Світлані Хісамутдіновій 69 років. У цьому віці більшість людей знічуються, скаржаться на долю, болячки, недбайливих дітей, онуків, просиджують біля телевізора або на лавочці біля будинку, спостерігаючи за мешканцями та обговорюючи їхнє життя.
Світлана Олександрівна – інша. Її широко розплющені іскристі очі, видають людину діяльну, живу, чий біологічний вік набагато менший від віку паспортного. Вона – поетка, Посол Миру, кандидат педагогічних наук, майстер спорту CРCР, член-кореспондент Міжнародної академії екології та природокористування, членка Марафонської команди Шрі Чинмоя, чотириразова переможниця 24-годинного забігу в Базелі (Швейцарія), дворазова переможниця 1300-мильного ультрамарафону в Нью-Йорку (США).
Спостерігаючи за Світланою Олександрівною, мимоволі себе запитуєш: як виховала вона у собі це постійне прагнення не зупинятися на досягнутому і вміння ставити усе нові й нові цілі? Втім, багато підказок дає її біографія. Вона народилася в Курську у воєнному 1944 році. Десятирічною залишилася сиротою. І вже тоді зрозуміла, що треба йти далі, не зупиняючись і не засмучуючись, розраховуючи тільки на себе. Вона багато займалася спортом – швидкісним бігом на ковзанах, виконала норматив майстра спорту СРСР. Закінчила Смоленський інститут фізкультури і чверть століття викладала в ньому.
– Я хотіла захистити дисертацію, стати кандидатом наук, – згадує Світлана Олександрівна. – У 38 років цього вдалося досягти. І постало запитання: що далі? Треба було визначати нові орієнтири. На жаль, професійні заняття спортом залишили свій слід: артроз, камені у нирках, компресійні переломи, новоутворення. Тоді й вирішила спробувати втекти від усіх цих недуг. Моя норма була три, п’ять, сім, а потім і десять кілометрів на день. Отут-то й знадобилася спортивна підготовка. Змагальний елемент залишився у минулому, тому бігала я без напруження у м’язах, без хвилювання. Саме в такому стані людина здатна показувати найвищі свої результати.
Сказане Хісамутдіновою підтверджували і результати чемпіонату світу з водних видів спорту, що проходив цими днями в іспанській Барселоні. Там призерами стали кілька плавців зі США та Австралії, які вже працювали тренерами, інструкторами і цілеспрямовано до чемпіонату не готувалися. Вони вийшли на старт без тягаря відповідальності, щоб просто виручити команду. І здобули медалі.
Свій перший марафон Світлана Олександрівна пробігла 50-річною за 5 годин 5 хвилин. Потім результати з кожним разом ставали усе кращими.
– Треба знищити сумніви й рухатися далі, – розповідає Хісамутдінова. – Так говорив Шрі Чинмой, якому вдавалося розкривати у собі найнеймовірніші здібності. Він стверджував, що вони є в кожній людині. Треба тільки повірити у себе, почати працювати – і результати прийдуть.
Сьогодні за плечима Світлани Олександрівни понад 50 марафонів. Якщо їх скласти, вийде відстань, що перевищує довжину двох екваторів. Рекорд марафонки – 1600 кілометрів за 16 діб. Пам’ятає вона і Нью-Йоркський марафон 11 вересня 2001 року, коли за плечима спортсменів валилися вежі-близнюки…
Говорячи про основні принципи, що сповідує сьогодні, Хісамутдінова говорить про важливість духовних засад в людині, які не дозволяють їй опускатися до ницих, жорстоких вчинків, допомагає зберігати щире захоплення життям і повагу до оточення. Це – найкращі ліки від усіх хвороб. Крім того, треба правильно харчуватися. Організм не слід перевантажувати важкою їжею. Тоді більшу частину своєї енергії він буде змушений затрачати на перетравлювання їжі, а не на саморозвиток або боротьбу із хворобою, що зароджується. І, нарешті, потрібна рухова активність, щоб усі клітини не уповільнювалися, а далі існували в напруженому, молодому режимі. І тут набагато більше користі можуть принести заняття бігом, а не виснажливі багатогодинні тренування в тренажерному залі або фітнес-центрі.
Як Посол Миру, Світлана Олександрівна часто зустрічається з дітьми, особливо з вихованцями шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей-інвалідів. Їм, як нікому іншому, потрібні підтримка й добрі настанови.
Оптимізм, життєлюбство і щирість Хісамутдінової завжди зустрічають відгук у душах дітей. У своїх відгуках вони дякують їй за реальний приклад того, як людина може протистояти ударам долі й будувати своє життя не під тиском обставин, а за власним розумінням.
Попереду у Світлани Олександрівни нові марафони, нові зустрічі з людьми по усьому світу. Вона мріє про своєрідну еру милосердя, про час, коли сила любові посяде місце любові до сили. Можливо, її приклад надихне когось із тих, хто читає ці рядки, і допоможе встати із затишного дивана й вийти на першу у своєму житті пробіжку…
