До кола спілкування автора входить чимало людей, які молодими серйозно займалися спортом. Одні сьогодні буквально застрягли у бізнесі, другі ставлять особисті рекорди сходження службовими сходами. І в тих, і в других помітив характерну, навіть модну, тенденцію – говорячи про свої сьогоднішні болячки, нарікати на спортивну молодість, на старі травми, на нібито перевантаження. Відставним спортсменам невтямки, що їхні нинішні недуги – від стрімкої зміни декорацій, тобто способу життя, від небажання, поступово знижуючи навантаження, залишатися у спорті до кінця своїх днів. Дозволю собі стверджувати: ми приречені на заняття фізкультурою!
На цьому тлі, коли 50-річний майстер спорту за своїми фізичними параметрами найчастіше поступається рядовому фізкультурникові-ровесникові, захоплюють ті, хто зумів повернутися у спорт, знайти відповідне для своїх років захоплення і дивувати сонного обивателя новими досягненнями. Йдеться про Івана Папушенка, який от-от повернеться додому з Чукотки, з Магаданського краю, куди він полетів для участі у міжконтинентальному запливі через Берінгову протоку на Аляску. Повернеться – і, сподіваюся, усе нам розповість. І не тільки про саме плавання у крижаній воді. Подія міжнародна, і напевно Іван Георгійович візьме участь у культурній програмі свята здоров’я.
Мене, та й не тільки мене, а й багатьох простих людей, далеких від спорту, зачепив його вчинок. До дня від’їзду экстремала якось не вкладалося у головах навіть тих людей, які його добре знали, що можна ось так, у розпалі літа, за свій кошт, без будь-якої вигоди і примусу рвонути із сонячної Бессарабії кудись у льоди та в холоди… Ну, точно за Висоцьким:
Мой друг уехал в Магадан,
Снимите шляпу!
Уехал сам, уехал сам –
Не по этапу, не по этапу!..
Валерій МЕССОЙЛІДІ
