– Про те, що я буду вчителькою, знала ще з п’ятого класу, і саме вчителькою німецької мови. А здобуватиму вищу освіту в Одеському університеті ім. І.І. Мечникова, – запевняє Інна Чміль з Калинівки.
Інна переконана, що в наше життя втручаються вищі сили і того, що призначено долею, не обійдеш. Мабуть, що так, бо коли навчалася на п’ятому курсі університету, їй запропонували викладати у школі німецьку мову, бо не було вчителя. Підлаштували розклад – і два дні на тиждень Інна навчала дітей, а три дні – сама навчалася в університеті.
Дівчина розуміла, що у місті більше можливостей для професійного зростання і самовдосконалення, та потрібен стаж роботи, а де ліпше, ніж у рідній школі, можна його здобути? Сьогодні таких сумнівів уже немає, бо молода вчителька сприймає все як належне.
Крім викладання, Інна Валеріївна працювала заступником директора з виховної роботи. Це теж була її улюблена справа – організовувати дозвілля молодших школярів. Активній дівчині ще школяркою подобалося працювати з дітлахами, допомагати готувати свята, вивчати танці, бо сама танцювала змалку.
– Я завжди танцюю – без танців не уявляю свого життя, – зізнається Інна. – Захищала честь школи, а тепер – сільської ради в різних заходах.
Наймолодший контингент учнів – першокласники. Вони – її улюбленці на уроках німецької мови.
– Ще не знаючи українського алфавіту, малюки із задоволенням вивчають окремі фрази німецькою. Це для них цікаво, бо працюємо, переважно, з іграшками і у формі гри. На перервах, зустрічаючи мене в коридорі, першачки вітаються німецькою. Це приємно і зворушливо.
Працюючи в рідній школі третій рік, Інна Чміль не встигла від неї відвикнути, різниця тільки в тому, що поспішає сюди вона щоранку вже не як учениця, а як вчителька і колега вчителів-ветеранів.
