Якось я випадково знайшла серед інших паперів старий зошит зі списком нашої ветеранської організації, яку вісім років очолювала.
…Перед моїми очима – прізвища й долі понад 500 чоловік. Серед них – уже, на жаль, покійні: М. Колісниченко, що став Героєм Радянського Союзу у 22 роки,
Д. Стояновський і В. Мороз, які обороняли та визволяли Одесу, інші фронтовики, що наближали Перемогу 1945-го.
Свого часу відвідуючи їх, бачила в очах вдячність за те, що про них не забувають.
Багато хто з ветеранів Великої Вітчизняної вже втратив дружину, і їх доглядають жінки, що взяли на себе цю складну справу – щоб фронтовик відчував тепло рук, посмішку, затишок у своєму скромному житлі. Адже крім фронтових доріг, у них за плечима десятиріччя напруженої праці з відновлення зруйнованого ворогом. Згадую І. Леонова, моряка, який п’ять днів тримався в океані в холодній воді й, як він говорив, Ангел-охоронець послав йому рятівників. Не можу забути й П. Нікуленка, який під час війни горів у танку під Прохорівкою, а в мирний час 10 років жив у холодній квартирі. Він сідав в 11-й тролейбус і їздив по колу, щоб зігрітися.
Пізніше, коли я працювала секретарем у міській раді ветеранів, до нас у гості приїжджав голова організації ветеранів з Австрії. Він запитав:
– Чим ви займаєтеся?
– Захистом ветеранів, – відповів наш голова.
– А від кого ж ви їх захищаєте? – здивувався австрієць.
Настала пауза. Гість вів далі:
– Наші ветерани, учасники Другої світової війни, всім забезпечені. Ми для них організуємо поїздки по країнах, допомагаємо створювати клуби за інтересами тощо.
…Ми часто з трибун вживаємо поняття «правда історії», «ніхто не забутий…», які часом говоряться задля красного слівця. Прикладів тому чимало. Відвідайте 2-ге міське кладовище, де поховані понад 500 солдатів і офіцерів. Гранітні плити – у заростях бур’янів. Написи на багатьох – затерті. Це меморіал тих, хто визволяв Одесу в 1944-му…
Якщо ви заговорите з учасником війни, він неодмінно згадає про неї, кляту, хоча більшу частину свого життя віддав мирній праці. Гадаю, всім зрозуміло, що війна – це робота в екстремальних, найтяжчих умовах, де людина, будучи патріотом, бореться за Вітчизну, за свій народ. Умить може стати героєм – або живим, або полеглим.
Мирний трудівник – це людина, що теж працює на благо свого народу й Вітчизни, тільки не під кулями…
Фронт і праця уособлюють єдиний народ, і його не можна ділити на «чорних» і «білих», як це часом буває…
Людмила ОПРОНЕНКО-КЛОПОВА, учасниця війни, ветеран праці
