родини буде ще чимало досягнень. Вони сильні своєю згуртованістю та вірою один в одного. І ювілей Наталії Володимирівни – це привід не підбивати підсумки, а лише будувати плани на майбутнє. Про це у день ювілею говорили всі ті, хто вітав: рідні та близькі, учні, працівники, колеги-гастроентерологи та інфекціоністи (члени очолюваного нею товариства гастроентерологів). Долучається до цих привітань та побажань і колектив нашої редакції.