До початку навчального року залишилися вже лічені години, тож у крамницях, де продають одяг і взуття, – не проштовхнутися. Скориставшись кількома вільними годинами, до цієї гомінкої юрби приєдналася і я зі своїм 11-річним сином Романом.
Дорогою до торговельного містечка зустріли матір двох дітей Альону. Розговорилися на актуальну нині тему.
– Я вже спокійна, бо разом з чоловіком повезли сина й доньку на «Сьомий кілометр» і купили все, що необхідно, – сказала моя знайома. – Оскільки адміністрація Фрунзівського НВК вимагає, щоб учні ходили до школи у темно-синьому одязі, то ми й придбали такі костюми для дітей. Взагалі вважаю, що форма має бути обов’язковою. Причому такою, як ми колись ходили. Бо варіації з темно-синім низом і світлою сорочкою чи блузкою проблеми зовнішнього вигляду дітей не вирішують. Все одно хтось намагається виділитися і продемонструвати батьківські статки. Вибір то величезний – на будь-які фінансові можливості.
У тому, що батьки і справді розгублюються перед асортиментом шкільного одягу, ми з Романом пересвідчились уже в першій крамниці. От уявіть собі: доволі молода жінка аж спітніла від «вибриків» своєї дочки-восьмикласниці, яка ніяк не могла визначитися з моделлю вбрання. Дівчина приміряла і спідницю, і брюки з жакетом, і сукню, і сарафан, але все ще випробовувала нерви матусі, мовляв, «в однокласниці є всі чотири варіації одягу, а я ж не буду весь рік ходити в одному сарафані!» У цю мить мій Роман турботливо сказав: «Добре, мамо, що в тебе сини. Ходімо ж виберемо брюки, сорочку і модельні туфлі. О, і про краватку та ремінь не забудьмо!» Усі ці речі ми без особливих проблем знайшли в одній крамниці. Місцеві підприємці активно відгукнулися на вимогу дирекції Фрунзівського НВК і заповнили свої крамниці саме темно-синім шкільним одягом. До речі, такого кольору костюми купували не лише фрунзівчани. Ми зустріли знайому з Василівки, яка також приміряла на свою доньку-першокласницю синій комплект зі спіднички та жакету.
– Мені подобається таке вбрання, – відзначила та. – Хоча у нашому селі не виставляють особливих вимог до зовнішнього вигляду учнів, та все ж вважаю, що діти мають ходити у формених костюмах. Це і акуратно, й елегантно. А то – джинси, короткі спідниці, черевики на високих підборах, картаті блузки… Хай краще думають про навчання, а не відволікаються на обговорення нового вбрання.
– А мене дивує те, що деякі фрунзівські батьки приходять і просять показати їм чорні костюмчики, – приєднується до розмови продавець Ірина. – Якщо вже дирекція школи другий рік поспіль вимагає носити сині костюми, чому ж не підтримати починання? Тим паче, що вибір сьогодні величезний. Я розумію ситуацію, коли дитині «у спадок» від старших дістався чорний чи коричневий костюм і, щоб не витрачати гроші, батьки одягають дитину в те, що є. Але ж прийти і купити не таке як у всіх – я це вважаю протестом проти усталених правил. Пригадайте радянські часи. Всі ми ходили у коричневих платтячках і чорних (на свята – білих) фартухах і нікому не спадало на думку обговорювати це питання. До того ж, якщо звернутися до досвіду Заходу, як це нині модно, то виявиться, що в престижних Гарварді, Оксфорді, Кембриджі та інших елітних європейських навчальних закладах сотні років існує загальний стиль одягу, який вирізняє студентів від пересічних перехожих. І за багато років ніхто не піддавав сумніву необхідність носіння єдиної форми. Ми ж дуже любимо дискутувати, незалежно від того, є для подібного вагомі причини чи ні…
І справді, закордонний досвід може навчити нас багатьом корисним речам. Наприклад, в Японії шкільна форма стала навіть еталоном підліткової моди. Там дівчатка і поза межами школи носять її. Це – білі блузи, темно-блакитні плісовані міні-спідниці, високі, до колін гольфи і легкі шкіряні туфлі. Після періоду, коли форму в цій країні вважали символом одноманітності, за останні роки вона стала ультра-шиком. Деякі школярки вдягають форму навіть незважаючи на те, що в їх школах не встановлено правило її обов’язкового носіння. Тобто форма сьогодні перестала бути символом обмеження свободи особистості. Навпаки, це демонстрація права вільного вибору.
Та повернімося до наших реалій. Шкільну форму в чистому вигляді (як у радянські часи) не носять вже років з двадцять. За цей час стала іншою система освіти, та й люди вже не ті. Але якщо проблема шкільної форми обговорюється все частіше, отже, на державному рівні слід зробити крок у цьому напрямі і, мабуть, запровадити певний уніфікований стиль для учнів. Деякі психологи висловлюються проти повсюдного запровадження шкільної форми. Свою позицію вони пояснюють тим, що відмова від носіння різного одягу негативно позначиться на світовідчутті дітей. Батьки ж поділилися на дві групи. Перша категорично проти шкільної форми, бо кожна дитина має право на індивідуальність. Друга група виступає за те, щоб кожен навчальний заклад мав свою оригінальну форму. Між тим, нинішні українські випускниці на останній дзвінок все частіше одягають форму на зразок радянських часів, нехтуючи новинками моди. Одинадцятикласниці буквально збиваються з ніг, щоб знайти оте коричневе платтячко і замовити пошиття білих фартушків. Виявляється, що в такому наряді вони відчувають святковість, хочуть в останній раз пережити емоції справжньої школярки...
