Шлюб – це не тільки гарні слова та закохані погляди. Це терниста дорога, долати яку легше, коли відчуваєш справжню підтримку. Пройшовши такий шлях довжиною у півстоліття, добре це знають Ганна Іванівна та Іван Дмитрович Шамраї (на фото) з Бузинового. Вони знайомі все своє життя. Разом ходили до школи, разом, після сьомого класу, пішли працювати до колгоспу: Ганна – на ферму, Іван – причіплювачем. Повернувся Іван Дмитрович до рідного Нейкового після служби в армії і рік зустрічався з Ганною, а потім запропонував одружитися.
– Зустрічалися – це гарно сказано, – підтримує розмову Ганна Іванівна. – Бачилися по вихідних, у клубі. Не дай Боже було погомоніти на вулиці – боялися пересудів. Та й серед тижня наші шляхи майже не перетиналися, бо я весь час на фермі, а він – у полі.
Розпочали молодята самостійне сімейне життя, як то мовиться, з нуля: обоє з багатодітних сімей, Ганна змалку росла без матері, а Іван – без батька. Колгосп виділив їм землянку, поступово обжилися, купили корову, а згодом з’явилися в молодій сім’ї дочка і син.
Щоб стати на ноги, Іван погодився поїхати попрацювати на цілину, куди пізніше забрав і дружину з дітьми.
Та через три роки змушені були повернутися. Але нове життя налагоджували в Бузиновому, де місцевому колгоспу потрібні були доярки і механізатори. Родині виділили хату. Незабаром Ганна народила ще одну дочку.
Все своє життя Ганна Іванівна пропрацювала дояркою, а Іван Дмитрович – механізатором. Разом ділили і радощі, і негаразди.
У селі їх поважають за працьовитість і небайдужість до людей.
Проживши півстоліття разом, розуміють, яке це щастя, коли рідна людина поруч. Іван Дмитрович довгий час очолював ветеранську організацію Бузинівської сільської ради, допомагав ветаранам, знав, як їм важко живеться. Але скоро і йому потрібна стала допомога. Після інсульту Ганна Іванівна стала для чоловіка підтримкою у прямому і в переносному сенсі.
У своєму подружньому ювілеї нічого видатного «молодята» не вбачають і вирішили його не відзначати, але діти – іншої думки. Адже це добра нагода підняти келихи за золотий ювілей, з розумінням того, що жодне золото не зрівняється з головною життєвою цінністю – сім’єю.
Прийшли привітати ювілярів сільський голова О.І. Дерев’янко, секретар сільської ради Т.В. Медвідь і голова ради ветеранів Т.Л. Дерев’янко. Гості дякували ветеранам за гідний приклад сімейного довголіття та бажали здоров’я ще на багато років.
