Гуркіт літаків ніби зупинив пісню зимового вітру та шум суворих хвиль. Команда «Інтернаціоналу» піднялася по тривозі. Розривалися бомби. Одна, друга, третя… Ударна хвиля викинула Наталію за борт. Від крижаної води, яка скувала все тіло, перехоплювало подих. Дивом її врятували матроси – витягли гаком за хлястик шинелі… Відтоді минуло багато років, але згадуючи минуле, ветеран війни та праці Наталія Гаврилівна Бескровна не може стримати сліз.
– Найжахливішим, – говорить вона, – було чути крики про допомогу приречених на загибель поранених із корабля, який ішов на дно. Врятувати їх не було можливості.
Наталія Гаврилівна, яка була учасником тих жахливих подій, нині відсвяткувала свій 90-річний ювілей.
Попри поважний вік жінка зберегла силу духу і має чудову пам’ять.
Коли почалася війна, одеситка Наталія навчалася в технікумі на фельдшера-акушера та будувала плани на майбутнє. Захищати Батьківщину пішли батько Гаврило Васильович і 20-річний брат Іван. Не замислюючись ні хвилини, дівчина разом із одногрупницями також вирішила йти на фронт. Спочатку направили медсестрами до портової одеської амбулаторії на казармене становище, а через два тижні розподілили на кораблі.
Вже у другому рейсі відбулося бойове хрещення дівчини. Під час перевезення поранених корабель зазнав атаки фашистів і затонув за лічені хвилини.
Всю війну молода медсетричка несла бойову варту на суднах, які майже завжди були перевантажені пораненими. Ще сім суден, на яких була вона, були потоплені ворогом і лише молодість та жага до життя допомагали вижити у холодній морській воді.
Одного разу майже добу довелося триматися в осінній воді у нейтральних водах біля турецького кордону. Із усього екіпажу корабля вдалося вижити лише п’ятнадцятьом.
– Ми вимокли настільки, що шкіра була немов губка, – згадує Наталія Гаврилівна.
Добре пам’ятає й висадку десанту у Феодосії. Тоді її забрали до шпиталю, в якому бракувало медиків. Три доби дівчина не виходила з операційної, поранені надходили один за одним. Коли її корабель відпливав, Наталію не хотіли відпускати, проте команда наполягла. Це вкотре врятувало їй життя, адже як дівчина дізналася згодом, той шпиталь було розбомблено.
У бухті Новоросійська судно «Десна» втрапило під удар ворожих літаків, які бомбили завод і склад боєприпасів. Вся бухта була охоплена полум’ям, здригалася від страшних вибухів.
…Корабель «Інтернаціонал» доставляв бійців, забирав поранених. Битва була жорстокою. На все життя в пам’яті Наталії Гаврилівни залишилася картина загибелі сотень людей.
– Люди не витримували ні психологічно, ні фізично. Деякі божеволіли, траплялися випадки самогубства.
Екіпаж корабля був скріплений флотським братерством, і це допомагало вистояти в найскрутніших ситуаціях – у жорстоких боях з торпедоносцями, бомбардувальниками, під обстрілом ворожих берегових батарей. Та віра в перемогу завжди була з ними.
Наталія Гаврилівна була поранена, проте вижила. Має багато нагород: орден Вітчизняної війни, орден «За мужність», медаль «За відвагу», медалі «За оборону Одеси», Севастополя, Кавказу, міжнародної організації «Борці проти нацизму», з нагоди 60-річчя Перемоги та інші.
Демобілізувалася у 1945 році. Полишаючи команду, впевнено сказала, що ніколи навіть не подивиться в бік моря. Можна вважати дивом, що додому повернулися і її батько, який воював у піхоті та був у полоні, і брат, який служив на флоті. Все це, як вважає Наталія Гаврилівна, завдяки молитвам її матері Анни Прохорівни, яка терпляче на них чекала.
У повоєнні роки хотіла вступити до медичного інституту, отримати диплом лікаря. Проте, через голодомор 1947 року, мрія не здійснилася. Влаштувалася медсестрою до Березівської лікарні, де і пропрацювала 52 роки у хірургічному відділенні.
В день народження ветерана прийшли привітати рідні, близькі та представники влади – голова райдержадміністрації Олександр Адзеленко та голова райради Олег Богоміл. Своєю чергою Наталія Гаврилівна подякувала посадовцям за увагу та підтримку. За сприяння у встановленні нових вікон в її оселі.
Окрему подяку ювілярка висловила Президенту України Віктору Януковичу та голові облдержадміністрації Едуарду Матвійчуку за нещодавно вручений їй автомобіль.
